Основи психології і педагогіки - Степанов О. М. 2006

Короткий термінологічний словник

Абстрагування (лат. abstractio — відтягую, відриваю) — відокремлення у свідомості одних ознак від інших, а також від об'єктів, яким вони властиві.

Абулія (гр. abulia — нерішучість) — психопатологічний синдром, який характеризується загальною в'ялістю, відсутністю будь-якої ініціативи, прагнення до діяльності, послабленням волі.

Агогіка (гр. а — не й agoge — відведення, віднесення) — наука про шляхи запобігання відхиленням у поведінці дітей та підлітків.

Адаптація сенсорна (лат. adapto — пристосовую і sensorium — орган чуття) — зміна чутливості аналізатора під впливом подразника постійної сили, який діє протягом тривалого часу, а також пристосування до нього.

Акомодація (лат. accomodatio — пристосування) — зміна форми кришталика ока, завдяки якій на сітківці ока чітко фокусуються зображення предметів, що розташовані на різній віддалі від спостерігача.

Аксон (гр. axon — вісь) — довгий відросток нейрона, по якому збудження передаються іншим клітинам.

Актив учнівський (лат. activus — діяльний) — найініціативніша частина учнівського колективу. Істотно впливає на формування громадської думки в групі чи закладі освіти та охоче займається громадською роботою.

Активація — стан нервової системи, який характеризує її збудження і реактивність; процес підсилення активності головного мозку.

Активізація пізнавальної діяльності — мобілізація вчителем, викладачем інтелектуальних, моральних та фізичних сил учнів, студентів для досягнення конкретної мети навчання й виховання.

Активність — риса темпераменту, що характеризується енергією впливу людини на навколишній світ і подоланням перешкод на шляху до мети.

Активність характеру — структурна властивість характеру, яка визначається ступенем протидії зовнішнім обставинам.

Актуалізація досвіду учнів (лат. actualis — справжній, теперішній) — відтворення в пам'яті учнів знань, уявлень, чуттєвого досвіду.

Акцентуація характеру (лат. accentus — наголос) — граничний варіант норми, наслідок посилення окремих рис характеру.

Алгоритм (лат. algorithmus — сукупність дій) — сукупність правил, дій для розв'язування певної задачі.

Аналіз (гр. analysis — розкладання) — метод наукового дослідження, що полягає в уявному чи фактичному розкладанні цілого на його складові. У психології — мисленнєва операція, що передбачає розчленування об'єктів у свідомості, виділення їх окремих частин, елементів, ознак і властивостей.

Аналіз продуктів діяльності — метод вивчення кількісного і якісного складу матеріалізованих результатів психічної діяльності людини — архівних матеріалів, щоденників, креслень, малюнків, виготовлених предметів тощо.

Аналізатор — орган чуття, який здійснює аналіз і синтез подразників, що надходять із внутрішнього і зовнішнього середовищ. Складається з рецептора, провідних нервових шляхів (доцентрових і відцентрових) і мозкової ділянки.

Андрагогіка (гр. andros — чоловік, доросла людина і agoge — відведення, віднесення) — наука про освіту і виховання людини упродовж усього її життя.

Анкета (лат. enquerere — розслідувати, шукати) — складений дослідником список запитань для повного контингенту осіб, відповіді на які є вихідним емпіричним матеріалом для узагальнень.

Анкетування — метод збирання фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних за спеціально розробленою програмою.

Антинаркогенне виховання — виховна діяльність, спрямована на формування в молоді несприйнятливості до наркогенних речовин (тютюну, алкоголю, наркотиків).

Антропогенез (гр. anthropos — людина і genesis — походження) — процес виділення людини зі світу тварин та її розвитку.

Апперцепція (лат. ad — до і perceptio — сприймання) — залежність сприймання від змісту психічного життя і особливостей особистості.

Апраксія (гр. аргахіа — бездіяльність) — порушення здатності виконувати доцільні звичні дії і рухи, що виникає при ураженні окремих ділянок головного мозку.

Аргумент (лат. arguo — показую, виявляю) — підстава, доказ, які наводять для обґрунтування, підтвердження чого-небудь.

Архетип (гр. arche — початок, походження і typos — відбиток, форма) — центральне поняття аналітичної психології. Спосіб поєднання образів, які передаються від покоління до покоління. ЗаК.-Г. Юнгом, архетипи є структурними елементами людської психіки, які містяться в колективному несвідомому, задають загальну структуру особистості, структурують розуміння людиною світу та самої себе і є основою творчості.

Асиметрія функціональна півкуль головного мозку — неоднаковість функціонального призначення лівої і правої півкуль головного мозку людини. Ліва півкуля забезпечує оперування вербально-знаковою інформацією, а права — образами дійсності. У тварин такої асиметрії немає.

Асоціація (лат. associo — приєдную, з'єдную) — група, в якій міжособистісні стосунки опосередковує особистісно значущий для кожного зміст спільної діяльності.

Атракція (лат. attractio — притягування) — привабливість одного партнера по спілкуванню для іншого.

Аутизм (гр. autos — сам) — хворобливий стан психіки людини, що характеризується послабленням зв'язків із реальністю, зосередженістю на власних переживаннях, створенням свого примарного світу.

Афект (лат. affectus — пристрасть, хвилювання) — емоційний процес, який виникає у людини швидко, протікає бурхливо і характеризується значними змінами свідомості та порушенням вольового контролю за діями.

Афективно-комунікативна функція спілкування — функція спілкування, що проявляється у зміні інтенсивності, а інколи й модальності емоційних станів людини в процесі спілкування.

Бажання — усвідомлене і цілеспрямоване прагнення людини, яке не викликає довільних дій.

Бар'єри спілкування (франц. barriere — перешкода) — психологічні перешкоди, які виникають у спілкуванні.

Батьківський комітет школи — орган батьківської громадськості, який сприяє школі у вирішенні навчально-виховних і господарських питань.

Бездоглядність дитяча — відсутність у дітей та підлітків постійного місця проживання, певних занять, сімейного чи державного піклування й систематичного виховного впливу внаслідок утрати батьків, залишення сім'ї, втечі з виховного закладу тощо.

Бесіда — розмова, обмін думками між двома чи кількома особами. У психології використовується як метод вивчення психічних явищ у процесі безпосереднього спілкування за спеціально розробленою програмою. У педагогіці — метод навчання, за якого педагог за допомогою вміло поставлених запитань спонукає учнів, студентів до відтворення набутих раніше знань, до самостійних висновків і узагальнень на основі засвоєного матеріалу.

Бесіда репродуктивна (лат. ге і producere — знову виробляти) — бесіда, спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу.

Бесіда фронтальна — бесіда, яка проводиться з усім класом або студентською групою.

Бібліогенне захворювання (гр. biblion — книга і genos — рід, походження) — захворювання, викликане читанням описів різних хвороб.

Важковиховуваність — у широкому розумінні, поняття, що пояснює труднощі у вихованні, з якими стикається педагог у виховномупроцесі; у вузькому розумінні, максимально наближений до норми рівень відхилень у поведінці дитини, яка потребує уваги й зусиль педагога для їх подолання.

Великі півкулі головного мозку — орган вищої нервової діяльності, до складу якого входять кора великих півкуль і приблизно 14 мільярдів підкіркових нервових клітин. Кора великих півкуль пов'язана зі свідомістю і вищими психічними функціями людини, з набутим досвідом і научанням.

Вербальний (лат. verbum — слово) — мовний, словесний.

Верніке центр — слухово-мовна ділянка кори головного мозку. При її ураженні людина ще може вимовляти окремі слова, але не розуміє мови інших людей.

Верхній абсолютний поріг чутливості — максимальна сила подразника, за якої виникає відчуття, ще адекватне подразнику, що діє.

Взаємодія відчуттів — зміна чутливості одного аналізатора під впливом подразнення інших органів чуття.

Взаємодія навичок — вплив однієї сформованої навички на формування і функціонування іншої.

Взаємохарактеристика — прийом самовиховання, що реалізується через складання і обговорення товаришами характеристик один одного.

Викладання — діяльність викладача в процесі навчання, під час якої він ставить перед учнями (студентами) пізнавальні завдання, повідомляє нові знання, організовує спостереження, лабораторні і практичні заняття, керує їх самостійною роботою, перевіряє якість знань, умінь і навичок.

Використання життєвого досвіду учнів, студентів — метод навчання, який полягає в осмисленні наукових основ перебігу процесів, які учні, студенти спостерігали в житті чи в яких самі брали участь.

Вимога негативна — вимога, яка своїм змістом і формою вираження демонструє негативне ставлення педагога до діяльності вихованця, до прояву його негативних якостей (осуд, погроза, недовір'я).

Вимога нейтральна — вимога, в якій не виявляється чітке ставлення вихователя до вихованця. Базується на ставленні вихованця до стимульованої діяльності (натяк, умовна вимога, вимога в ігровій формі).

Вимога позитивна — вимога, що виражає позитивне ставлення педагога до вихованця під час її пред'явлення (прохання, довір'я, схвалення).

Виправлення — складний психічний процес перебудови особистості, що відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи над усуненням відхилень у власній свідомості та поведінці.

Висновок — одержане логічним шляхом судження, яке містить нову чи додаткову інформацію.

Витіснення — спосіб уникнення внутрішнього конфлікту завдяки вилученню зі свідомості неприємної інформації.

Витримка — вольова якість, що виражається у вмінні людини своєчасно стримувати небажані спонуки, дії і вчинки.

Вихованість — відповідність рис і поведінки вихованця меті й завданням виховання.

Виховання — цілеспрямований та організований процес формування особистості.

Вища нервова діяльність — відображувальна умовно-рефлекторна діяльність кори головного мозку і найближчих до неї підкіркових центрів, на яких ґрунтується психічна діяльність людини і тварин.

Вищі психічні функції — загальна назва, яка об'єднує види пізнавальних процесів у людей. До В. п. ф. належать довільні і опосередковані форми уваги, сприймання, пам'яті, мислення, уяви і мовлення.

Відображення — загальна властивість матерії, яка проявляється у здатності матеріальних об'єктів відтворювати з різною адекватністю ознаки, властивості й характеристики інших об'єктів.

Відтворення — мнемічний процес, який забезпечує відновлення матеріалу, що зберігається в пам'яті.

Відчуття — відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ об'єктивного світу внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Відчуття пропріоцептивні (лат. proprius — власний і receptor — той, що сприймає) — відчуття, які виникають при подразненні рецепторів, розміщених у м'язах і суглобах.

Вікова педагогіка (дошкільна, шкільна педагогіка, педагогіка дорослих) — галузь педагогіки, що досліджує закони та закономірності виховання, навчання й освіти, організаційні форми і методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп.

Віктимологія (лат. victima — жертва і гр. logos — слово, вчення) — наука про людей, які стали жертвами несприятливих соціальних умов та насильств.

Власне відтворення — мимовільне або довільне відтворення об'єкта без його повторного сприймання.

Вольове зусилля — форма емоційного стресу, який мобілізує внутрішні ресурси організму, створює додаткову мотивацію дії і переживається людиною як стан значного напруження.

Вольові якості — відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої регуляції поведінки, її влади над собою.

Воля — свідома організація і саморегуляція людиною своєї діяльності й поведінки, спрямована на подолання труднощів при досягненні поставлених цілей.

Впізнавання — відтворення об'єкта в умовах повторного сприймання.

Вправа — метод навчання, що передбачає багаторазове повторення певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коригуванням.

Вправа вступна — вправа, що сприяє засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій.

Вправа підготовча — вправа, що готує учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці. Вправа пробна — вправа, яка за своєю сутністю є першим завданням на застосування щойно засвоєних знань.

Вправа творча — вправа, яка за змістом і методами виконання наближається до реальних життєвих ситуацій.

Вправа тренувальна — вправа, яка передбачає набуття учнями навичок у стандартних умовах (за зразком, інструкцією).

Вправляння — багаторазове виконання певних дій чи видів діяльності з метою їх освоєння, яке ґрунтується на розумінні й супроводжується свідомим контролем і коригуванням. У педагогіці — метод виховання, що полягає у поступовому створенні умов, у яких вихованець виконує певні дії з метою вироблення і закріплення позитивних форм поведінки.

