Методи та прийоми емоційного налаштування на урок - Навчально-методичний посібник - Л.В.Коваленко 2014

Розділ ІІ
Урок з української літератури (10 клас) Образи нових жінок-інтелектуалок - талановитої піаністки Софії, гордої духом Марти, пристрасної і вольової художниці Ганнусі у новелі «Valse melancholique» Ольги Кобилянської. Глибоке відтворення внутрішнього світу героїнь через мелодію вальсу

Мета: познайомити учнів із змістом новели, розкрити тематику твору, проаналізувати образи жінок - інтелектуалок, формувати естетичні уподобання учнів, розвивати бажання гармонійно розвиватися.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Емоційне налаштування на урок

1. Учні слухають вальс Шопена

2. Бесіда

- Ви любите музику?

- Чи уявляєте своє життя без неї?

- Як впливає музика на вас?

- Ми щойно прослухали вальс Шопена. І це зовсім не випадково: вчені довели, що 5—10 хв. прослуховування творів цього композитора пробуджують чуттєвість. А це нам сьогодні (як і будь-коли) аж ніяк не зашкодить, тому що сьогодні на уроці ми будемо говорити про мистецтво, мрії, сподівання...

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

Вчитель

Про вплив музики на особистість Ольги Кобилянської дізнаємося з автобіографічної, епістолярної, мемуарної та творчої спадщини письменниці. Музика в її житті відігравала чи не найважливішу роль: допомагала у хвилини розпачу та зневіри, підбадьорювала, надихала, не давала замкнутися в собі. Сім’я Кобилянських була творчо обдарована музикально. Ольга Кобилянська грала на фортепіано, лише два місяці навчаючись музичної грамоти, а ще грала на дримбі та цитрі.

Письменниця знала багато українських, російських, німецьких пісень та романсів як, наприклад, «Ой ти, дівчино, зарученая», «Вже журавлі відлетіли», «И скучно, и грустно» М. Лермонтова, «Реве та стогне Дніпр широкий» Т. Шевченка, «Верховино, смутку ти наш», «Гуляли, гуляли...» та інші, про що свідчать записи у її альбомі, мемуарна, епістолярна, автобіографічна та творча спадщина. Улюбленим композитором Ольги Кобилянської був Ф. Шопен, а ще їй подобалася музика Ф. Ліста, Р. Шумана, Л. Бетховена, Ф. Мендельсона, В. Моцарта, Й. Брамса, М. Лисенка.

Письменниця згадувала: «Любо спливали нам вечори у родинному гуртку... Музика, спів були одинокою насолодою для нас у маленькому гірському містечку. Ціла наша родина була безтямно залюблена у своїй музиці так, що іноді грали аж поза північ і то, що попало нам під руки: грали класичну музику, різні сонати або наші народні пісні».

«Пригадую, як Ольга Юліанівна розказувала, що сама на цитрі грала, що вся родина дома музикувала. Я, однак, не чула її гри, тому що письменниця уже після першого паралічу перестала зовсім грати», - згадує Олена Тимінська.

«...музику люблю пристрасно, і вона має на мене дуже сильний, майже потрясаючий вплив», - зізнається письменниця чеському етнографу Франтішеку Ржегоржу у листі від 17.01.1898 р.

У листі до Осипа Маковея від 5.02.1898 р. Ольга Кобилянська пише: «Нині у Вас великий концерт і будете чути музику. Знаю, що будуть співати різні ПІСНІ, але «Гуляли, гуляли.» не будуть співати, а в мене понад се нема нічо. Я би навіть хтіла, щоби мені те співали, коли умру, так страшне люблю ту пісню»

Саме цю пісню та «Чуєш, брате мій...» на слова Богдана Лепкого виконували на могилі письменниці 23 березня 1942 року, проводжаючи її в останню путь.

Любов до народної музики жила у серці письменниці з дитинства: любила вона слухати музику та спів мандруючих циганів. У листі до Василя Стефаника від 20.06.1898 р. жаліється: «Нема у нас в Чернівцях цього року циганів-музикантів, як щоліта! Вони уміють людську душу розносити; так і виплекали в мені якийсь своєрідний слух для музики, а може, і з природи вже вдалася така.»

Щиро раділа письменниця з того, що були люди, які поділяли її точку зору, які мали спільні інтереси - від цього вона лише збагачувалася духовно. При кожному спілкуванні з друзями та прихильниками її творчості Ольга Кобилянська завжди цікавилася ставленням до музики. Своїми душевними переживаннями письменниця не раз ділиться з В.Стефаником, якого вважає найкращим другом. Про незвичайний плив музики на неї, захоплення грою на цитрі пише йому у листі від 24.11.1900р.: «Я на цитрі граю щораз більше. Як Ви приїдете, я зможу вже гарно заграти Вам. І ця цитра забирає багато часу - та се, бодай, щось любе, і я зовсім забуваюсь, коли граю».

