Політичний менеджмент - Навчальний посібник - Головатий М.Ф. 2005
Розділ 10
Технології організації і проведення виборчих кампаній
10.1. Вибори як найвиразніша система демократії
Найбільшим надбанням демократії вважають вибори. Вони дають громадянинові право і можливість обирати і бути обраним; обрати того, кому вони довіряють, або ту політичну силу, угруповання, напрям, якому вони найбільше симпатизують; вплинути на розподіл влади; підтвердити повноваження правлячих осіб або ж позбавити їх влади; контролювати діяльність окремих політиків, державних, громадських діячів, влади загалом.
У демократичній державі народ є джерелом влади, проте безпосередньо владу він не здійснює, а обирає своїх представників — партії, окремих громадян (депутатів) — безпосередніх посередників між урядом і народом, а відтак і посередників між державою і народом. Щоб така процедура була максимально демократичною, дієвою, необхідно мати досконалі виборчі процедури, за якими відбуваються вибори.
Існують дві основні системи виборів — пропорційна та мажоритарна, а вже потім змішана та куріальна.
Пропорційна система виборів. Особливість полягає в тому, що депутатські мандати розподіляються пропорційно до кількості голосів, поданих виборцями за кожну з партій у багатомандатних виборчих округах. Кількість мандатів при цьому від окремо взятого виборчого округу визначається залежно від встановленої законом квоти, наприклад, один депутат чи сенатор від 100 тисяч виборців. Виборці за такої системи голосують за певні політичні партії, які представлені списком кандидатів.
Пропорційні виборчі системи поширені в Австрії, Бельгії, Данії, Ісландії, Італії, Люксембурзі, Норвегії, Швеції. До того ж і в цих країнах виборчі системи мають свої особливості. Так, у Королівстві Данії при голосуванні виборці не просто зазначають партію, якій віддають перевагу, а й роблять позначку проти кандидата, якого хотіли б бачити своїм депутатом. У Польщі депутатські мандати розподіляються між партіями за пропорційною системою.
Мажоритарна система виборів. Це найпростіша і найпоширеніша система. Існують одномандатні, багатомандатні та преференційні мажоритарні системи (коли виборець зазначає кандидата, якого бажає бачити депутатом).
Одномандатна мажоритарна система. Вся територія поділяється на округи, в яких обирають по одному депутату (того, хто набрав відносну більшість голосів). Одномандатні системи існують в Австралії, Великобританії, Канаді, Новій Зеландії, Південноафриканській Республіці, США, Франції.
Багатомандатні мажоритарні системи. Кожен виборець має стільки голосів, скільки обирається депутатів від виборчого округу (Великобританія, Нова Зеландія, Японія).
Преференційна мажоритарна виборча система. Це своєрідний рейтинг кандидатів, який здійснює виборець. Якщо жоден кандидат не отримує більшості голосів, зі списку кандидатів вилучають того, хто набрав найменше “перших місць”. Його “перші місця” анулюють і передають тим кандидатам, які в цих бюлетенях посіли другі позиції. Далі ще раз підраховують кількість “перших місць” і знову виводять з “гри” кандидата, який отримав найменше таких місць. Так роблять доти, доки певна кількість кандидатів не набере абсолютної більшості голосів (50 % плюс один).
Отже, відмінність між пропорційною та мажоритарною системами виборів можна сформулювати так: за пропорційною системою виборів кожна партія отримує кількість мандатів, що відповідає частці отриманих нею голосів; за мажоритарною системою перемагає той кандидат, якому вдалося зібрати у певному окрузі найбільшу кількість голосів виборців.
В окремих країнах вибори проводяться за змішаною системою.
Змішані виборчі системи. Такі системи базуються на комбінації елементів пропорційної та мажоритарної систем. Так, у ФРН половину депутатів бундестагу (національного парламенту)
обирають за принципом одномандатної мажоритарної системи, а половину — за пропорційною мажоритарною системою.
Змішану виборчу систему використовують в Угорській Республіці. Тут депутати за індивідуальними списками обираються за мажоритарною системою, а за партійними списками — за пропорційною системою.
Куріальні виборчі системи. Якщо в країні існує порівняно гостра проблема забезпечення представництва у парламенті нечисленних етнічних або соціальних груп, то вибори здійснюються за куріальною виборчою системою. Тобто для кожної курії передбачаються відповідні норми представництва і для них створюються виборчі округи (Зімбабве, Нова Зеландія, Фіджі).
Вибори 1998, 2002 років в Україні проводилися за змішаною пропорційно-мажоритарною системою: з 450 депутатів Верховної Ради України половина (225) обиралася за партійними списками, а половина — від територіальних виборчих округів.
Особливості виборчого процесу. Розглядаючи суть і особливості виборів, виборчого процесу, необхідно звернути увагу ось на що. Досить часто виборчий процес розглядають як акцію суто політичного характеру і змісту, хоча фактично він є також специфічним і складним інститутом конституційно-процесуального права. Це так, оскільки у процесі виборів обов’язковою вимогою є дотримання певних процедурно-процесуальних норм, які відповідно регулюють суспільні відносини у сфері конституційного провадження, виборчого процесу, організаційної діяльності конкретних органів державної влади та органів місцевого самоврядування, обрання посадових осіб держави тощо.
Отже, виборчий процес — це сукупність політичних, процедурно-процесуальних норм, які забезпечують регулювання відносин у суспільстві шляхом формування представницьких органів влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб.
Коли йдеться про легітимність виборчого процесу, то його забезпечують (в ідеалі):
✵ законність (досконала правова база та її абсолютне дотримання);
✵ багатопартійність (рівне право і можливість усіх політичних партій реалізувати свою політичну волю);
✵ вільне і рівноправне висунення кандидатів;
✵ гласність;
✵ відкритість;
✵ свобода здійснення передвиборної агітації;
✵ рівні можливості усіх кандидатів у веденні виборчої кампанії;
✵ однакове, неупереджене ставлення до кандидатів з боку відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування.
Фактично виборчий процес має чотири послідовні, взаємопов’язані стадії:
✵ стадія підготовки;
✵ основна стадія;
✵ агітаційно-пропагандистська стадія;
✵ завершальна стадія.
Будь-який виборчий процес (вибори президента країни, народних депутатів (парламентаріїв), депутатів місцевих рад, сільських, селищних, місцевих голів тощо) має свою специфіку, особливості, відбувається в межах тих політичних процесів, які спостерігаються в суспільстві, значною мірою зумовлює його зміст, характер, особливості.
У демократичних суспільствах робиться все задля того, аби виборчий процес (вибори) був максимально чітким, зрозумілим і прозорим, оскільки від цього залежить як ступінь зацікавленості громадян в участі у ньому, так і свідомість їх волевиявлення.
Щодо особливостей демократизації українського суспільства варто наголосити на тому, що досить часто і справедливо українську демократію називають партійно-клановою, демократією незавершеної політичної модернізації (М. Михальченко). Така модернізація швидко, досконало і результативно у пострадянському просторі відбулася фактично лише в республіках Балтії, досить повільно йде цей процес в Україні, Білорусії, Молдові і практично — через воєнні сутички, війни, інші конфліктні ситуації і катаклізми й причини — модернізація загальмувалася в Грузії, Вірменії, Азербайджані та ін. Такі метаморфози з демократією, особливостями її становлення, розвитку пояснюються багатьма факторами об’єктивного характеру, спричиненими як суспільно-політичною ситуацією в країні та навколо неї, так і нерозвиненістю суб’єктів політичного процесу, їх неузгодженою взаємодією, неможливістю досягти політичного консенсусу в суспільстві загалом.