Соціологія короткий енциклопедичний словник - 2020

МІФОЛОГІЯ СОЦІОЛОГІЧНА

МІФОЛОГІЯ СОЦІОЛОГІЧНА — сукупність вигадок, догм, анекдотів, фантазій, псевдоідей, заблуджень, «очевидних» уявлень про соціальний світ, що циркулюють у свідомості соціологів і виявляються у сфері їхньої професійної діяльності та спілкуванні. Звісно, цю суб'єктивістську «ауру», що весь час оточує соціологів і супроводжує їхню пізнавальну практику, вони часто не помічають і, як правило, не сприймають як М. с. І це, на наш погляд, не дивно, бо, здається, соціол. саморефлексія і самосвідомість не досить розвинені, вони значно слабкіші, ніж, скажімо, філос. саморефлексія і самосвідомість. Серед соціологів не так уже й багато спеціалістів, котрі займаються аналізом самої соціології, розкриттям її сутності та специфіки як пізнавальної дисципліни, особливостей соціол. мислення тощо, хоча сучасна соціологія охоплює всі види й форми наук, діяльності, починаючи від вузько емпіричних і закінчуючи різноманітною й різного рівня теорет. діяльністю.

Міфотворчість — органічна, хоча й побічна компонента будь-якої фахової діяльності, особливо інтелектуальної, наук, або ідеол. У соціології ж вона має різні витоки, одні з яких єднають її з міфотворчістю в деяких інших науках, інші - відрізняють від них. Напр., заг. джерелом міфів у наук, творчості виступає емоційність дослідників та вчених. Оскільки науку творять живі люди, то без емоцій пошуку істини не буває. Емоції та переживання дослідника не лише суб'єктивно «зафарбовують» здобуте ним знання, а нерідко й трансформуються в особливі фантастичні образи світу, оцінки, уявлення, що й функціонують як ілюзії, міфи, заблудження.

Ще одне джерело М. с. — буденна свідомість. Як і будь-який науковець, соціолог має роздвоєну свідомість — наук, і буденну. Якою б навченою, рафінованою і багатою на знання перша не відзначалася, вона все ж ґрунтується на другій і спирається на неї, на її відображувальний досвід. Саме в цій останній і криються всілякі міфоподібні когнітивні утворення, котрі и проникають у наук. свідомість.

Та чи не найчастіше міфотворчість у науці, в т. ч. й у соціології, пов'язана з наївним реалізмом (матеріалізмом) дослідників. Проблема «наївності» пізнавального суб'єкта давня у філософії та науці, вона багатоаспектна й багатозначна, але чи не найцікавішою її гранню є образ особливого суб'єкта пізнання — наївного, неписане кредо якого є основою буденної пізнавальної практики, яка так чи інакше впливає на практику наук, через самого суб'єкта пізнання. У фізиці — це «наївний фізик», що «сидить» у кожному фізикові, у хімії — це, зрозуміло, «наївний хімік», що «сидить» теж у кожному хімікові, і т.д. Канадський філософ науки Маріо Бунге проаналізував основні догми «наївного фізика» (Философия физики. М., 1975. С.18 — 34). Він показав, що найприкметнішою рисою «наївного фізика» є його сліпа віра в «досвід» (спостереження й експеримент) та ототожнення цього досвіду з фізичною реальністю через об'єктивацію знання про неї.

Немає сумніву в тому, що і в кожному соціологові «сидить» «наївний» його двійник, котрий тією чи іншою мірою керує «не наївним» соціологом. Це означає, що яким би підготовленим у теоретико-методол. відношенні соціолог не був, як би критично не оцінював процес соціол. пізнання, та все ж його свідомість об'єктивно залишається такою, що не може не сповідувати певні догми й заповіді, які є кредом «наївного соціолога». Ось деякі з них.