Вчення про дві сигнальні системи — теорія І. Павлова, за якою людина має дві сигнальні системи. Перша з них є такою самою, як і у тварин. У ній сигнальну функцію виконують предмети і явища та їх властивості, що безпосередньо діють на рецептори. На основі першої у людини розвинулася друга сигнальна система — сукупність тимчасових нервових зв'язків, утворених за допомогою мови. Як сигнали перших сигналів слова складають суто людську сигнальну систему дійсності.

Гальмування позамежне (охоронне) — гальмування окремих ділянок кори головного мозку, яке виникає при перенапруженні відповідних нервових клітин.

Гальмування проактивне (лат. pro — раніше і activus — діяльний) — вплив попередньої діяльності на утворення тимчасових нервових зв'язків у наступній діяльності, який проявляється у зниженні ефективності запам'ятовування або послабленні раніше утворених тимчасових нервових зв'язків, що призводить до забування.

Гальмування ретроактивне (лат. retro — назад і activus — діяльний) — негативний вплив наступної діяльності на зв'язки, що утворилися раніше.

Гармонійний розвиток (гр. harmonia — стрункий порядок, зв'язок) — співмірний розвиток фізичних сил і розумових здібностей людини.

Генетична епістемологія — розроблений Ж. Піаже і його колегами напрям у дослідженні психології мислення, представники якого прагнули створити загальну теорію пізнання.

Геніальність (лат. genialis — властивий генієві, плідний) — найвищий ступінь розвитку здібностей, що виявляється у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення.

Герогіка (гр. geron — стара людина і agoge — відведення, віднесення) — наука про соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку.

Гештальт (нім. Gestalt — образ, форма) — цілісна форма, структура, цілісний образ — одне з основних понять гештальтпсихології, яке було введене для опису якісно своєрідних цілісних характеристик образів чи психічних структур.

Гіперболізація (гр. hyberbole — перебільшення) — прийом створення образів уяви, для якого характерне збільшення предмета або кількості його частин. Гіпоталамус (гр. hypo — під, знизу і talamos — розміщення) — скупчення ядерних нервових клітин із численними висхідними і низхідними волокнами нижче зорового бугра головного мозку.

Глибина мислення — якість мислення, що виявляється в здатності людини проникати в суть явищ, що пізнаються, виділяти їх суттєві характеристики, розкривати їх причини, виявляти їх зв'язки з іншими явищами, передбачати їх подальший розвиток.

Гнів — негативний емоційний стан, зумовлений появою серйозної перешкоди на шляху до задоволення важливої потреби. Має форму афекту.

Гнучкість мислення — якість мислення, що виявляється у здатності людини легко переходити від одного способу вирішення проблеми до іншого, якщо перший виявився невідповідним, бути вільною від шаблону, швидко реагувати на зміну обставин.

Головний мозок — передній відділ центральної нервової системи людини, розміщений у черепній коробці. Включає великі півкулі, проміжний мозок (таламус, гіпоталамус), середній мозок і задній мозок (мозочок, продовгуватий мозок).

Готовність до відтворення — властивість людської пам'яті легко і швидко пригадувати те, що потрібно в даний момент.

Гра дидактична — спеціальна гра для старших дошкільнят, за допомогою якої дорослі поступово залучають їх до процесу навчання.

Гра за правилами — вид дитячої гри, сутністю якої є виконання гравцями певних правил — абстрактних вимог.

Гра конструктивна (лат. constructio — побудова, складання) —- гра, в якій дитина, діючи з предметами, осмислює їх значення і взаємодію.

Гра пізнавальна — метод, що передбачає захоплюючу розважальну діяльність, яка сприяє засвоєнню учнями знань, набуттю вмінь та навичок.

Гра сюжетно-рольова — колективна дитяча гра зі спільним задумом — сюжетом, відповідно до якого між учасниками розподіляються ролі. Сприяє розвитку в дітей комунікативних навичок і вмінь.

Гра функціональна (лат. functio — виконання, звершення) — гра дітей раннього віку, в ході якої вони, діючи з предметами, розкривають їх функціональні властивості і способи дій із ними.

Громадська думка — спосіб формування й вияву масової свідомості, що виражає ставлення людей до суспільно значущих подій фактів, важливий фактор соціальної комунікації. Як метод виховання за своєю суттю є колективною вимогою.

Група — об'єднання людей, створене на основі певної спільної для них ознаки, що виявляється в їх спільній діяльності, зокрема в спілкуванні.

Група велика — група, що охоплює кілька малих груп.

Група дифузна (лат. diffusio — поширення) — нестійке короткочасне об'єднання людей, що виникає лише на основі особистісно значущої діяльності.

Група мала — відносно стійке, нечисленне за складом об'єднання людей, у якому здійснюється безпосередній контакт між його членами.

Група неформальна — група, яка не має юридично закріпленого статусу, а виникає на основі спільності інтересів, симпатії, зближення поглядів, переконань тощо.

Група реальна (лат. rialis — суттєвий, дійсний) — контактне об'єднання людей, яке утворилося на основі спільної для них просторово-часової ознаки.

Група референтна (еталонна) (лат. referens — той, хто доповідає) — реальна чи уявна група, погляди, норми якої є зразком для особистості.

Група умовна — об'єднання людей, умовно створене дослідником на основі наявності у них спільної ознаки.

Група формальна (лат. formalis — складений за формою) — група, що має зовнішньо задані соціально значущі цілі діяльності, юридично визначений статус, нормативно закріплену структуру, призначене чи вибране керівництво і встановлені права та обов'язки її членів.

Групова робота на уроці — форма організації навчання в малих групах на основі співробітництва, з чітко розподіленими ролями.

Гуманізація освіти (лат. humanitas — людство, людяність) — основна складова нового педагогічного мислення, яка передбачає переоцінку всіх компонентів педагогічного процесу у світлі їх людино-творчої функції.

Гуманітаризація освіти — переорієнтація освіти з предметно-змістового принципу навчання основ наук на вивчення цілісної картини світу, насамперед культури, людини, на формування в молоді гуманітарного й системного мислення; система заходів, спрямована на пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті, формах і методах навчання, на формування особистісної зрілості учнів, студентів, розвиток їх творчих здібностей.

Демонстрування (лат. demonstratio — показування) — метод навчання, що передбачає використання приладів, дослідів, технічних установок та ін.

Державний стандарт освіти — сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Дидактика (rp. didaktikos — повчальний) — галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти, навчання, а також виховання у процесі навчання.

Дидактична структура уроку — сукупність змістово-процесуальних характеристик навчання, що визначається дидактичною метою уроку й забезпечує його цілеспрямованість.

Динамічний стереотип (гр. stereos — твердий і typos — відбиток, форма) — стійка система тимчасових умовно-рефлекторних зв'язків у корі головного мозку, яка виробляється у людини при багаторазовому повторенні тих самих впливів зовнішнього середовища.

Диспут (як метод виховання) (лат. disputo — міркувати, сперечатися) — спір на наукову, літературну чи іншу тему, колективне обговорення питань, що хвилюють.

Дисципліна навчальна (лат. discipulus — учень, послідовник) — дисципліна, що властива навчально-виховному процесу закладу освіти.

Дитина з ознаками непересічних здібностей — дитина, в якої дуже розвинуті окремі пізнавальні процеси (спостережливість, пам'ять, уява), що є потенційними ознаками обдарованості і згодом можуть розвинутись у спеціальні здібності.

Дитина з прискореним розумовим розвитком — дитина, яка рано починає проявляти розумову активність, має більшу ерудицію порівняно з ровесниками і підвищений темп засвоєння навчального матеріалу.

Дитина з ранньою розумовою спеціалізацією — дитина, якій властивий стійкий підвищений інтерес до певної галузі знань.

Дитина обдарована — дитина, в якої рано проявляються певні здібності і яка в своєму розвитку набагато випереджує своїх ровесників.

Диференційний поріг чутливості (лат. differens — різниця) — мінімальна різниця в інтенсивності двох подразників, яка викликає ледве помітну відмінність у відчуттях.

Диференційоване навчання — спосіб організації навчально-виховного процесу, що враховує типові індивідуальні особливості учнів, студентів.

Ділова спрямованість особистості — вид спрямованості особистості, що характеризується переважанням мотивів, породжених діяльністю і спрямованих на неї.

Дія — відносно завершений елемент діяльності, спрямований на досягнення певної проміжної мети і підпорядкований загальному мотиву діяльності.

Дія вольова — дія людини, спрямована на досягнення свідомо поставленої мети і пов'язана з подоланням труднощів.

Дія довільна — дія людини, зміст і засоби виконання якої підпорядковані свідомій цілі.

Дія мимовільна — дія людини, яка відбувається при виникненні неусвідомлюваних або недостатньо усвідомлюваних спонукань.

Дія мимовільна набута — орієнтувальні, захисні, хапальні реакції та виразні рухи, викликані умовними подразниками, що відбуваються завдяки діяльності кори головного мозку.

Дія мимовільна природжена — природжені орієнтувальні, захисні та хапальні реакції, а також виразні рухи людини.

Діяльність — внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, що регулюється усвідомлюваною метою.

Домашня навчальна робота учнів — форма організації навчання; самостійна, позаурочна робота учнів з виконання навчальних завдань.

Домінанта (лат. dominans — панівний) — панівний осередок збудження в корі головного мозку, який визначає характер реакції організму в даний момент.

Доручення (як метод виховання) — метод, що передбачає вправляння вихованця в позитивних діях і вчинках.

Дослідна робота — метод навчання, що передбачає пошукові завдання і проекти, які дають змогу індивідуалізувати навчання, розширити обсяг знань учнів (студентів).

Духовна педагогіка — галузь педагогічних знань, що передбачає пріоритет релігії у вихованні й навчанні особистості.

Евристична (сократівська) бесіда — бесіда, у процесі якої викладач уміло сформульованими запитаннями скеровує учнів, студентів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи набуті ними раніше знання, спостереження.

Екологічне виховання (гр. oikos — оселя, середовище і logos — слово, вчення)— систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток екологічної культури особистості.

Економічне виховання (гр. оікопотіке — мистецтво ведення домашнього господарства) — організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури особистості.

Екскурсія (лат. exscursio — вибігання вперед, вилазка, поїздка) — форма навчання, яка передбачає відвідування учнями, студентами різноманітних об'єктів з метою пізнання їх особливостей.

Експеримент (лат. experimentum — проба, дослід) — метод духовного освоєння світу і людської діяльності, що ґрунтується на дослідах, випробовуваннях, моделюванні тощо. У психології — метод збирання фактів у спеціально створених умовах, які забезпечують активний прояв необхідних психічних явищ. У педагогіці — метод вивчення певного педагогічного явища в спеціально створених і контрольованих умовах.

Експеримент перевірковий — педагогічний метод, що передбачає перевірку гіпотези, сформованої у процесі усвідомлення проблеми.

Експеримент творчий (формуючий) — педагогічний метод, що передбачає конструювання нових педагогічних явищ і процесів.

Експеримент — констатація — педагогічний метод, що передбачає вивчення наявних педагогічних явищ і процесів.

Екстероцептивні відчуття (лат. exter — зовнішній і receptor — той, що сприймає) — відчуття, що виникають при подразненні рецепторів, розміщених на поверхні тіла.

Екстраверсія (лат. extra — зовні і vertere — повертати) — спрямованість особистості на навколишній світ.

Екстраверт — людина, реакції і поведінку якої в основному визначають зовнішні враження, а не внутрішні переживання.

Екстраверт емоційного типу — людина, почуття якої узгоджуються із загальноприйнятими критеріями і переживаннями і перебувають під впливом традиційних цінностей.

Екстраверт інтуїтивного типу — людина, якій властиво у зовнішньому світі сприймати те, що відбувається за межами подій.

Екстраверт мисленнєвого типу — людина, життєві прояви якої залежать від інтелектуальних висновків, хоча будь-яке її судження ґрунтується на зовнішніх критеріях (загальноприйнятих поглядах, традиціях).

