Соціологія короткий енциклопедичний словник - 2020

МОНАДА ІСТОРИЧНА

МОНАДА ІСТОРИЧНА — термін, що набуває поширення у філософії історії з 20-х рр. і, дещо пізніше, — в істор. науці. Вживається переважно прихильниками суто плюралістичного розуміння історії. Однак може слугувати й для розробки такого підходу до вивчення істор. процесу, який органічно поєднував би універсалістське бачення цього процесу з індивідуалізуючим, оскільки вже піфагореїсти, що започаткували поняття монади, тлумачили її як таке єдине, своєрідність якого полягає в тому, що воно водночас є все, сума складових, кожна з яких теж є утворенням монадного характеру. Якщо спочатку семантичним полем монадології був універсум (Піфагор і його школа, М. Кузанський, Дж. Вруно), пізніше — світ живої природи (Г. Лейбніц, Й. В. Гете), то в XX ст. — світ історії. Вже у М. Данилевського всесвітньо-істор. процес постає як сукупність замкнених великих живих індивідів — культурно-істор. типів, що відзначаються повною гомеомеричністю, «віддзеркалюються» один в одному. Подібний підхід конкретизують пізніше О. Шпенглер і, зрештою, А. Тойнбі, попри всі його критичні зауваження щодо властивого М. Данилевському і О. Шпенглеру біологізму в тлумаченні цивілізацій. Вони теж розглядають історію людства як своєрідну спільноту замкнених макроіндивідів-культур, що або ж безпосередньо ототожнюються з цивілізаціями, або ж розглядаються як макроорганізми монадної природи, останньою стадією існування яких є відповідні цивілізації (О. Шпенглер). Такий підхід (незалежно від того, чи усвідомлювали це його адепти) об'єктивно споріднював їх трактування історії світу з монадологічним розумінням світу органічного життя, розробленим Й. В. Гете.

Та навіть у О. Шпенглера з його претензією на свідоме застосування монадо логічного, гетевського підходу, не кажучи вже про М. Данилевського чи А. Тойнбі, які до нього наблизилися спонтанно, фіксується переважно одна сторона монадної природи цивілізацій — їх самосфокусованість, самодостатність, доцентровість. Як наслідок — гіперболізація моменту відокремленості, замкненості й непроникності означених М. і. Момент же їх «гомеомеричності», глибинної подібності, взаємовіддзеркалення, взаємовідтворення, взаємоуособлення й уособлення кожного з локальніших М. і. людства в цілому як своєрідної вищої М. і. залишається й донині поза увагою філософів історії та істориків. З'ясування і висвітлення цього аспекту — актуальне і важливе завдання, яке ще очікує на дослідників.