1. Емпірична інформація про факти, самі факти — абсолютне джерело й початки соціол. пізнання та знання. (Спростування: абсолютним джерелом і початками соціол. пізнання, а відтак і знання є практика, що «підводить» соціолога до тих чи інших фактів, стикає його з ними, примушує певною мірою конституювати їх з допомогою інтерпретативної здатності).

2. Соціол. знання виводиться із соціальних фактів, емпіричної інформації про них. (Спростування: соціол знання виводиться із соціол. знання з допомогою інтерпретації фактів, емпіричної інформації про них. Ні у фактах, ні у інформації про них безпосередніх знань немає).

3. Соціальний об'єкт — такий, яким його описав (подав, змоделював та ін.) соціолог. (Спростування: соціальний об'єкт лише частково «такий», бо він постає ще й як об'єктивна реальність, і це дає змогу іншому соціологові створювати інший образ об'єкта, приписувати йому інші сенси і значення).

4. Філософія не є обов'язковою для соціолога, він вільний від неї. (Спростування: оскільки соціолог має справу з соціальним суб'єктом (людиною), то вже хоча б для вихідного розуміння цієї людини йому потрібна певна філософія).

5. Соціолог у своїй пізнавальній діяльності і теорет. висновках ідеол. нейтральний. (Спростування: пізнавальна діяльність соціолога відбувається в соціально зумовленому середовищі, яке «виробляє» в його голові «соціальні комплекси» («тотальну ідеологію», за К.Поппером), упередження, переконання, ідеї, уявлення, ілюзії та ін., які (навіть через підсвідоме і несвідоме) впливають на формування системи вихідних посилок (припущень) для інтерпретацій та висновків. Більше того, за умов, коли в суспільстві відбувається боротьба тих чи інших соціальних ідей, діяльність і творчість соціологів розгортається неодмінно в руслі цих ідей — реліг., ліберальної, нац., соціаліст, та ін. (напр., католицька соціологія у Франції - в руслі реліг. ідеї, марксист, соціологія — соціаліст, та комуніст, ідей, еволюціонізм Г. Спенсера, функціоналізм Т. Парсонса чи «соціальний обмін» Дж. Хоманса — ліберальної ідеї і т.д. Соціальні ж ідеї, як відомо, відбивають інтереси певних сусп. груп, сил). Отже, ці заідеол. інтереси так чи інакше проникають у дослідницько-пізнавальну діяльність соціолога, котрий не може бути ідеол. нейтральним, як би цю свою «нейтральність» він не намагався демонструвати).

Нарешті, власне соціол. джерелом міфів у досліди, практиці соціолога є об'єкт пізнання (соціальна реальність) та його, соціолога, власна інтерпретативна діяльність. Оскільки про соціальну реальність неможливе знання «точне», а тільки ймовірнісне, «угадуване», то вже цією характеристикою соціол. пізнання закладається в ньому можливість міфотворчості. Крім того, оскільки соціолог своєю інтерпретацією конструює (конституює) соціальні факти, то ця процедура теж не обходиться без тієї ж таки міфотворчості. Йдеться, зокрема, про постійну гносеол. ситуацію, коли соціологові бракує додаткових знань про реальність, щоб найбільш адекватно й вичерпно інтерпретувати факти чи інформацію про них (з цієї причини він завжди «творчо» фантазує), або ж обрані ним інтерпретативна позиція та контекст надто обмежені і звужують процедурні можливості інтерпретації. Звісна річ, усе це не може не обростати помилками й заблудженнями, що переслідують соціолога, втілюючись у його теорет. висновки та практ. рекомендації замовникові. Особливо виразно інтерпретативні фантазії соціологів виявляються під час виборчих кампаній, які уможливлюють швидку перевірку їх висновків об'єктивними результатами голосування. Чимало таких дослідників — «фантастів» зазнали фіаско саме завдяки дій перевірці.

Знання джерел М. с. та прагнення уникати їх або зводити до мінімуму сприяє піднесенню фахової культури соціологів.