Екстраверт сенсорного типу — людина, яку завжди притягують ті об'єкти, які викликають сильні відчуття.

Електроенцефалографів — метод дослідження діяльності головного мозку за допомогою графічного зображення електричних потенціалів, що виникають у нервових клітинах у процесі їх функціонування.

Емоції астенічні (гр. а і sthenos —- без сили) — слабо виражені негативні переживання людини, які знижують її активність, загальний фізичний і психічний тонус і негативно впливають на працездатність.

Емоції стенічні (лат. sthenos — сила) — переживання, що поліпшують самопочуття людини, посилюють її енергію, спонукають до активної діяльності.

Емоційність — властивість темпераменту, яка вказує на швидкість виникнення і перебігу емоцій.

Емоція (лат. emovere — збуджувати, хвилювати) — узагальнена чуттєва реакція, що виникає у відповідь на різні за характером екзогенні (ті, що йдуть із навколишнього середовища) і ендогенні (ті, що виходять із власних органів і тканин) сигнали, які обов'язково викликають певні зміни у фізіологічному стані організму.

Емпатія (гр. empatheia — співпереживання) — здатність людини емоційно відгукуватися на переживання інших людей.

Естетична свідомість (гр. aisthetikos — чуттєво сприйманий) — одна з форм суспільної свідомості, що реалізується через художньо-емоційне освоєння дійсності у формі естетичних почуттів, переживань, оцінок, смаків, ідеалів.

Естетичне виховання — формування в особистості здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності.

Естетичне почуття — особливе почуття насолоди, яке відчуває людина, сприймаючи прекрасне у навколишній дійсності та творах мистецтва.

Естетичний ідеал — уявлення людини про прекрасне в абсолютному його вираженні.

Естетичний смак — здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відрізняти прекрасне від потворного.

Етика (гр. etos — звичай, правила) — наука про мораль, природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.

Етнізація (гр. ethnikos — племінний, народний) — наповнення виховання національним змістом, що забезпечує формування в особистості національної свідомості.

Ефект ореолу (лат. effectus — виконання, дія і франц. aureole — сяяння) — вплив загального враження про людину чи раніше одержаної інформації про неї на сприймання і оцінку її як особистості.

Ефектор — орган (м'яз чи залоза), який реагує на дію зовнішніх чи внутрішніх подразників і є виконавчою ланкою рефлекторного акту.

Єдині педагогічні вимоги — загальна лінія у навчально-виховній роботі, вироблена педагогічним колективом; єдність вимог до дитини в родині; узгодженість дій школи, дошкільних і позашкільних установ, сім'ї й громадськості у вихованні дітей.

Жест (лат. gestus — положення, поза, рух тіла) — соціально сформований рух, що передає певний психічний стан людини.

Забезпечення успіху в навчанні — метод навчання, який передбачає допомогу педагога відстаючому учневі, студентові, розвиток у них інтересу до знань, прагнення закріпити успіх.

Забування — мнемічний процес, внаслідок якого поступово втрачається чіткість закріпленого в пам'яті матеріалу, зменшується його обсяг, виникають помилки при відтворенні, стає неможливим відтворення, а потім і впізнавання.

Загальна освіта — сукупність знань з основ наук про природу, суспільство, людину, а також необхідних кожній людині умінь і навичок.

Загальна педагогіка — галузь педагогіки, що вивчає головні теоретичні й практичні питання виховання, навчання й освіти, досліджує проблеми навчально-виховного процесу.

Загострення — акцентування якоїсь частини образу або певної його властивості.

Задатки — природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, що є природною основою для розвитку здібностей людини.

Закономірність виховання — стійкий, об'єктивний, істотний зв'язок у вихованні, реалізація якого сприяє ефективному розвитку особистості.

Закономірність навчання — об'єктивний, стійкий і істотний зв'язок у навчальному процесі, що зумовлює його ефективність.

Закріплення знань, умінь, навичок — спеціальна робота вчителя щодо реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння учнями навчального матеріалу.

Заміщення — перенесення дії з недосяжного об'єкта на доступний.

Заохочення (як метод виховання) — метод, що реалізується через схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення.

Запам'ятовування — процес пам'яті, внаслідок якого закріплюється новий матеріал шляхом пов'язування його з раніше набутим.

Запам'ятовування довільне — складна, цілеспрямована розумова діяльність, що підпорядкована певній мнемічній задачі.

Запам'ятовування мимовільне — запам'ятовування за відсутності усвідомленої мети запам'ятати певний матеріал.

Заперечення — намагання людини не сприймати повідомлення, яке її хвилює і може призвести до внутрішнього конфлікту.

Запущеність педагогічна — стійкі відхилення від норми в моральній свідомості, поведінці чи навчальній діяльності учня, студента, спричинені недоліками педагогічного впливу.

Зараження — пряме, безпосереднє, неусвідомлюване передавання однією людиною іншій переживань, образів, спонукань тощо.

Засіб виховання — вид суспільної діяльності, який може впливати на особистість у певному напрямі.

Засіб навчання — допоміжний матеріальний засіб школи (вищого навчального закладу), що виконує специфічні дидактичні функції. Застосування на практиці знань, умінь і навичок — перехід у навчальній діяльності від абстрактного до конкретного, що досягається різноманітними вправами, самостійною роботою на лабораторних і практичних заняттях.

Збереження — процес пам'яті, що забезпечує утримування результатів запам'ятовування протягом тривалого часу.

Звичка — дія чи елемент поведінки, які стали потребою.

Згадування — локалізоване в часі та просторі відтворення образів минулого.

Здивування — короткочасна емоційна реакція на раптові обставини, яка не має чітко вираженого позитивного чи негативного знаку.

Здібності — індивідуально-психологічні особливості, що виявляються в діяльності, є умовами її успішного виконання і спричиняють відмінності в динаміці оволодіння необхідними для людини знаннями, навичками і вміннями.

Здібності загальні — здібності, які певною мірою проявляються у всіх видах діяльності індивіда.

Здібності спеціальні — здібності, які проявляються лише в конкретних видах діяльності індивіда.

Злочинність дитяча — сукупність соціально небезпечних дій, здійснюваних дітьми й підлітками.

Змагання (як метод виховання) — метод, що передбачає здорове суперництво і самоутвердження в колективі дітей та молоді.

Зміст освіти — система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моральної поведінки, підготовку до суспільного життя.

Знання — узагальнений досвід людства про дійсність, що має форму фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій.

Зовнішність людини — загальний вигляд людини, який створюють фізіономічна маска, одяг, зачіска, манера триматися тощо.

Ідеал (гр. idea — ідея) — позитивно емоційно забарвлений взірець досконалості, який людина намагається наслідувати.

Ідентифікація (лат. identicus — однаковий, тотожний і лат. facio — роблю) — спосіб розуміння людиною іншого індивіда через усвідомлене чи неусвідомлене уподібнення себе його характеристикам.

Ілюзія (лат. illudo — висміюю, обманюю) — неадекватне сприймання, яке викривлено, помилково відображає об'єкт, що діє на аналізатори.

Ілюстрування (гр. illustrator — той, хто освітлює, пояснює) — метод навчання, який полягає у використанні на заняттях наочності: плакатів, карт, рисунків на дошці, картин та ін.

Індивід (лат. individuum — неподільне)— людина як одинична природна істота, представник виду Homo sapiens.

Індивідуальна педагогічна бесіда — взаємодія вихователя з вихованцем, батьками, колегою, спрямована на взаєморозуміння, пошук шляхів співробітництва для стимулювання розвитку вихованця.

Індивідуальний стиль діяльності — індивідуальна система прийомів і способів дій, характерна для конкретної людини і доцільна для досягнення успішного результату. Індивідуальність — неповторне поєднання психологічних особливостей і рис людини, що визначає її своєрідність і несхожість на інших людей.

Індивідуація — за К.-Г. Юнгом, процес становлення особистості, який включає налагодження зв'язків між Воно і Самістю, тобто поєднує несвідоме і свідоме.

Індукція навичок (лат. inductio — наведення) — позитивний вплив наявної навички на формування нової.

Ініціативність (лат. initium — початок) — морально-психологічна риса особистості, яка полягає у здатності та схильності до активних і самостійних дій.

Інсайт (англ. insight — осягнення) — миттєве усвідомлення розв'язку певної задачі, вирішення проблеми, момент осяяння.

Інстинкт (лат. instinctus — спонукання) — сукупність природжених форм поведінки тварин і людей.

Інтелектуальні почуття (лат. intellego — відчуваю, пізнаю) — почуття, які виникають у процесі пізнавальної діяльності людини й зумовлені нею.

Інтенсивність відчуття (лат. intensio — посилення) — кількісна характеристика відчуття, що залежить від сили подразника, його значущості, функціонального стану рецептора і просторово-часових умов сприймання.

Інтеракція (лат. inter — між і actio — дія) — сукупність зв'язків і взаємовпливів людей, що складається в спільній діяльності.

Інтерв'ю (англ. interview — зустріч, побачення)— розрахована на обнародування бесіда з конкретною особою, що дає змогу показати погляди цієї людини на певне важливе питання, подію. У психології — метод отримання соціально-психологічної інформації шляхом усного опитування.

Інтерв'юер — особа, яка в процесі соціально-психологічного дослідження намагається одержати певну інформацію від іншої особи (респондента) чи від групи осіб в умовах мовної взаємодії.

Інтерес — (лат. interesse — бути всередині) — емоційний вияв пізнавальних потреб людини, що реалізується у спрямованості людини на певні об'єкти, прагненні глибше і повніше їх пізнати.

Інтерес безпосередній — інтерес до змісту певної діяльності та процесу її виконання.

Інтерес вузький — інтерес до певного виду діяльності.

Інтерес нестійкий — короткотривалий інтерес до певного об'єкта чи виду діяльності.

Інтерес опосередкований — інтерес до певної галузі діяльності, зумовлений її зв'язком із чимось іншим, що безпосередньо пов'язане з інтересами особистості.

Інтерес стійкий — інтерес до об'єкта чи певної галузі діяльності, який зберігається у людини протягом тривалого часу або всього життя.

Інтерес широкий — інтерес, що проявляється до декількох галузей діяльності.

Інтерес (як емоція) (лат. interesse — бути всередині) — позитивний емоційний стан, що є одним із провідних мотивів навчання і сприяє засвоєнню знань, навичок і вмінь.

Інтеріоризація (лат. interior — внутрішній) — процес перетворення зовнішніх, реальних дій із предметами на внутрішні, ідеальні.

Інтероцептивні відчуття (лат. receptor — той, що сприймає) — відчуття, які виникають при подразненні рецепторів у внутрішніх органах і тканинах людини.

Інтерференція навичок (лат. inter —- перебування поміж, знищення і ferens — той, хто несе, приносить) — негативний вплив наявної навички на формування нової.

Інтроверсія (лат. intro — усередину і vertere — повертати) — спрямованість свідомості й уваги, думок, почуттів і переживань людини на свій внутрішній світ.

Інтроверт — людина, яка в діях і вчинках більше керується своїми думками і внутрішніми переживаннями, ніж зовнішніми враженнями і впливами.

Інтроверт емоційного типу — людина, яка зосереджена на собі і всюди керується своїми переживаннями, не враховуючи наявних подій і фактів.

Інтроверт інтуїтивного типу — людина, яка інтуїтивно може проникати в майбутнє, але її інтуїція звернута на суб'єктивний психічний світ.

Інтроверт мисленнєвого типу — людина, схильна до теоретизування, мислення якої мало залежить від загальноприйнятих ідей і традицій, а керується власними критеріями.

Інтроверт сенсорного типу — людина, яка в своїх діях керується здебільшого власними емоціями і сприйняттям, а нелогічними міркуваннями.

Інтроспекція (лат. introspecto — заглядаю всередину) — спостереження за власною психічною діяльністю, самоспостереження.

Інформаційно-комунікативна функція спілкування (лат. іп- formo — пояснюю і comunico — з'єдную, повідомляю) — функція, що об'єднує процеси формування, передавання і приймання інформації людьми.

Історія педагогіки і школи — галузь педагогіки, що вивчає розвиток педагогічних ідей і практику освіти різних історичних епох.