Музика облагороджувала її, приносила моральне задоволення, і вона на цьому піднесенні хотіла подарувати приємні хвилини спілкування з музикою і близьким людям. У листі до Осипа Маковея від 17.02.1901 р. Ольга Кобилянська пише: «Пане Маковей, я граю тепер одну циганську пісню на цитрі, то є цигансько-російську... я її для Вас вчуся. Вона така прегарна, але заразом така смутна, що при ній всей усміх завмирає. Як ви її зачуєте, то ніколи не схочете, щоб Вам щось інше грати, як ту пісню. І я буду її Вам грати, скільки захочете, цілком потихонько і голосніше... Я рада, що зробила такий здобуток, вона Вам приємність зробить»

Музика, якою була оповита душа письменниці, має великий вплив і на її світовідчуття. Ліричними акордами пройняті багато її творів, у яких чітко відчутно автобіографічні нотки і в яких саме музика допомагає розкрити образи героїв.

Оголошення теми та мети уроку

ІІІ. Сприйняття та усвідомлення нового матеріалу

1. Історія написання твору

Вчитель

Уперше новелу надруковано 1898 року в «Літературно - науковому віснику». Як і багато інших творів О. Кобилянської, новела « Valse melancolique» має значною мірою автобіографічний характер. Письменниця порівнювала своє життя з життям однієї з героїнь твору Софії Дорошенко. У листі до Осипа Маковея від 17 лютого 1898 року вона писала: «Прочитали-сьте « Valse melancolique» і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого».

Валерія Врублевська написала про Ольгу Кобилянську чудову повість у 1989 році, у якій розповідає, що О. Кобилянська захоплювалася ідеями феміністичного руху, переймалася проблемами емансипації жінок. Здогадайтеся, як називається повість В. Врублевської про письменницю.

(«Емансипатка»)

- Як тепер називається політика, спрямована на зрівнювання прав та свобод жінок і чоловіків

(Гендерна)

Інсценізація

Подаємо уривок з повісті для кращого розуміння ідеї фемінізму в інтерпретації Кобилянської.

Берта Міллер

- Як тобі поводиться, Ольго? Я чула, що дома у вас негаразд? Батько хворіє, з Євгенією щось недобре. Багато говорять про неї і доктора Окуневського.

Ольга

- Воліла б бути деінде, ніж дома. Чи уявляєш ти собі, що то значить бути зайвим? Берта Міллер

- У власній родині?

Ольга

- Так, у власній родині. Я не належу до жінок, у яких головна філософія віддатися. Берта Міллер

- Вмієш ти, Ольго, так гарно вбирати свої думки в слова, що часом здається, тільки так має бути. Але чи розумієш ти, що то є справжнє убожество?

Ольга

- Ти гадаєш, я на нього приречена?

Берта Міллер

- Можливо, якщо будуватимеш своє життя згідно з своїми переконаннями.

Ольга

- Це єдиний шанс уникнути гіршого з убожеств - духовного. Я хочу, що моє життя було відповідне моїй натурі і моїм переконанням. Чому Озаркевичі, чому Окуневські можуть хотіти цього, а я ні?

Берта Міллер

- Тому, що вони мають багатих родичів. Мила моя дівчино, послухай стару Берту. Врешті-решті мудрому не гріх вислухати пораду. Мене соціальні питання не обходять, для цього є багато студентів, філістерів та інших божевільних. Ти не маєш поняття про нужденне існування. Чоловіка, який з тобою одружиться, мусиш вітати, як ангела-спасителя.

Ольга

- Ніколи, Берто, ніколи! Краще вмерти!

Берта Міллер

- Йой, моя мила! Не вмирається воно так легко. Коли помер мій чоловік, я так само думала про смерть. Не знаю - чому не вмерла. Як і не знаю - чому живу... Всі вдовиці, Ольго, і старі панні - ніщо!

Ольга

- Я не могла б зносити на собі чиєсь панування.

Берта Міллер

- Тож як жити хочеш?

Ольга

- Я хочу жити для жіночої ідеї...

Берта Міллер

- Ти хочеш присвятити своє життя жіночій ідеї? Блискуче, тепер це модно! Серед жінок з’явилася нова хвороба.

Ольга

- Маєш рацію, справді, хвороба, але як кожна хвороба,видно, вона має і свої подразники. Значить, треба шукати ліки. Мої ідеї стануть ними.

Берта Міллер

- Я мрію не про щастя. Мені вистачить гармонійного існування.

