Українська мова (за професійним спрямуванням)
Опорні конспекти

Тема 2. Особливості української орфографії у професійному мовленні та її значення для правильного оформлення ділових паперів

2. Вживання м’якого знака

Коли м’який знак пишеться:

1.  У суфіксах -ськ, -зьк, -цьк, -еньк; близький, волинський, донецький, рученька.

2.  В дієсловах перед часткою -ся/сь Ь зберігається: будуються/будують, почисться / почисть.

3.  У звукосполученнях -льк, -ньк, -ськ, та похідних від них -льч, -льц, -ньч, -сьч, -сьц: лялька - ляльці - ляль чин; ненька - неньці - ненчин.

Вживання м’якого знака

1.  Після букв Д Т З С Ц Л Н наприкінці слова чи складу, якщо ці букви передають м’які звуки: сядь, різьба, вісь.

2.  Після Р лише перед О: трьох, забрьоханий, Горький. Після інших букв та р в інших випадках м’якого знаку немає: кров, ніч, верф, десятиріч, облич, голуб.

3.  Після м’яких приголосних перед О: льон, сьомий, дзьоб.

4.  У суфіксах ЕНЬК, ОНЬК, ЕСЕНЬК, ІСІНЬК, ЮСЬНЬК: голівонька, рученька, самісінька.

5.  у суфіксах СЬК, ЗЬК, ЦЬК - учнівський, паризький, юнацький, але ковзкий, боязкий, різкий, в’язкий, плаский, баский (вони не є суфіксами).

6.  У суфіксах СЬКІСТЬ, ЗЬКІСТЬ, ЦЬКІСТЬ, СЬКИ, ЗЬКИ, ЦЬКИ: французький, людськість, по-французьки.

7.  після Л перед буквами на позначення приголосних (часто перед наступним м’яким): сильний, вітальня, зухвальство, але тарілка - тарілці, білка - білченя (лц, лч походять від лк).

8.  Перед м’яким, пом’якшеними й шиплячими лише коли:

✵       для позначення м’якого Л: їдальня, пальці.

✵       у непрямих відмінках та в присвійній прикметниках, якщо Ь є в початковій формі: скринька - в скриньці, кицька - кицьці (але у казці, в землянці, Маланці)

✵       у дієслівних формах наказового способу: стань, виходьте, станьте.

✵       у дієсловах на - ться та інших дієслівних формах перед -ся, -сь, якщо Ь є в формі без -ся: обговорюється, станься, звертаються, підводься.

9.  У формах родового відмінка множини іменників жіночого роду: пісень, робітниць.

10. У дієслівних формах 3 особи однини та множини дійсного способу: стоїть, спить, стоять, думають.

11. у буквосполученнях НЬЧ, ЛЬЧ, що походять від ЛЬК, НЬК: неньці, дончин, Юльчик.

В іншомовних словах пишеться:

1.  після д, т, з, с, л, н перед я, ю, є,ї, якими позначаються 2 звуки: портьєра, монпансьє, Мольєр, мільйон, павільйон, компаньйон, браконьєр, ательє, пасьянс, Таганька, Лавуазьє, Люсьєн, Дьяков, Третьяков, Касьянов, асфальт, Ананьїн але увертюра, малярія, нюанс, дюна (я, ю позначають а, у), Бйорнсон, Ж’єн, Х’юстон, бар’єр.

2.  після Л,Н перед Йо: мільйон, компаньйон, каньйон

3.  відповідно до вимови після Л, Н перед літрами на позначення приголосних, а також у кінці слова: мольберт, Тянь-Шань (але алхімія, балкон), гриль, герань (але акрил, шаблон).

Не пишеться:

1.  після губних Б П В М Ф Ж Ч Ш Щ: дріб, ніж, пишеш

2.  після Р у кінці складу і слова: Харків, звір, гіркий, але Горький

3.  після Н перед Ж Ч Ш Щ і суфіксами СТВ, СЬК: інженер, цвірінчати, велетенський, менший, кінчик, тонший але неньчин (ненька), бриньчати (бренькіт), тьмяний, різьбяр, няньчити.

4.  між приголосними, якщо і пом’якшується під впливом другого: сонця, пісня, кінця.

5.  між літерами, що позначають подовжені м’які приголосні: суддя, маззю, весілля.

6.  після літер, що позначають м’які приголосні, крім л, якщо за ними йдуть інші букви на позначення м’яких приголосних: радість, пізній, пісня.

7.  у буквосполученнях лц, нц, лч, нч, які походять від лк, нк: рибалчин, матінчин, матінці.

8.  в укр. власних назвах: Уляна, Омелян, Севастян, Тетяна Наталя, Касян, Дяченко, Третяк.