Катехізисна бесіда (гр. katechesis — настанова) — бесіда, спрямована на відтворення тверджень, які потребують дослівного запам'ятовування.

Каузальна атрибуція (лат. causa — причина і attributio — приписування) — причинне пояснення вчинків партнера шляхом «приписування» йому почуттів, намірів і мотивів поведінки.

Керівник — особа, що управляє трудовою діяльністю групи на основі адміністративно-правових повноважень і узвичаєних норм співжиття.

Коефіцієнт розумової обдарованості (IQ) (англ. intellectual quotient — коефіцієнт інтелектуальності) — стандартизований кількісний показник рівня розумового розвитку людини, який одержують за допомогою тестів інтелекту.

Козацька педагогіка — педагогіка українського народу, спрямована на формування мужнього громадянина (козака — лицаря), з яскраво вираженою українською національною свідомістю, твердою волею і характером.

Колектив (лат. collectivus — збірний, нагромаджений) — група, в якій міжособистісні стосунки опосередковуються суспільно цінним і особистісно-значущим змістом спільної діяльності.

Колективне несвідоме — колективний досвід людства, який передається від покоління до покоління і проявляється в поведінці конкретної людини.

Коливання уваги — періодичні, короткочасні мимовільні зміни рівня інтенсивності уваги.

Комунікатор (лат. comunico — спілкуюся з кимось) — людина, яка повідомляє інформацію, кодуючи її за допомогою різних знаків.

Конвергенція очей (лат. converge — сходжуся, наближаюся) — зведення на предметі зорових осей обох очей.

Константність сприймання (лат. constans — незмінний, постійний) — відносна постійність перцептивного образу (розміру, форми і кольору) при зміні відстані, положення спостерігача, освітленості предмета тощо.

Консультація (лат. consulto — прошу поради) — порада, пояснення педагога учням і студентам з будь-якого питання.

Конфлікт (лат. conflictus — зіткнення) — зіткнення протилежних думок, цілей, інтересів, позицій; крайнє загострення суперечностей.

Конформність (лат. conformis — подібний, відповідний) — здатність людини за внутрішньої незгоди піддаватися тиску групи, що проявляється у зміні її поведінки відповідно до вимог групи.

Концентрація уваги — міра заглибленості людини у певний вид діяльності.

Кора головного мозку — поверхнева оболонка півкуль головного мозку, утворена сімома шарами вертикально орієнтованих нервових клітин.

Корекційна педагогіка (лат. correctio — виправлення, поліпшення) — галузь педагогіки, предметом якої є виховання, навчання та освіта дітей із вродженими чи набутими відхиленнями у фізичному або психічному розвитку.

Корпорація (лат. corporatio — зв'язок) — група, в якій міжособистісні стосунки опосередковує особистісно-значущий для її індивідів, але асоціальний зміст групової діяльності.

Критерії ефективності педагогічного процесу — показники, що виражають рівень вихованості учнів.

Критичність мислення (гр. kritike — здатність розрізняти) — якість мислення, що передбачає вміння індивіда суворо оцінювати свої думки і сторонні впливи, піддавати їх сумніву і перевіряти.

«Крок уперед» — прийом самовиховання, що передбачає щоденне планування на наступний день роботи над собою.

Кругозір учня — уявлення, поняття й фактичні відомості про предмети, явища природи, громадського життя й людської психіки, властиві учням на кожному етапі їх розумового розвитку.

Культура поведінки (лат. culture — догляд, освіта, розвиток) — дотримання основних норм людського спілкування, вміння знаходити адекватні засоби у спілкуванні з оточуючими.

Лабораторна робота (лат. labor — праця) — метод навчання, що передбачає самостійну роботу учнів, студентів за завданням педагога із застосуванням навчальних приладів, інструментів, матеріалів, установок та інших технічних засобів.

Латентний період відчуття (лат. latentis — прихований) — час, який проходить від початку дії подразника на орган чуття до появи реакції на нього.

Лекція (лат. lectio — читання) — як метод навчання передбачає усний виклад великого за обсягом, складного за логічною побудовою матеріалу. Як метод виховання реалізується шляхом послідовного, системного викладу інформації з певної проблеми, який має на меті сформувати у слухачів певні погляди і переконання.

Лекція вдвох — лекція, яка передбачає проблемний виклад матеріалу в діалозі двох викладачів, що моделює реальні ситуації обговорення теоретичних і практичних питань двома дослідниками.

Лекція вступна — лекція, що дає загальне уявлення про завдання і зміст навчальної дисципліни, розкриває структуру й логіку конкретного навчального предмета, викликає до нього інтерес, показує його взаємозв'язок з іншими предметами.

Лекція заключна — лекція, що передбачає підбиття підсумків вивченого матеріалу з певного навчального предмета, виділення вузлових питань і зосередження уваги на практичному значенні здобутих знань для подальшого навчання.

Лекція із заздалегідь запланованими помилками — лекція, що передбачає вкраплення у її текст певної кількості наперед підібраних помилок змістового, методичного характеру, які слухачі повинні виявити.

Лекція проблемна — лекція, що передбачає засвоєння нової інформації шляхом її «відкриття».

Лекція-візуалізація (лат. visualis — зоровий) — лекція, на якій демонструють явища і процеси у зручній для зорового сприйняття формі, використовуючи такі демонстраційні матеріали, які не тільки доповнюють слова, а й самі виступають змістовними повідомленнями.

Лекція-прес-конференція — лекція, зміст якої будують на основі отриманих лектором запитань від студентів.

Лідер (англ. leader — вести, керувати) — особистість, за якою інші члени групи визнають право брати на себе найвідповідальніші рішення, що зачіпають їх інтереси і визначають напрям та характер діяльності всієї групи.

Лідер авторитарний (rp. autoritas — влада) — лідер, який на практиці застосовує владний одноосібний стиль управління.

Лідер демократичний (гр. demos — народ) — лідер, який використовує стиль управління, що характеризується розподілом владних повноважень між ним і членами групи, спільним прийняттям рішень і взаємною повагою.

Літота (гр. litotes — простота) — прийом створення образів уяви, який полягає у підкресленому применшенні, недомовленості.

Локалізація психічних функцій (лат. localis — місцевий) — місце розташування в центральній нервовій системі людини тих мозкових структур, які пов'язані з її психічними процесами, станами і властивостями.

Локус контролю (лат. locus — місце) — індивідуальна якість людини, яка характеризує її схильність приписувати відповідальність за наслідки своєї діяльності зовнішнім силам (екстернальний локус контролю) чи внутрішнім станам і переживанням ( інтернальний локус контролю).

Макрорівень спілкування (гр. makros — великий, довгий) — рівень аналізу, який передбачає вивчення розвитку спілкування протягом життя людини.

Мезорівень спілкування (гр. mesos — середній) — рівень аналізу спілкування, на якому вивчають окремі контакти між людьми при виконанні певних завдань чи спілкуванні на певну тему.

Меланхолік (гр. melas — чорний і chole — жовч) — людина, яка має меланхолійний темперамент, що характеризується переважанням процесів гальмування над процесами збудження в корі головного мозку, а також слабкими психічними процесами.

Мета — ідеальний образ об'єкта, який у свідомості задовольняє потребу, що виникла.

Мета виховання — сукупність властивостей особистості, які прагне сформувати суспільство.

Метод аналізу результатів діяльності учня — метод, що передбачає вивчення кількісного і якісного складу результатів різних видів діяльності, успішності, участі у конкурсах, громадської роботи учнів, студентів, який дає змогу скласти уявлення про їх освітній рівень, вихованість та ін.

Метод виховання (гр. methodos — спосіб пізнання) — спосіб взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців певних поглядів, переконань, а також навичок і звичок поведінки.

Метод моделювання — математичний метод, що передбачає створення й дослідження моделей.

Метод навчання — спосіб упорядкованої взаємодії вчителів та учнів, за допомогою якого вирішуються проблеми освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

Метод науково-педагогічного дослідження — шлях опанування складних психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об'єктивних закономірностей виховання і навчання.

Метод педагогічного спостереження — метод, що передбачає спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах.

Метод психолого-педагогічного тестування — метод визначення рівня знань, умінь або загальної інтелектуальної розвиненості особистості за допомогою карток, малюнків, задач — шарад, ребусів, кросвордів, запитань.

Метод ранжування — математичний метод розміщення зафіксованих показників у певній послідовності (зменшення чи збільшення), визначення місця елемента у певній множині (наприклад, складання списку учнів залежно від рівня їх успішності).

Метод реєстрування — математичний метод, який полягає у виявленні певної якості в явищах даного класу та її обрахуванні за наявністю або відсутністю (наприклад, кількості скоєних учнем негативних вчинків).

Метод узагальнених незалежних характеристик — метод, що передбачає узагальнення відомостей про учнів, студентів, отриманих із різних джерел (від учителів, батьків, ровесників), зіставлення цих відомостей, їх осмислення.

Методи контролю — сукупність методів навчання, які дають змогу перевірити рівень засвоєння учнями, студентами знань, сформованості вмінь і навичок.

Методи контролю й аналізу ефективності виховання — методи виховання, що передбачають з'ясування результативності конкретних виховних заходів, виховної роботи загалом у певному колективі.

Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності — сукупність методів, спрямованих на передавання і засвоєння учнями знань, формування умінь та навичок.

Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності — методи навчання, спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню учнів, студентів навчальною інформацією.

Методи стимулювання діяльності й поведінки — методи виховання, які виконують функції регулювання, коригування і стимулювання поведінки і діяльності вихованців.

Методи формування свідомості — методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю вихованця з метою формування у нього поглядів і переконань.

Методи формування суспільної поведінки — методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю вихованців з метою формування у них навичок і звичок суспільної поведінки.

Мислення — суспільно зумовлений, нерозривно пов'язаний із мовленням психічний процес пошуків і відкриття суттєво нового, опосередкованого й узагальненого відображення дійсності у процесі її аналізу і синтезу.

Мислення абстрактне (лат. abstractio — відтягнення, відвертання) — мислення за допомогою понять, які розкривають суть предметів і виражаються в словах і знаках.

Мислення аутичне (гр. autos — сам, один) — відірване від дійсності мислення, яке керується лише бажаннями, уявленнями і намірами особистості.

Мислення дискурсивне — розгорнуте мовне мислення людини, опосередковане її попереднім досвідом. Система взаємопов'язаних логічних міркувань, у якій кожна наступна думка зумовлена попередньою.

Мислення інтуїтивне (лат. intuitio — уява, споглядання) — швидке, згорнуте і мало-усвідомлюване мислення, що не має чітко виражених етапів.

Мислення наочно-дійове — мислення, що ґрунтується на безпосередньому сприйманні предметів у процесі дій із ними. Мислення патогенне (гр. phatos — біль, страждання і genesis — походження) — мислення, що передбачає роздуми, уявлення, пов'язані з образою, соромом, невдачею, страхом чи іншими негативними переживаннями, які можуть підсилювати психологічне напруження і призвести до виникнення психічних розладів.

Мислення практичне (гр. praktikos — діяльний) — мислення, що спрямоване на вирішення практичних задач або перетворення практичних ситуацій.

Мислення продуктивне (творче) (гр. produco — створюю) — мислення, продуктом якого є принципово новий або вдосконалений образ певного аспекту дійсності.

Мислення реалістичне (лат. realis — суттєвий, дійсний) — мислення, що спрямоване на зовнішній світ, відображає його і керується його законами.

Мислення репродуктивне (лат. ге і produco — знову створюю) — мислення, що виявляється у вирішенні проблем за наявним зразком, віднесенні кожної нової проблеми до вже відомого типу.

Мислення саногенне (лат. sanatio — лікування, оздоровлення) — мислення, свідомо спрямоване на подолання негативних емоційних розладів і психічне оздоровлення людини.

Мислення теоретичне (гр. theoria — діяльний, активний) — процес пізнання і створення законів та правил. Здійснюється за допомогою понять без звернення до досвіду чи практичних дій з реальними предметами.

Міжпредметні зв'язки педагогіки — зв'язки педагогіки з іншими науками, що дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища і процеси.