Ольга

- Не знаю, що ти маєш на увазі, але я переконана, що твої погляди на власне життя є причиною твоїх страждань. Вони тримають твою душу у найстрашнішій дисгармонії.

Вчитель

У вісімнадцятирічному віці Ольга знайомиться із Софією Окуневською - освіченою дівчиною, яка згодом стала першою на Буковині жінкою-лікарем, і Наталею Кобринською, письменницею і громадською діячкою, яка боролася за емансипацію жінок. Саме вони вселяють надію, що жінка також може реалізувати себе і радять писати твори українською мовою.

У 1898 р. письменниця побувала на Франковому ювілеї у Львові, де познайомилася з багатьма культурними діячами. А через рік відвідала Київ, зустрілася з Коцюбинським, М. Лисенком, М. Старицьким. Поїздка справила неймовірне враження. На запрошення Косачів письменниця побувала на їхньому хуторі Зелений Гай, що на Полтавщині. Саме тут вона здружилася з Лесею Українкою. Вони систематично листувалися.

- Що ж таке емансипація ? (Емансипація - (від лат. терміна «звільнення сина від батьківської влади») звільнення від залежності, скасування якихось обмежень. Поняття «емансипації жінок» в різний історичний час мало різне значення. У ХІХ-ХХ ст. воно означало боротьбу жінок за рівні з чоловіками права)

- О. Кобилянська захопилась ідеями емансипації і фемінізму. Що вам відомо про фемінізм ? (Феміністичний рух базувався на тому, що в суспільстві несправедливо брали верх чоловіки, а їхні домінування в суспільному та громадському житті пов’язане з патріархальними пережитками. Жінки-феміністки борються за рівну участь з чоловіками у громадському та приватному житті ).

3. Бесіда за змістом прочитаного

- З ким ми знайомимося на початку твору?

- Що нам відомо про Марту та Ганну?

- Про що мріють дівчата?

- Чи можемо ми вважати Марту та Ганну типовими представницями тогочасного дівоцтва Буковини?

- Чому дівчата вирішили запросити ще одну дівчину на квартиру?

- Яке враження справила Софія на дівчат?

- Ганна мріяла стати художницею, Марта - вчителькою, про що мріяла Софія? (Софія Дорошенко, героїня твору «Valse melankolique», - творчо обдарована особистість, заповітна мрія якої - закінчити консерваторію і стати піаністкою. Подруги так і називали її - музика).

- Безрадісне життя і чарівна музика - контрасти, які спричиняють драму душі талановитого митця. Але що допомагає вистояти? ( «Загадкова сила музики» допомагає вистояти. «Грала етюд Шопена ор.21 чи 24... Кілька разів раз по раз... Душа стала здібна розуміти музику... Кімната стала мінитися. В неї напливали лагідно, одностайними хвилями, один по другім, звуки. Все звуки й звуки... Хвилюючи сильніше й слабше, піднімаючися високо й спадаючи знов, заповняючи широкий простір собою»)

Учні слухають етюд Шопена № 21

- Що спричинило смерть Софії? (Дядько, єдина надія, відмовився її утримувати у Відні. Зі сльозами на очах, прибита горем, із відчаєм у душі вона сідає за фортепіано і у темній кімнаті починає грати. Та музика - стан душі)

Вчитель:

Через весь твір проходить мотив меланхолійного вальсу, який повторюється так символічно - тричі. Сильний стресовий стан дівчини доводить її до відчаю, фізичного та душевного болю. Символічно, що з останніми акордами зіграної мелодії, обірвалася струна, як і струна життя талановитої піаністки, яку «музика позбавила життя»

Учні слухають меланхолійний вальс

Лунає вальс в пустій кімнаті,

Як він зажурено звучить!

І слухає його вдесяте

Та тиша, що ось тут стоїть.

Легкий початок, граціозність,

А далі ціла боротьба.

І хочеться лиш крикнуть: "Досить!"

Та не скажу оці слова.

Софі створила із печаллю,

І смутком знов оповила,

І стільки горя, стільки жалю!

Вона в ньому передала.

Нема Софі та ще витає -

Її неспокій раз у раз.

Ніхто вже більше не зіграє

Отой "меланхолійний вальс".

- На жаль, життєві обставини часом сильніші за прагнення людини. Дівчина через брак коштів не може продовжувати навчання. Найзаповітнішій мрії Софії не судилося збутися. Як склалася доля в Ганни? Марти?

IV. Підсумки

І. Рефлексія

Довершений

Реалістичний

Містичний

Фатальний

Сольний

Лячний

Сімейний

Досконалий

V. Домашнє завдання: прочитати твір «Людина»