Соціологія короткий енциклопедичний словник - 2020


ДИСПОЗИЦІЙНА КОНЦЕПЦІЯ

ДИСПОЗИЦІЙНА КОНЦЕПЦІЯ — запропонована рос. соціологом В, О. Ядовим. Згідно з Д. к. саморегуляція соціальної поведінки людини забезпечується ієрархічно організованою системою особистісних диспозицій, які є продуктом попереднього досвіду, що фіксує звичні способи задоволення потреб суб'єкта у звичних соціальних умовах.

За Д к , найвищі диспозиції — це ціннісні орієнтації передусім на життєві цілі та засоби їх досягнення, заг.

спрямованість інтересів особистості; диспозиції середнього рівня — це узаг. соціальні установки та різноманітні соціальні об'єкти; диспозиції нижчого рівня - ситуативні установки як схильності до певного сприйняття безпосередньої поведінкової ситуації та до певної поведінки за даних обставин. Вищі диспозиції - як продукт заг. соціальних умов життя людини та її найзагальніших потреб — найтривкіші та найвпливовіші щодо диспозицій порівняно нижчих рівнів, найбільше - щодо узаг. соціальних установок. Ситуативні установки значно більш незалежні від вищих диспозицій, що забезпечує гнучкість адаптації особистості до умов діяльності, що змінюються, при збереженні стабільності вищого рівня диспозиційної системи. Останній регулює заг. спрямованість соціальної поведінки людини, а диспозиції інших рівнів — поведінку в тій чи іншій сфері життєдіяльності, спрямованість вчинків стосовно певних соціальних об'єктів у конкретних ситуаціях. Провідною в кожний конкретний момент стає та диспозиція, яка є найбільш адекватною конкретному співвідношенню умов діяльності та актуалізованої потреби. Д. к. дає змогу з'ясувати зв'язки між соціол. та психол. підходами до вивчення особистості та її соціальної поведінки.





Перша публікація: 01/01/2020

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.