Мікрорівень спілкування (гр. mikros — малий) — рівень аналізу спілкування, на якому вивчають окремі сполучені акти спілкування, що виступають у ролі його елементарних одиниць.

Міміка (гр. mimikos — наслідування) — зовнішнє вираження психічних станів за допомогою м'язів обличчя.

Міцність запам'ятовування — індивідуальна особливість пам'яті, яка виражається в збереженні сприйнятого матеріалу і швидкості його забування.

Мовлення — процес практичного використання мови для спілкування.

Мовлення внутрішнє — видозміна зовнішнього мовлення. Використовується людиною для планування й організації діяльності, а також для внутрішнього контролю за всіма психічними процесами.

Мовлення зовнішнє — словесне мовлення, яким людина користується для повідомлення інформації іншим людям в усній чи письмовій формі.

Мовлення писемне — мовлення, яке передбачає передавання його змісту за допомогою символів (літер, знаків, ієрогліфів тощо), що зображуються на матеріальних носіях.

Модуль (гр. modulus — міра) — логічно завершена частина теоретичних знань і практичних умінь з певної навчальної дисципліни.

Модульно-рейтингове навчання — навчання цілісними, логічно впорядкованими і обґрунтованими частинами (модулями). Результати М.-р. н. є підставою для визначення місця (рейтингу) учня чи студента серед однокласників, одногрупників.

Мозковий стовбур — частина центральної нервової системи, до якої входять довгастий мозок, вароліїв міст, середній і проміжний мозок. М. с. здійснює вегетативні функції, природжені рухи, рефлекси орієнтації в просторі, підтримує тонус м'язів, кістяка тощо.

Мозочок — один з нижчих відділів головного мозку, з діяльністю якого пов'язане функціонування деяких безумовних рефлексів.

Мораль (лат. moris — звичай) — система ідей, принципів, законів, норм і оцінок, що регулюють стосунки між людьми.

Моральна свідомість — одна зі сфер суспільної свідомості, що відображає реальні стосунки і регулює моральний аспект діяльності людини.

Моральна спрямованість — стійка суспільна позиція особистості, що складається на світоглядній основі мотивів поведінки і виявляється в різних умовах як властивість особистості.

Моральне виховання — виховна діяльність, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.

Моральні звички — корисні для суспільства стійкі форми поведінки, які є внутрішньою потребою особистості і виявляються у будь-якій ситуації й умовах.

Моральні переконання — пережиті та узагальнені моральні принципи, норми.

Моральні почуття — запити, оцінки, спрямованість духовного розвитку особистості.

Моральність — етичне поняття, що означає практичне втілення етичних норм і принципів.

Мотив навчання (лат. motus — рух) — спонукальна причина навчально-пізнавальної діяльності людини.

Мотивація — спонукання, що викликають активність особистості й визначають її спрямованість.

Мрія — особлива форма творчої уяви, за допомогою якої людина створює образи бажаного майбутнього.

Навичка — часткова автоматизація виконання і регулювання доцільних рухів.

Навіювання — психологічний вплив однієї людини на іншу, який частково або й повністю не усвідомлюється як тим, хто його здійснює, так і тим, хто йому піддається.

Навчальна дискусія — метод навчання, який полягає в обговоренні учителем і учнями, студентами спірного питання навчального матеріалу.

Навчальна програма — документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, уміння і навички, які необхідно засвоїти, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Навчальний план — документ про склад навчальних предметів, які вивчають у певному закладі освіти, їх розподіл, тижневу й річну кількість годин, що відводяться на кожний навчальний предмет, про структуру навчального року. Навчальний посібник — книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості.

Навчальний рік — час, що відводиться для занять у навчальному закладі від їх початку до літніх канікул.

Навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя та учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння й навички.

Надсвідоме — рівень психічної активності особистості при виконанні творчих завдань, який не піддається індивідуальному усвідомлено вольовому контролю.

Наочно-образне мислення — мислення образами, уявленнями, перетворення ситуації в образній формі.

Наполегливість — вольова якість, що виявляється в умінні людини активно викликати дії, потрібні для подолання труднощів, і енергійно діяти під час досягання мети.

Народна педагогіка — галузь педагогіки, що охоплює накопичений віками народний досвід, погляди на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання підростаючого покоління.

Наслідування — свідоме чи несвідоме повторення, відтворення людиною психічних особливостей і поведінки інших людей.

Настрій — загальний емоційний стан людини, який характеризує її життєвий тонус упродовж певного часу, породжений емоціями, що переважали в недалекому минулому чи є наявними.

Науковий світогляд — цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності й самої себе.

Научання, научування — набуття людиною знань, умінь, навичок і нових форм поведінки.

Національна школа (лат. natio — народ) — навчальний заклад, у якому навчають дітей рідною мовою.

Національне виховання — виховання дітей та молоді на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості та духовності.

Невроз — функціональне психічне захворювання, яке розвивається внаслідок тривалого впливу психотравмуючих факторів, емоційного чи розумового перевантаження.

Нейрон (гр. neuron — жила, нерв) — нервова клітина, що передає нервові сигнали.

Необіхевіоризм (гр. neos — новий і англ. behaviour — поведінка) — напрям у американській психології, який у 30-х роках XX ст. прийшов на зміну класичному біхевіоризму. Згідно з ним основним завданням психології повинно стати дослідження процесу научання.

Несвідоме — сукупність психічних явищ, що виникають під впливом чинників, яких людина не відчуває і про які нічого не знає.

Нестійкість уваги — особливість уваги, яка виявляється у легкому відвертанні, відволіканні уваги іншими об'єктами.

Нижній абсолютний поріг чутливості — мінімальна сила подразника, що. діючи на аналізатор, спричиняє ледве помітне відчуття.

Нові інформаційні технології (HIT) навчання — методологія і технологія навчально-виховного процесу, яка ґрунтується на використанні новітніх електронних засобів, насамперед ЕОМ.

Обдарованість — високий рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей, що є передумовою творчих досягнень.

Образ ейдетичний (гр. eidos — вид, вигляд) — надзвичайно яскравий наочний образ, відтворений через тривалий час після припинення дії предмета на органи чуття.

Обсяг уваги — кількість об'єктів, які людина може одночасно сприйняти за короткий проміжок часу.

Онтогенез (гр. ontos — суще і genesis — народження, походження) — індивідуальний розвиток організму з моменту народження до смерті.

Освіта — процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, набуття умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших рис особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.

Осмисленість сприймання — властивість перцептивного образу бути усвідомленим.

Осмислення (розуміння) навчального матеріалу — процес мисленнєвої діяльності, спрямований на розкриття істотних ознак, якостей предметів, явищ і процесів та формування теоретичних понять, ідей, законів.

Основний психофізичний закон — закон Вебера — Фехнера про залежність інтенсивності відчуття від сили подразника, що діє.

Особистісна спрямованість особистості — переважання в особистості мотивів, спрямованих на забезпечення власного благополуччя.

Особистісне несвідоме — сукупність раніше усвідомлених переживань, які стали забутими або витісненими зі свідомості.

Особистісно-орієнтована технологія навчання — навчання, центром якого є особистість дитини, її самобутність, самоцінність.

Особистість — суспільна істота, наділена свідомістю і представлена психологічними характеристиками, які є стійкими, соціально зумовленими і виявляються у суспільних зв'язках, відносинах з навколишнім світом, іншими людьми та визначають поведінку людини.

Оцінка дня, що минув — прийом самовиховання, що полягає в обліку своєї діяльності, щоденному оцінюванні її результатів з виставленням оцінок за певні вчинки.

Оцінювання знань — визначення й вираження в умовних одиницях (балах), а також в оціночних судженнях учителя знань, умінь та навичок учнів відповідно до вимог навчальних програм.

Пам'ять — процеси запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування індивідом його попереднього досвіду.

Пам'ять довготривала — основний вид людської пам'яті, який характеризується тривалим збереженням набутих знань, навичок і вмінь.

Пам'ять довільна — процеси запам'ятовування і відтворення, які відбуваються відповідно до поставленої мети щось запам'ятати чи відтворити. Пам'ять емоційна — пам'ять, що виявляється в запам'ятовуванні та відтворенні людиною своїх емоцій і почуттів.

Пам'ять короткочасна — пам'ять, яка характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і швидким забуванням.

Пам'ять механічна — пам'ять, що ґрунтується на простому багаторазовому повторенні матеріалу без розуміння його змісту.

Пам'ять мимовільна — процеси запам'ятовування і відтворення, які відбуваються без спеціально поставленої мети щось запам'ятати чи відтворити.

Пам'ять образна — пам'ять, що проявляється у запам'ятовуванні образів і уявлень про предмети, явища, властивості та зв'язки між ними.

Пам'ять рухова — пам'ять, що проявляється у запам'ятовуванні й відтворенні людиною своїх рухів.

Пам'ять сенсорна — пам'ять, яка характеризується дуже коротким (до 2 секунд) збереженням сприйнятої інформації, що фіксується в рецепторах.

Пам'ять словесно-логічна — специфічний вид пам'яті, що проявляється в запам'ятовуванні й відтворенні думок, понять, суджень.

Пам'ять смислова — пам'ять, що ґрунтується на розумінні матеріалу, який запам'ятовується.

Патріотизм (гр. patriotes — земляк, співвітчизник) -— одне з найглибших громадянських почуттів, змістом якого є любов до батьківщини, відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури.

Педагогіка (гр. pais — дитя і ago — веду) — сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Педагогіка народного календаря — складова народної педагогіки, що передбачає виховання дітей та молоді шляхом залучення їх до сезонних робіт, підтримання звичаїв, участі у святах і обрядах.

Педагогіка народознавства — напрям сучасної педагогіки, який вивчає шляхи та засоби практичного засвоєння учнями культурно-історичних надбань минулих поколінь: традицій, звичаїв, обрядів свого народу.

Педагогічна вимога — педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукати його до позитивної діяльності або гальмувати його дії та вчинки, що мають негативний характер.

Педагогічна деонтологія (гр. deontos — належне, потрібне, необхідне) — народні знання про виховні обов'язки батьків перед дітьми, вчителів перед учнями, вихователів перед вихованцями, про етичні норми, необхідні для виконання педагогічних функцій.

Педагогічна діагностика — виявлення за допомогою спеціальних методик стану навчально-виховної роботи, окремих її напрямів з метою коригування змісту, форм і методів їх реалізації в педагогічному процесі.

Педагогічна майстерність — характеристика високого рівня педагогічної діяльності, що ґрунтується на високому рівні фахових знань і вмінь педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді.

Педагогічна техніка — уміння використовувати психофізичний вплив як інструмент виховання.

Педагогічна технологія (гр. techne — мистецтво, майстерність і logos — слово, вчення) — сукупність психолого-педагогічних настанов, які визначають спеціальний підхід і поєднання форм, методів, способів, прийомів, виховних засобів (схем, креслень, діаграм, карт).

Педагогічний вплив — педагогічно доцільна організація життєдіяльності учнів, у процесі якої вони набувають необхідних рис і якостей, знань, навичок і звичок.

Педагогічний досвід — практика педагогічної діяльності людини і її результат, який виявляє рівень опанування її об'єктивними закономірностями.

Педагогічний процес (лат. processus — просування вперед) — спеціально організована, цілеспрямована взаємодія педагогів і вихованців, метою якої є вирішення освітніх проблем і розвиток особистості.

Педагогічний такт — почуття міри в застосуванні педагогічного впливу на вихованців, коли оптимально враховуються умови ситуації, її соціальні та педагогічні наслідки.

Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом негативних умов виховання.

Переключення уваги — перенесення людиною уваги з одного об'єкта, виду діяльності на інший.

Переконання — система мотивів, що спонукають особистість діяти відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду.

Переконування — спосіб комунікативного впливу, при якому вихователь звертається до свідомості, почуттів вихованців з метою формування у них певних поглядів, переконань та норм поведінки.

Перцептивні дії — система дій, спрямованих на обстеження предмета у процесі сприймання.

Перцепція (лат. perceptio — сприймання) — чуттєве сприймання зовнішніх об'єктів.

