Історія України 11 клас

Тема 6. УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

§ 27 . ДЕРЖАВОТВОРЧІ ПРОЦЕСИ В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

3. Становлення інституту президентства в Україні.

Становлення інституту президентства в Україні розпочалося напередодні проголошення незалежності України внесенням відповідних змін до Конституції Української РСР. Відповідно до Конституції УРСР, Президент України був визнаний найвищою посадовою особою Української держави та главою виконавчої влади. Важливою віхою в становленні інституту президентства України стало прийняття 5 липня 1991 р. Закону УРСР «Про Президента Української РСР». Ним був визначений статус Президента УРСР, порядок прийняття присяги та її зміст, його відносини з Верховною Радою. Законом було встановлено, що Президент УРСР здійснює свої повноваження, спираючись на Кабінет міністрів Української РСР, може створювати необхідні управлінські та консультативні структури. Порядок проведення виборів Президента України був визначений законом «Про вибори Президента УРСР».

Перший Президент України Л. Кравчук мав статус глави держави. Для виконання своїх функцій він створив постійнодіючий орган — Адміністрацію Президента України. Загальне керівництво Адміністрацією Президента України здійснював секретар Адміністрації Президента України. Основним завданням адміністрації було організаційне, правове, консультативне забезпечення діяльності Президента України. За часів Президента України Л. Кучми керівник адміністрації почав називатися главою Адміністрації Президента України.

З метою створення виконавчої вертикалі, підпорядкованої Президентові України, навесні 1992 р. в усіх областях, містах Києві та Севастополі були введені посади представника Президента України. Представник наділявся функціями вищої посадової особи державної виконавчої влади, йому була підпорядкована місцева державна адміністрація. У багатьох областях за рекомендаціями місцевих організацій НРУ, «Просвіти», «Меморіалу» заступниками представників Президента України з гуманітарної політики були призначені особи, запропоновані національно-демократичними силами. Це створювало враження, що представники цих сил беруть участь у формуванні нової влади. Насправді ж вони, беручи на себе тягар відповідальності, не мали фінансових і адміністративних можливостей для істотного впливу на гуманітарну політику держави.

Відповідно до Закону України «Про представника Президента України», він повинен був забезпечити на відповідній території реалізацію законів України, указів Президента України, інших актів законодавчої та виконавчої влади, здійснювати контроль за їх дотриманням. Представник Президента України мав повноваження вимагати припинення, а в разі необхідності зупиняти дії посадових осіб, що суперечили законодавству. Була зроблена спроба врегулювати відносини представника Президента України з органами місцевого та регіонального самоврядування й розмежувати їхні повноваження. Зокрема, він мав право контролювати діяльність органів місцевого та регіонального самоврядування з питань дотримання Конституції та законів України, указів Президента України, інших актів законодавчої та виконавчої влади. У Республіці Крим статус представництва Президента України визначався окремим законом.

Незабаром діяльність представників Президента України вступила в суперечність із діяльністю голів відповідних рад, які втратили більшість своїх владних повноважень. Через це під тиском місцевих рад і при підтримці прокомуністичної більшості Верховної Ради інститут представників Президента України в 1994 р. було ліквідовано. Натомість, відповідно до нового законодавства, функції виконавчої влади в областях, містах, районах переходили до виконкомів рад. Керівництво виконкомами та радами відповідних рівнів здійснювали їх голови, які обиралися всенародним прямим голосуванням.