Соціологія короткий енциклопедичний словник - 2020

ІДЕОКРАТІЯ

ІДЕОКРАТІЯ — соціол. і політологічний термін, що останніми роками увійшов у наук, обіг і означає політ, владу (чи режим), засновану на засадах заг. нац. консолідуючих ідей з високим рівнем їх спонукальної і регулятивної потужності.

Влада консолідуючих ідей завжди має місце як у процесі державотворення, так і функціонування тих чи інших політ, процесів. Але здебільшого ці ідеї відіграють допоміжну, додаткову роль у державотворенні і в держ. управлінні, де визначальними чинниками є соціально-екон. умови, позиції й співвідношення соціальних сил (класів, спільнот, угруповань) суспільства. Тому влада ідей як супутній чинник державотворення сама по собі ще не виступає як І. Остання з'являється лише тоді, коли вирішальну роль у державотворенні чи функціонуванні ін-ту держави починає відігравати певна політ, ідеологія на тлі недостатньо розвинених головних, об'єктивних передумов і чинників державотворчого процесу.

І . найчастіше виникає в напружений істор. період, коли загострюються відносини між державами, народами, етносами або виникають внутрішні війни в країнах — імперіях. За ідейно — політ. основу консолідації певних груп, верств чи етносів у єдину державу правлять за таких умов нац. реліг. або авторитарні ідеї, що охоплюють досить велику кількість людей і спрямовують їх на активні дії. Доля ідеократичних режимів, що створюються в результаті таких дій, у подальшому складається по-різному. В одних випадках ідеократичні режими набувають сили, достатньої для того, щоб сформувати об'єктивні екон,, соціальні, інституціальні, політ, засади реальної державності, яка згодом втрачає ідеократичний характер і набуває «нормальних», звичайних ознак і властивостей структурованої держави.

Саме таким чином, як, відомо, формувалась держава Ізраїль — від ідей консолідації і локалізації світового єврейства до розвиненої за всіма структурними ознаками держави. В інших випадках ідеократичні режими, що склалися на спотворених ідеях нац, винятковості чи реліг. фанатизму, не спроможні виробити досить міцні й стабільні структури, позбавлені внутрішньої підпори, і, отже, з самого початку приречені на неминучу загибель. Крах гітлерівської «третьої імперії», фашистських режимів Муссоліні в Італії, Франко в Іспанії, Салазара в Португалії в ході II світової війни, як і перманентні спалахи та занепади хунтистських режимів в лат.-амер, країнах у період новітньої історії, — переконливе свідчення внутрішньої слабкості й безпідставності ідеократичних режимів, що створюються на засадах «удаваної колективності» й популізму.