Перцепція соціальна (лат. socialis — товариський, громадський) — сприймання, розуміння й оцінювання людьми соціальних об'єктів (інших людей, груп, соціальних спільнот).

Підручник — книга, яка містить основи наукових знань із певної навчальної дисципліни, викладені згідно з цілями навчання, визначеними програмою і вимогами дидактики.

Пізнання — процес цілеспрямованого відображення об'єктивної реальності у свідомості людей.

Післядія в аналізаторі — інерція відчуттів, яка проявляється в існуванні позитивного і негативного послідовних образів.

Пластичність (гр. plastikos — мазь, пластир) — риса темпераменту, яка є свідченням гнучкості, легкості пристосування людини до нових умов.

Пластичність характеру — здатність індивіда змінювати окремі властивості характеру при зміні зовнішніх умов.

Поведінка — система взаємопов'язаних реакцій і дій людини й тварин у взаємодії з навколишнім середовищем. Подразник адекватний (лат. adaequatus — рівний, відповідний) — подразник, до сприймання якого даний орган пристосований і який у звичайних умовах його збуджує.

Подразник неадекватний — подразник, до сприймання якого даний орган не пристосований і який у звичайних умовах його не збуджує.

Подразник підпороговий — подразник малої сили, який ще не зумовлює відчуття і сигнал про нього не передається в кору головного мозку.

Позашкільні навчально-виховні заклади — широкодоступні заклади освіти, в яких діти та юнацтво здобувають знання, уміння і навички за інтересами, що забезпечують потреби особистості у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.

Покарання (як метод виховання) — метод, що реалізується через несхвалення, осуд негативних дій та вчинків вихованців з метою їх припинення або недопущення в майбутньому.

Політехнічна освіта (гр. poly — багато і techne — мистецтво, майстерність) — сукупність знань про головні галузі й наукові принципи виробництва, оволодіння загально-технічними вміннями, необхідними для участі в продуктивній праці.

Поняття — форма мислення, яка відображає загальні, істотні ознаки предметів і явищ дійсності.

Порівняння — мисленнєва операція, що дає змогу встановити схожі і відмінні ознаки об'єктів, що аналізуються.

Послідовний образ негативний (лат. negativus — заперечний) — наступна фаза у перетворенні позитивного послідовного образу, при якій у випадку кольорового подразника основний колір замінюється на додатковий.

Послідовний образ позитивний (лат. positivus — умовний) — результат інерції зору, завдяки якій після припинення дії подразника протягом короткого часу зберігається відтворений образ, який за яскравістю і кольором є відповідним подразнику, що діяв.

Послідовність мислення — якість мислення, що передбачає уміння людини дотримуватися логічних правил і не суперечити собі в міркуваннях, доводити і обґрунтовувати свої оцінки і висновки.

Потреба — стан живого організму, який виражає його залежність від об'єктивних умов існування та розвитку і спонукає до активності відносно цих умов.

Потяг — неусвідомлюване, нецілеспрямоване спонукання, що виражається в чуттєвому переживанні потреби і не викликає активних дій.

Почуття — специфічна форма відображення дійсності, в якій виявляється стійке суб'єктивно-емоційне ставлення людини з властивими їй потребами до предметів і явищ, які вона пізнає і змінює.

Почуття двоїсте (амбівалентне) (лат. ambo — обидва і valentia — сила, міць) — складне, суперечливе переживання, в якому полярні емоції переплітаються, зливаються чи переходять одна в одну, утворюючи нову якісну характеристику почуття.

Почуття невизначено-орієнтувальне — короткочасне емоційне переживання людини при зустрічі з новим об'єктом.

Пояснення — метод навчання, що полягає в словесному тлумаченні слів, термінів, понять, явищ, принципів дій приладів, використання наочних посібників тощо.

Пояснювально-ілюстративне навчання — технологія навчання, при якій пізнавальна діяльність має репродуктивний характер.

Правила для учнів — організаційно-методичний документ, який визначає основні обов'язки й норми поведінки учнів у школі, родині, громадських місцях.

«Правила моєї поведінки» — прийом самовиховання, що передбачає складання вихованцем правил власної поведінки.

Правове виховання — виховна діяльність закладу освіти, сім'ї, правоохоронних органів, спрямована на формування в молоді правової свідомості, навичок і звичок законослухняності.

Прагнення — усвідомлений мотив, у якому виявлена потреба, що може бути задоволена за допомогою вольових зусиль.

Практикум — вид лабораторної роботи у старших класах. Проводиться після вивчення великих розділів курсу. Має повторювальний і узагальнювальний характер.

Практична робота (гр. praktikos — активний, діяльний) — метод навчання, при якому педагог організовує детальний розгляд учнями (студентами) окремих теоретичних висновків навчального предмета й формує уміння та навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання учнем (студентом) відповідно сформульованих завдань.

Предмет дидактики — зміст освіти підростаючого покоління і організація процесу, що забезпечує оволодіння цим змістом.

Предмет педагогіки — навчально-виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством.

Предметний гурток — науково-освітній гурток, який організовують для розширення й поглиблення знань учнів з різних предметів та розвитку в них інтересу до відповідних галузей науки, техніки, видів спорту, мистецтва.

Предметність сприймання — особливість сприймання, яка проявляється в тому, що властивості предмета відображаються в образі не ізольовано, а як такі, що належать предмету та перебувають зовні.

Привчання (як метод виховання) — метод, що ґрунтується на вимозі до вихованця виконувати певні дії, наприклад дотримуватися вимог шкільного режиму.

Пригадування — активний процес відтворення у свідомості людини її попереднього досвіду.

Прийом виховання — частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації. Прийом вияву вмінь учителя — виховний прийом, що передбачає самоствердження вчителя у дитячому колективі, завоювання авторитету шляхом демонстрування вчителем своїх умінь, здібностей, досягнень у певній галузі, що викликає захоплення вихованців.

Прийом іронії — виховний прийом, що реалізується через викликання у вихованців відчуття сорому, ніяковості за негідні вчинки, поведінку.

Прийом наказу — виховний прийом, що реалізується через категоричну вимогу вихователя виконати певне завдання, не допускати порушень дисципліни тощо.

Прийом натяку — виховний прийом, що реалізується через розповідь про аналогічний учинок і створення обставин, за яких вихованець повинен сам відчути провину, порівнюючи свої дії з позитивними прикладами.

Прийом удаваної байдужості — виховний прийом, що реалізується через створення педагогом ситуації, яка демонструє недоречність негативних дій вихованців та спонукає їх припинити ці дії.

Приклад у вихованні — метод формування свідомості, в якому конкретизуються моральні, естетичні норми, правила поведінки.

Прикладні дослідження в педагогіці — дослідження, які на основі фундаментальних знань дають відповіді на питання, що безпосередньо пов'язані з практикою.

Принцип виховання (лат. principium — основа, начало) — керівне твердження, яке відображає загальні закономірності процесу виховання і визначає вимоги до змісту його організації і методів.

Принцип навчання (дидактики) — твердження, що визначає зміст, організаційні форми і методи навчальної роботи школи.

Принципи педагогічного процесу — система основних вимог до навчання і виховання, дотримання яких дає змогу ефективно вирішувати проблеми всебічного розвитку особистості.

Принциповість — вольова якість, що виявляється в умінні людини керуватися у своїх діях і вчинках стійкими принципами і твердими переконаннями, в істинності яких вона впевнилася і які прийняла як керівництво до дії.

Пристрасть — стійке, глибоке й сильне переживання, що на певний час визначає спрямованість думок і дій людини.

Проблема (гр. problems — задача, утруднення) — складне теоретичне або практичне завдання, що потребує вивчення, дослідження й вирішення.

Проблемне навчання — різновид розвиваючого навчання, істотною рисою якого є здатність формувати творче мислення особистості та прищеплювати навички наукового пошуку.

Програма виховання (гр. programma — розпорядження, оголошення) — короткий виклад основних положень і цілей діяльності навчально-виховного закладу щодо виховання учнів, студентів упродовж усього періоду їх навчання.

Програмоване навчання — різновид репродуктивного підходу до навчання, який передбачає використання спеціальних програм управління процесом засвоєння знань.

Проекція (лат. projectio — викидання) — неусвідомлене перенесення власних бажань і переживань, у яких людина не хоче зізнатися собі через їх соціальну неприйнятність, на інших людей.

Просемінар (лат. seminarium — розсадник) — перехідна від уроку до семінару форма організації пізнавальної діяльності учнів через практичні й лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семінару.

Просторова локалізація відчуттів (лат. localis — місцевий) — відтворення у відчуттях місця перебування подразника.

Професійна адаптація (лат. adapto — пристосовую) — процес пристосування людини до професійної діяльності, її умов, досягнення бажаної продуктивності праці й відповідності між професійними намірами, інтересами, якостями особистості та вимогами до діяльності.

Професійна діагностика (лат. professio — спеціальність) — система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих рис і якостей.

Професійна консультація — надання особистості на основі її вивчення науково обґрунтованої допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямів і засобів професійного самовизначення.

Професійна орієнтація — система організації та проведення навчально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні й психофізіологічні умови правильного вибору професії, формування у них уміння аналізувати вимоги різних професій до психологічної структури особистості, а також свої професійно значущі якості, шляхи й засоби їх розвитку.

Професійна освіта — сукупність знань, практичних умінь і навичок, необхідних для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності.

Професійне інформування — система виховної роботи, що передбачає ознайомлення учнів із різними професіями.

Професійний відбір — система роботи, спрямована на надання допомоги учневі у виборі конкретної професії.

Професійні педагогіки — галузі педагогіки, що вивчають особливості, форми і методи навчання людей, які здобувають або мають певний фах (лікувальна, театральна, військова, спортивна педагогіки та ін.).

Профільне навчання — форма диференційованого навчання, яка забезпечує глибоке засвоєння системи навчальних предметів певного напряму і достатній рівень оволодіння рештою навчальних дисциплін.

Процес виховання — система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Психіка (гр. psychikos — душевний) — властивість високоорганізованої матерії, що проявляється у відображенні об'єктивної дійсності.

Психічні властивості — стійкі індивідуально-психічні особливості людини, які характеризують її як особистість чи індивідуальність і виявляються в її поведінці.

Психічні процеси (лат. processus — проходження) — складні види внутрішньої діяльності людини, спрямовані на пізнання себе і навколишнього світу. Психічні стани — емоційно забарвлені мінливі стани людини, які виникають під впливом різних обставин життя, стану здоров'я та інших факторів.

Психологічний захист — регулятивна система, яку особистість використовує для усунення психологічного дискомфорту, переживань, які загрожують Я-образу, і зберігає його на бажаному і можливому за певних обставин рівні.

Психологія (гр. psyche — душа і logos — слово, вчення) — наука про факти, закономірності та механізми психічного життя людей і тварин.

Радість — позитивний емоційний стан, пов'язаний із можливістю задовольнити актуальну потребу, імовірність чого раніше була невелика чи невизначена.

Раціоналізація (лат. rationalis — розуміння) — псевдорозумне пояснення людиною своїх бажань, учинків, зумовлене причинами, визнання яких загрожувало б утратою самоповаги.

Реактивність (лат. re — проти і activus — діяльний) — властивість темпераменту, яка характеризує силу емоційної реакції людини на зовнішні та внутрішні впливи.

Реверберуюче коло збудження (лат. reverbero — відбиваю, відкидаю) — замкнене коло циркуляції збудження в певній групі нейронів головного мозку.

Регресія (лат. regredior — повертаюсь) — повернення до попередніх, безпечніших, простіших і примітивніших стадій психічного життя, на яких переживалося почуття задоволення.

Редукціонізм (лат. reductio — повернення) — методологічна установка, спрямована на зведення явищ одного порядку до явищ якісно іншого порядку.

Режим шкільний (лат. regimen — правління) — організований порядок чергування й характер зв'язків різних видів навчання, праці та відпочинку школярів.

Рейтинг (англ. rate — оцінювати, визначати клас) — позиція учня (студента) в класі (групі) за результатами навчання з певного предмета, яка визначається рейтинговим показником, тобто величиною, яка є відсотковим відношенням суми опорних оцінок з усіх модулів до суми максимально можливих.

