Соціологія короткий енциклопедичний словник - 2020


КЛІМАТ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ

КЛІМАТ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ — домінуючий емоційний стан міжособистісних стосунків у малій групі. На рівні особистості виявляється у почутті комфортності перебування серед інших членів групи й виникає як результат емоційного переживання задоволення її головних потреб — у спілкуванні, захисті, можливості самореалізації тощо. Проблема К. с.-п. особливо актуальна для формальних груп, позаяк він істотно впливає на ефективність сумісної діяльності при досягненні цілей організації. З цієї т. з. клімат може бути сприятливим і несприятливим. Сприятливий К. с.-п. виникає за умов: позитивних міжособистісних стосунків; особистісного прийняття членами групи цілей і цінностей організації; позитивної групової оцінки методів керівництва й стилю управління. Зміна будь-якого із зазначених чинників у бік погіршення призводить до виникнення несприятливого клімату. К. с.-п. не підлягає безпосередній регуляції, але шляхом цілеспрямованих управлінських дій можна змінювати кожен з трьох чинників. У соціальній психології розроблено шерег систем діагностики клімату та засобів ефективного впливу на нього (соціально-психол. тренінги; ділові, орг.. діяльнісні та навч. ігри; управлінські семінари тощо). У більш складних об'єднаннях людей, де малі групи становлять тільки частину заг. структури (підприємство, організація та ін.), виникають системно-функціональні ефекти, що впливають на К. с.-п. і породжують феномен клімату на рівні всієї спільноти. У соціології та соціальній психології він дістав назву організаційного клімату.





Перша публікація: 01/01/2020

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.