Українська мова (за професійним спрямуванням)
Опорні конспекти

Тема 7. Особливості української пунктуації у ділових паперах

План:

1.  Розділові знаки при звертаннях.

2.  Розділові знаки при відокремлених та уточнювальних членах речення.

3.  Однорідні члени речення та розділові знаки при них. Складне речення.

4.  Розділові знаки у складних реченнях.

5.  Розділові знаки при прямій мові. Діалог. Оформлення списків літератури.

1. Розділові знаки при звертаннях

Звертання, вставні і вставлені компоненти ускладнюють речення додатковим повідомленням про віднесеність висловлюваного до об’єктивної дійсності. На письмі вони виділяються розділовими знаками, а в усному мовленні - інтонацією й характеризуються такими специфічними особливостями: не є членами речення; не відповідають на жодне запитання; не пов’язуються із членами речення ні сурядним, ні підрядним зв’язком; деякі з них становлять речення, а інші утворились із речень з різною мірою втрати предикативності.

Ускладнювальні компоненти речення вживаються для того, щоб привернути увагу до висловленої думки або виразити ставлення до неї.

Звертання - це слово (або сполучення слів), що називає особу або предмет, до яких спрямоване мовлення: Земле!. Тобі я на рану не висиплю солі - Я окроплю твою рану цілющим зерном (Б. Ол.); Не запізнись, друже. Пам’ятай.. .(Довж.).

Звертання найчастіше виражене іменником у кличному відмінку, як у наведених вище прикладах, або у формі, що збігається з формою називного відмінка: Київ мій, ти у серці завжди (Сос.).

Звертання може бути виражене також прикметником, дієприкметником, числівником, ужитим у значенні іменника: А може, зараз ти не в полі, любий, А десь у теплому гостиннім домі (Ткач.); Другий, вперед!

Звертання можуть уживатися без пояснювальних слів або з ними. Тобто бути непоширеними або поширеними: Всю кров тобі, Вітчизно, завжди готові ми віддати (Сос.); Моя Вітчизно дорога, Яка в тобі горить снага! (Мал.).

Здебільшого звертання ускладнюють спонукальні й питальні речення. Вони можуть вживатися на початку, в середині й у кінці речень.

1.  Якщо звертання стоїть на початку речення і вимовляється без окличної інтонації, після нього ставиться кома: Зброє моя, послужи воякам Краще, ніж служиш ти хворим рукам (Л. Укр.).

2.  Якщо звертання стоїть в кінці речення, то перед ним ставиться кома, а після нього - той знак, якого потребує інтонація речення в цілому: Вставай же, сонце! Слався, дух творчості людської! (Баж.); Де зараз ви, кати мого народу? (Сим.).

3.  Якщо звертання вжито в середині речення, то воно виділяється комами з обох боків: як ти любиш, серце моє рвійне, Почуттями тільки і живеш. То радієш ти, а то спокійне, То печаль в тобі без краю й меж (Ткач.).

4.  Якщо звертання, що стоїть на початку речення, вимовляється з окличною інтонацією, то після нього ставиться знак оклику, а наступне слово пишеться з великої літери: Юначе! Хай буде для неї твій сміх, І сльози, і все до загину. Не можна любити народів других, Коли ти не любиш Вкраїну!... (Сос.).

5.  Вигуки о, ой від звертання комами не відділяються: О дні зими, Зливайтесь в день один! Хай непомітно час для мене лине (Ткач.).

6.  Якщо звертання повторюються або вони однорідні, то вони розділяються знаком оклику (і пишуться з великої літери) або комою: Дніпро, Дніпро! Ти покохав, Як матір, Україну, Ти рідним братом її став і братом доз загину (Олесь); Мій коханий! Птах мій сонцекрилий!.. Чом так мало бачимось цю зиму? (Ткач.).