Ремінісценція (лат. reminiscentia — спогад) — повніше і точніше відтворення матеріалу через певний час після заучування, ніж зразу після нього.

Репродуктивний рівень розвитку здібностей (лат. re і produco — знову створюю) — нижній рівень розвитку здібностей, який проявляється в діяльності людини, спрямованій на відтворення уже відомих зразків матеріальної і духовної культури.

Ретикулярна формація (лат. reticulum — сітка і formatio — утворення) — відносно автономне сітковидне утворення, розміщене в підкіркових ділянках і стовбурі мозку, яке здійснює активацію головного мозку і контролює рефлекторну діяльність спинного мозку.

Реферат (лат. refero — доповідь) — короткий усний чи письмовий виклад основних тез учення, наукової праці, дослідження або змісту книги; доповідь на певну тему, що містить огляд друкованих джерел.

Референтометрія (лат. referens — той, хто доповідає) — спосіб виявлення референтності членів групи для кожного індивіда, що входить до неї.

Рефлекс (лат. reflexus — відображений) — опосередкована нервовою системою відповідь організму на подразник.

Рефлекс безумовний — спадково закріплена форма реакції організму на біологічно важливі впливи ззовні чи зміну його внутрішнього стану.

Рефлексія — усвідомлення суб'єктом того, як його сприймає партнер по спілкуванню.

Рефлекторна дуга — шлях, який проходить нервове збудження в організмі (рецептор — мозкова ділянка — ефектор).

Рецептор (лат. гесіреге — отримувати) — периферійна спеціалізована частина аналізатора, яка перетворює енергію впливу подразника на процес нервового збудження.

Реципієнт (лат. recipiens — той, хто одержує) — людина, яка сприймає і декодує повідомлення комунікатора.

Ризик — активна дія, спрямована на привабливу ціль, досягнення якої пов'язане з елементами небезпеки.

Рівень домагань — прагнення досягти мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною.

Рішучість — вольова якість, що виражається в здатності людини своєчасно і без зайвих вагань приймати обґрунтовані та відповідальні рішення, твердо і непохитно впроваджувати їх у життя.

Родинна педагогіка — складова народної педагогіки, в якій зосереджено знання й досвід щодо створення і збереження сім'ї, започаткування та продовження сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких).

Розвиваюче навчання — спрямованість принципів, методів і прийомів навчання на ефективний розвиток пізнавальних процесів школярів: сприймання, мислення, пам'яті, уяви тощо.

Розвиток людини — процес фізичного і психічного становлення та формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання.

Розповідь — метод навчання, що передбачає послідовне розкриття змісту невеликого за обсягом навчального матеріалу.

Розповідь науково-популярна — розповідь, яка передбачає теоретичний аналіз певних явищ.

Розповідь описова — послідовний виклад ознак, особливостей предметів і явищ навколишньої дійсності (наприклад, опис музею-садиби).

Розповідь художня — образний переказ фактів, учинків дійових осіб (наприклад, розповідь про географічні відкриття).

Розподіл уваги — здатність людини одночасно виконувати два або більше видів діяльності.

Розумове виховання — цілеспрямована діяльність педагогів із розвитку інтелектуальних здібностей і мислення людини, прищеплення культури розумової праці. Рушійні сили виховного процесу — сукупність внутрішніх і зовнішніх суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей.

Самоактуалізація — прагнення людини до повнішого виявлення, розвитку і реалізації своїх особистісних можливостей.

Самоаналіз — прийом самовиховання, який передбачає критичні роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками.

Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у собі позитивних рис і подолання негативних.

Самоврядування дитяче — право дітей самостійно вирішувати питання управління своїм колективом, мати власні керівні органи.

Самозаборона — прийом самовиховання, який реалізується через свідоме позбавлення себе чогось приємного.

Самозаохочення — прийом самовиховання, який використовується після подолання особистістю певних труднощів, власних негативних рис.

Самозобов'язання — прийом самовиховання, що передбачає планування роботи над формуванням чи подоланням певних рис особистості на конкретний період.

Самоконтроль — прийом самовиховання, який полягає у систематичному фіксуванні (подумки або письмово) свого стану і поведінки для того, щоб попередити небажані думки, емоції, вчинки.

Самонавіювання — прийом самовиховання, який передбачає повторення подумки або вголос певних суджень з метою формування чи подолання певних рис своєї особистості.

Самонаказ — прийом самовиховання, який полягає у прийнятті особистістю твердого рішення не відступати від своїх принципів, поводитися тільки належним чином.

Самообслуговування дітей — обслуговування дитиною самої себе, задоволення своїх побутових потреб власними силами.

Самоосуд — прийом самовиховання, який полягає у незадоволенні власними діями, вчинками, поведінкою.

Самооцінка — прийом самовиховання, суть якого зводиться до зважування подумки своїх можливостей і оцінки своїх дій та вчинків.

Самопереключення — прийом самовиховання, за якого подумки або в діях переходять до справ, які викликають позитивні емоції.

Самопереконання — прийом самовиховання, який полягає втому, що вихованцю пропонують у певній ситуації знайти аргументи і за їх допомогою переконати себе в тому, що він учинив правильно (неправильно).

Самопідбадьорювання — прийом самовиховання, який передбачає підтримання себе у ситуаціях розгубленості, зневіри у власних силах та можливостях.

Самоповага — компонент образу Я особистості, який визначається відношенням досягнень особистості до того, на що вона претендує.

Самопримус — прийом самовиховання, який виявляється у спонуканні себе до малоприємних занять, уникненні звичних пасивних форм проведення вільного часу тощо.

Самосвідомість — усвідомлення людиною себе як особистості (своїх якостей і рис, стосунків з іншими людьми, місця і ролі в суспільстві).

Самостійна навчальна робота — різноманітна індивідуальна чи колективна навчальна діяльність учнів (студентів), яка здійснюється на навчальних заняттях або вдома за завданням педагога, під його керівництвом, однак без його безпосередньої участі.

Самостійне спостереження — метод навчання, що передбачає самостійне сприймання учнями, студентами явищ дійсності у процесі навчання.

Самостійність — вольова якість, що передбачає вміння людини обходитися у своїх діях без сторонньої допомоги і критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань.

Самостійність мислення — якість мислення, що виявляється в здатності людини ставити нові проблеми, знаходити нечувані, нерідко оригінальні підходи до їх вирішення, виявляти ініціативу в творчому пошуку.

Самохарактеристика — прийом самовиховання, що реалізується через складання власної характеристики.

Сангвінік (лат. sanguis — кров) — людина, яка має сангвінічний темперамент, що проявляється в енергійності, великій емоційності, легкому пристосуванні до різних обставин і нових людей, хорошому самопочутті та інших якостях особистості.

Семінар (лат. seminarium — розсадник)— організаційна форма навчання, яка передбачає обговорення проблем, що стосуються прочитаної лекції чи розділу курсу.

Сензитивність (лат. sensus — відчуття) — властивість темпераменту, яка визначається найменшою силою зовнішніх впливів, необхідною для виникнення психічної реакції людини.

Сенсибілізація (лат. sensibilis — чутливий) — підвищення чутливості нервових центрів унаслідок взаємодії аналізаторів і систематичного вправляння.

Середовище — сукупність зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і впливають на її розвиток.

Симптомокомплекс (гр. symptoma — ознака і лат. соmрlexus — поєднання, зв'язок) — група взаємопов'язаних ознак чи властивостей, які залежать одна від одної і характеризують одне явище.

Синапс (гр. synapsis — з'єднання) — місце контакту нейронів одного з одним та з клітинами органів, мікроскопічне спеціалізоване утворення, через яке передається нервове збудження.

Синестезія (гр. synaisthesis — спільне почуття, одночасне відчуття) — виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора.

Синтез (гр. synthesis — з'єднання, складання) — мисленнєва операція, об'єднання предметів і явищ за їх спільними й істотними ознаками. Система освіти (гр. systema — утворення) — сукупність навчально-виховних закладів, які систематично і послідовно виховують, навчають і готують до життя підростаючі покоління відповідно до завдань суспільства.

Сором — негативний емоційний стан, що виражається в усвідомленні невідповідності власних думок, учинків і зовнішності не тільки сподіванням оточуючих, а й власним уявленням про належну поведінку і зовнішність.

Соціалізація (лат. societas — спільність, суспільство) — процес перетворення людської істоти на суспільного індивіда, утвердження його як особистості, залучення до суспільного життя як активної, дієвої сили.

Соціальна педагогіка (лат. socialis — товариський, громадський) — галузь педагогіки, що вивчає закономірності та механізми становлення й розвитку особистості в процесі здобуття освіти та виховання в різних соціальних інститутах.

Соціальна роль (лат. socialis — товариський, громадський і role — список, перелік) — нормативно схвалений зразок поведінки, якого інші люди очікують від кожного, хто займає дану соціальну позицію.

Соціальний контроль (лат. socialis — товариський, громадський і франц. Controler — перевіряти) — оцінювання відповідності поведінки особистості наявній ситуації і вибраній ролі в процесах взаємодії людей.

Соціограма (лат. societas — спільність, суспільство і гр. gramma — риска, лінія) — графічне зображення результатів, одержаних за допомогою соціометричного тесту при дослідженні міжособистісних стосунків у малих групах.

Соціометрична зірка — особа, яка в умовах соціометричного дослідження одержала найбільшу кількість позитивних виборів у певній групі.

Соціометричний критерій — конкретне запитання, на яке повинен відповісти кожен досліджуваний при проведенні соціометричного дослідження.

Соціометрія (лат. societas — спільність, суспільство і гр. met- гоп — міра)— метод кількісного визначення взаємозв'язків, які утворюються між членами групи в процесі міжособистісного спілкування і взаємодії.

Спадковість — відновлення в нащадків біологічних особливостей батьків.

Спинний мозок — складова частина центральної нервової системи, яка здійснює здебільшого природжені форми поведінки. Має форму довгого тяжа, розташованого у хребетному каналі.

Спілкування — процес взаємодії між двома чи кількома особами, що полягає в обміні інформацією пізнавального чи емоційно-оцінного характеру.

Спостереження — цілеспрямоване збирання психологічних фактів поведінки і діяльності особистості з метою їх подальшого аналізу і тлумачення. Сприймання — відображення у свідомості людини предметів і явищ об'єктивної дійсності за їх безпосередньої дії на органи чуття.

Статеве виховання — складова загального процесу виховної роботи, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді та оволодіння нормами взаємин із представниками протилежної статі, а також правильне ставлення до проблем статі.

Створення ситуації новизни — метод навчання, що передбачає акцентування на кожному занятті новизни знань, якими збагатилися учні, створення психологічної атмосфери, в якій вони отримують моральне задоволення від усвідомлення власного інтелектуального зростання.

Стереотипізація (лат. stereos — твердий і гр. typos — відбиток, форма) — привнесення в образ партнера по спілкуванню рис, якими наділяють представників певної професійної чи національної групи.

Стиль керівництва анархічний (гр. anarchia — безладдя) — стиль керівництва, при якому керівник існує лише номінально, а фактично група постійно піддається різноманітним випадковим управлінським впливам.

Стійкість уваги — часова характеристика уваги, що визначається тривалістю збереження цілеспрямованої уваги на певному об'єкті чи виді діяльності.

Стійкість характеру — здатність людини протидіяти зовнішнім впливам і умовам, які намагаються його змінити.

Страждання — негативний емоційний стан, пов'язаний з одержаною інформацією про неможливість задоволення найважливіших життєвих потреб, що до цього часу вважалося ймовірним.

Стратометрична концепція колективу (лат. stratum — шар, настил і гр. metron — міра) — теорія колективу А. Петровського, згідно з якою міжособистісні стосунки в колективі утворюють багаторівневу структуру, що має в основі спільну діяльність, а компонентами є різні страти (шари) з відображеними в них різними характеристиками міжособистісних стосунків.

Страх — негативний емоційний стан, який виникає у людини при появі уявної або реальної загрози для її життя чи благополуччя.

Стрес (англ. stress — напруга) — емоційний стан організму, який виникає у напружених обставинах і виявляється у порушенні перебігу психічних процесів, координації рухів, у дезорганізації та гальмуванні всієї діяльності.

Структурність сприймання (лат. structure — побудова, розміщення) — властивість перцептивного образу відображати будову об'єкта сприймання.

Ступінь глибини характеру — властивість, що визначається головними ставленнями особистості, які лежать в основі характеру.

Сублімація (лат. sublimo — підіймаю, підношу) — витрата або переключення енергії лібідо на різні дозволені види діяльності.

Судження — відображення зв'язків між предметами і явищами об'єктивної дійсності чи між їх ознаками і властивостями, виражене в словесній формі.

Схематизація (гр. schema — вид, форма) — прийом створення образів уяви, для якого характерне спрощене зображення об'єкта у загальних рисах, що властиві багатьом об'єктам.

Такт педагогічний (лат. tactus — відчуття, почуття) — почуття міри в застосуванні засобів педагогічного впливу на дітей.

Таламус (гр. talamos — розміщення) — найбільше з утворень середнього мозку, в якому відбувається первинне оброблення сенсорної інформації.

Талант (гр. talanton — вага, міра, рівень здібностей) — поєднання високо-розвинутих спеціальних здібностей, яке дає людині змогу створювати такі продукти діяльності, що виділяються своєю новизною, досконалістю і мають високу суспільну значущість.

Творча особистість — індивід, який володіє високим рівнем знань, потягом до нового, оригінального, вміє відкинути звичайне, шаблонне. Притаманні їй творчі здібності є умовою успішного здійснення творчої діяльності.

Творчий рівень розвитку здібностей — найвищий рівень розвитку здібностей людини, який проявляється у творчому мисленні, спрямованому на створення нових зразків матеріальної і духовної культури.

Творчість — продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення.

Темп навчання (лат. tempus — час) — ступінь швидкості, з якою розгортається навчальний процес, виконується програма і засвоюється навчальний матеріал.

Темп реакції — властивість темпераменту, що проявляється у швидкості перебігу різних психічних явищ.

Темперамент (лат. temperamentum — устрій, узгодженість) — сукупність індивідуально-психологічних якостей, яка характеризує динамічний та емоційний аспекти поведінки людини і виявляється в її діяльності та спілкуванні.

Темперамент афективно-екзальтований (лат. affectus —- настрій, хвилювання і exaltus — дуже високий) — темперамент, властивий людям, які легко захоплюються радісними подіями і впадають у відчай від сумних.

Темперамент афективно-лабільний (лат. affectus — настрій, хвилювання і labilis — нестійкий, рухливий) — темперамент, властивий емоційним людям із різкими перепадами настрою.

Темперамент гіпертимний (гр. hyper — надміру і thymia — душа)— темперамент, властивий активним, комунікабельним, ініціативним і життєрадісним людям.

Темперамент дистимний (лат. dis — префікс, що надає поняттю протилежний чи заперечний смисл і гр. thymia — душа) — темперамент, властивий людям з уповільненістю дій, пасивною життєвою позицією і зниженою мовленнєвою активністю.

Тест (англ. test — випробування) —- короткочасне стандартизоване випробування, спрямоване на визначення у того, кого досліджують, показників розвитку певних психічних властивостей. Тестовий контроль — метод навчання, який передбачає вибір учнем чи студентом одного або кількох варіантів відповідей із запропонованого переліку.

Техніка педагогічна (гр. technikos — вправний) — комплекс знань, умінь і навичок, необхідних педагогу для чіткої організації навчальних занять, ефективного застосування на практиці обраних методів педагогічного впливу як на окремих учнів, студентів, так і на дитячий, студентський колектив загалом.

Технічне мислення — мисленнєва діяльність, спрямована на виконання різноманітних технічних завдань.

Технологічний прийом (гр. techne — мистецтво, майстерність і logos — слово, вчення) — компактний, частковий спосіб вирішення конкретної педагогічної або навчальної проблеми.

Технологія групової навчальної діяльності — технологія, яка реалізується в малих групах, об'єднаних загальною навчальною метою, і ґрунтується на опосередкованому керівництві вчителем, співпраці його з учнями.

Технологія навчання — шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах предмета, теми, питання.

Технологія навчання як дослідження — технологія навчання, яка ґрунтується на використанні в навчальній діяльності дослідницьких прийомів та методів і сприяє глибокому засвоєнню учнями знань, суб'єктивному відкриттю для себе нових знань на основі вже наявних, формуванню умінь та навичок, інтересу до пізнавальної, творчої діяльності.

Технологія розвивального навчання — технологія, мета якої полягає у забезпеченні розвитку пізнавальних можливостей школяра.

Технологія формування творчої особистості — технологія навчання, яка створює умови для формування творчих здібностей учнів.

Типізація (гр. typos — відбиток, форма) — прийом створення образів уяви, для якого характерні виділення істотного в однорідних фактах і втілення його в новому конкретному образі.

Точність запам'ятовування — індивідуальна особливість пам'яті, яка характеризується кількістю зроблених помилок при відтворенні матеріалу після його запам'ятання.

Тривалість відчуття — часова характеристика відчуття, що визначається часом дії подразника, його інтенсивністю і функціональним станом організму.

Трудове виховання — процес залучення молоді до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передання їй виробничого досвіду, розвитку в неї творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Увага — спрямованість і зосередженість свідомості, що передбачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної чи рухової активності індивіда.

Увага довільна — увага, яку особистість свідомо викликає, спрямовує і регулює.

Увага мимовільна — увага, що виникає в процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем без її свідомого наміру і без будь-яких вольових зусиль з її боку.

Увага післядовільна — увага, що виникає на основі інтересу до процесу діяльності.

Уважність — стійка властивість особистості, основою якої є наявність у людини сформованої звички завжди бути уважною.

Узагальнення — мисленнєва операція об'єднання предметів і явищ за їх спільними й істотними ознаками.

Уміння — зумовлена знаннями і навичками готовність людини успішно досягати свідомо поставленої мети діяльності в мінливих умовах її протікання.

Умовивід — форма мислення, в якій з одного або кількох пов'язаних суджень виводиться нове судження, яке дає нові знання про предмети чи явища.

Умовний рефлекс — тимчасовий нервовий зв'язок, який утворюється в корі головного мозку при поєднанні умовного (індиферентного) і безумовного подразників.

«Упізнай себе» — прийом самовиховання, що передбачає зачитування часткової характеристики на учня, який повинен здогадатися, що мова йде про нього.

Управління — діяльність, спрямована на прийняття рішень, організацію контролю об'єкта управління згідно з метою, аналіз і підведення підсумків на основі достовірної інформації.

Урок — форма організації навчання, за якої вчитель проводить заняття з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.

Установка — неусвідомлювана готовність особистості до діяльності, за допомогою якої може бути задоволена потреба.

Учіння — цілеспрямований процес засвоєння учнями, студентами знань, оволодіння уміннями та навичками.

Уява — процес створення людиною на основі її попереднього досвіду образів об'єктів, яких вона безпосередньо не сприймала і не сприймає.

Уява активна — уява, при якій образи створюються за участю волі. При цьому створені образи спонукають людину до діяльності.

Уява пасивна (лат. passivus — недіяльний) — уява, в якій створюються образи, що не втілюються в життя, намічаються програми поведінки, що не здійснюються або не можуть бути здійснені.

Уява репродуктивна (лат. ге і produco — знову створюю) — процес створення образів уяви, що відповідають опису.

Уява творча — процес самостійного створення нових образів, які реалізуються в оригінальних і цінних продуктах діяльності.

Уявлення пам'яті — відтворення у свідомості людини образів предметів і явищ, які вона раніше сприймала.

Факультатив (лат. facultas — можливість) — навчальний предмет, курс, що вивчається учнями і студентами за бажанням з метою поглиблення й розширення наукових і прикладних знань.

Фізичне виховання — система соціально-педагогічних заходів, спрямована на зміцнення здоров'я та загартовування організму, гармонійний розвиток функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.

Філогенез (гр. phyle — рід, плем'я, вид і genos — походження) — історичний розвиток різних родів і видів організмів.

Флегматик (гр. phegma — слиз) — людина, яка має флегматичний темперамент, що характеризується спокійністю, врівноваженістю, малою емоційною збудливістю, сповільненістю рухових і мовленнєвих реакцій, високою працездатністю і малою комунікабельністю.

Форма організації навчання — зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

Формалізм у навчанні (лат. formalis — складний за формою) — механічне заучування навчального матеріалу без достатнього розуміння і вміння застосовувати його на практиці.

Формування особистості — становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Френологія (гр. phren — розум і logos — слово, вчення) — вчення про локалізацію здібностей у певних ділянках мозку. Наукові дослідження мозку не підтвердили ідей френології.

Фрустрація (лат. frustratio — обман, розлад, руйнування планів) — психічний стан емоційного напруження, який викликають об'єктивно нездоланні (або суб'єктивно уявлювані) перешкоди, що виникають на шляху до важливої мети.

Фундаментальні дослідження в педагогіці — дослідження, що мають на меті розкриття загальних особливостей педагогічних явищ, наукове обґрунтування педагогічної діяльності.

Функція волі гальмівна — ситуативне вольове стримування небажаних проявів емоцій, дій і вчинків, які не відповідають світогляду і моральним переконанням особистості.

Функція волі спонукальна — свідоме посилення активності людини, спрямоване на подолання зовнішніх і внутрішніх перешкод на шляху до мети.

Функція емоцій регулятивна (лат. regulo — впорядковую) — функція емоцій, яка виражається в тому, що стійкі переживання стимулюють і спрямовують поведінку, змушуючи людину долати труднощі, чи стримують перебіг діяльності, блокують її.

Функція емоцій сигнальна (лат. signum — знак) — здатність переживань виступати в ролі сигналів, які інформують людину про характер процесу задоволення потреб.

Функція спілкування регулятивно-комунікативна (лат. regulo — впорядковую і comunico — пов'язую, спілкуюсь) — функція спілкування, що реалізується у регулюванні не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей.

Характер (гр. charakter — прикметна риса, ознака) — складне й індивідуально-своєрідне поєднання рис людини, яке формується в процесі її розвитку під впливом умов життя та виховання і виявляється в її поведінці.

Характер типовий (гр. typos — відбиток, форма) — характер, у якому втілені основні риси й особливі прикмети, властиві певному народу, нації, верстві населення тощо.

Холерик (гр. chole — жовч) — людина, що має холеричний темперамент, якому властивий сильний, рухливий, але не врівноважений тип вищої нервової діяльності.

Центральна нервова система — основний орган психічної діяльності людини, який включає в себе головний і спинний мозок, що розташовані відповідно в черепі та хребті.

Цілеспрямованість — вольова якість, що полягає в умінні людини керуватися у своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її стійкими переконаннями.

Цілісність сприймання — властивість перцептивного образу відображати предмет у всій сукупності його рис як єдине ціле.

Часткові (предметні) методики — галузі педагогіки, предметом дослідження яких є закономірності викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін у закладах освіти всіх типів.

Читацька конференція — одна з форм керівництва позакласним читанням дітей, яка полягає в обговоренні вихованцями книг і творчості окремих письменників у школі, клубі тощо.

Читацькі інтереси особистості — перевага, яку особистість віддає певним жанрам літератури, творам певного автора чи певного змісту.

Чуттєвий тон — певний емоційний відтінок психічного процесу, усвідомлюваний як властивість предмета, що сприймається суб'єктивно.

Швидкість запам'ятовування — індивідуальна особливість пам'яті, яка визначається кількістю повторень, необхідних людині для запам'ятання певного обсягу матеріалу.

Швидкість мислення — якість мислення, що визначається часом, протягом якого різні люди справляються з виконанням тих самих завдань.

Якість відчуття — основна властивість певного відчуття, яка відрізняє його від інших відчуттів. Зумовлена фізико — хімічними властивостями подразників, адекватних для даного аналізатора.

Я-концепція (лат. conceptio — сприйняття) — динамічна система уявлень людини про себе, на основі якої вона вибудовує взаємовідносини з іншими людьми.

ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти