Політичний менеджмент - Навчальний посібник - Головатий М.Ф. 2005

Розділ 7

Політичний аналіз, прогноз та політичне консультування

7.2. Політичне консультування та політичне інформування

Політичне консультування. Політичний аналіз і політичний прогноз, як правило, здійснюється за чиєюсь потребою, запитом, замовленням. Цей адресат найчастіше очікує і отримує від виконавців аналізу і прогнозу політичного консультування відповідні поради.

Політичне консультування — одна з прикладних сфер політичної психології, що перебуває на стикові з прикладною політологією і політичною соціологією і пов’язана з наданням необхідної політико-психологічної допомоги окремому політикові, політичній партії або організації в оптимальному здійсненні ними політичної діяльності [153, 529].

Здійснює політичне консультування політичний консультант — людина, яка має здебільшого певну підготовку, знання, практику суспільної, політичної діяльності.

У реальній політиці політичний консультант — фактично партнер того, кого він консультує. Він, як зазначає російський політолог Д. Ольшанський, виконує не допоміжну функцію (щодо того, кого консультує), а є самостійним функціонером у непублічній, тіньовій сфері політики [153, 530].

Д. Ольшанський виокремлює такі основні якості політичного консультанта [153, 534]:

✵ адаптивні (швидке сприйняття інформації, навчання тощо);

✵ комунікативні;

✵ креативні (прагнення прогресувати, рухатися вперед, вдосконалюватися);

✵ вміння формулювати (досконале вміння писати, говорити, обґрунтовувати ідеї та положення).

У практичному політичному житті політичними консультантами здебільшого є люди, які з якихось причин полишили реальну політику, відійшли від неї або просто не бажають нею займатися. Як правило, це високопрофесійні та досвідчені політики, які певною мірою зреалізували себе у політиці.

Окремі українські політологи акцентують увагу на таких правилах надання політичних порад [223, 217-218]:

✵ поради повинні випливати виключно з оцінки політичної ситуації. Йдеться про те, що будь-які привабливі ідеї та пропозиції, які не є, однак, результатом глибокої аналітичної роботи, не можуть виступати в якості можливих політичних дій як надійні, об’єктивовані;

✵ необхідно підсумувати переваги і недоліки рекомендованої політики, а також зосередити увагу на її наслідках;

✵ доцільно підготувати чіткий перелік інструкцій з послідовною регламентацією дій для успішного прийняття політичного рішення.

Політичне інформування. Основним поєднальним процесом у будь-якому, зокрема і в політичному управлінні є комунікація.

Комунікація (від лат. соmmunicatio — повідомлення, передача) — процес обміну повідомленнями, інформацією між різними особами, їх соціальними групами, спільнотами, організаціями.

Комунікація — це обмін між людьми, їхніми групами, організаціями, державами, культурами спеціальними знаковими утвореннями (повідомленнями), в яких відображено думки, ідеї, знання, досвід, навички, ціннісні орієнтації, програми діяльності сторін, що спілкуються.

Однією з важливих ознак істинної демократії є свобода інформації. Йдеться про публічну інформацію, яка може і повинна бути максимально доступною для більшості громадян.

Існує багато обставин — насамперед стан держави, її політична система і політичний режим, рівень розвитку демократії, демократичних процесів, у зв’язку з якими свобода інформації можлива лише у певних умовах і обсязі, оскільки в конкретному суспільстві є певні сили і структури, які мало або зовсім не зацікавлені в тому, щоб інформація була прозорою, відкритою й доступною.

Чи не вперше проблему свободи інформації було вирішено у Королівстві Швеції, де ще 1766 року було прийнято спеціальний закон про свободу преси. Згідно з цим законом:

✵ у країні скасовувалася цензура;

✵ всім надавалися гарантії на друкування та поширення інформації;

✵ громадянам надавалися право і можливість доступу до державної інформації.

Певні модифікації забезпечення свободи інформації існують в Англії, Німеччині, Японії, США та інших країнах. Однак скасування цензури, як загальна практика у питанні свободи інформації, також передбачає:

✵ обов’язок державних інституцій давати відповідь на будь-які запити щодо інформації, в тому числі з боку засобів інформації;

✵ обов’язкову публікацію (оприлюднення) будь-яких проектів нормативно-правових, інших актів, рішень, введення в дію яких стосуватиметься соціально-економічних та інших інтересів громадян;

✵ право журналістів (якщо їхня діяльність ліцензована) на доступ до інформації.

Політична інформація як субсистема політичної системи суспільства є однією з важливих характеристик його політичної культури і відповідно функціонує та поширюється завдяки існуванню політико-комунікативної системи.

Політико-комунікативна система суспільства — це система джерел, споживачів, методів і засобів передачі політичної інформації [189, 135].

Основними способами (суб’єктами) передачі політичної інформації є:

✵ засоби масової інформації (газети, журнали, телебачення, книги, плакати тощо);

✵ громадські організації;

✵ неформальні контакти громадян.

Політичні комунікації — це своєрідні соціальні комунікації, які здійснюються переважно у формі лінійної моделі, яка, за визначенням американського соціолога Г. Лассуела, охоплює п’ять елементів [15, 98]:

✵ хто передає повідомлення — комунікатор;

✵ що передається — повідомлення;

✵ як здійснюється передача — канал;

✵ кому передається повідомлення — аудиторія (адресат);

✵ з яким ефектом (результатом) — ефективність.

Однією з найпоширеніших складових інформації є політична реклама, з усіх видів якої найдієвішою визнається реклама телевізійна. Вона переважає над іншими засобами рекламування завдяки таким особливостям:

1. Максимальна оперативність інформування, одночасність і масовість.

2. “Парасоціальний характер”, або ефект присутності. Глядачі почувають себе максимально присутніми на тих подіях, які відбуваються і відображаються телебаченням. Тому саме телебачення має чи не найвищий ступінь довіри з боку громадян (слухачів, глядачів).

3. Персоніфікація політики. Телебачення підсилює ті риси характеру, якості, які позитивно сприймаються (а за невдалих передач — навпаки) населенням, громадянами. Зрозуміло, що такий успіх насамперед досягається тоді, коли телепередачу веде популярний журналіст, коли вона гарно (вдало) зрежисована, а політик тримається щонайкраще.

Як наголошувалося, сучасна політика, політична влада утворюється та існує завдяки інформації, принципово новим комунікативним системам. При цьому технологічний розвиток ЗМІ, впровадження новітніх інформаційних технологій, Інтернету створило небачені можливості, з одного боку, поширенню і доступу до інформації, а з іншого — надало змогу розповсюджувати не лише стандартизовану, а й відповідно зарегламентовану інформацію, розраховану, наприклад, конкретно на молодь, молоде покоління.

ЗМІ дають змогу не лише впливати на свідомість людей, формувати її, а й маніпулювати такою свідомістю на догоду будь-кому — політичному діячеві, партії, об’єднанню, групі. Фактично можна вважати, що об’єктивної, неупередженої інформації взагалі не існує, як не може бути і стовідсотково нейтрального, беззастережного журналіста, репортера, публіциста. А відтак пам’ятаймо, що те, як про конкретну особу напишуть, скажуть по радіо або телебаченню, великою мірою залежить від ставлення до неї того чи тих, хто готує матеріал для газети, журналу, радіо або телевізійну передачу. Можна дати і декілька конкретних порад.

Якщо про вас чи вашу діяльність готується газетний, журнальний матеріал, бажано, коли є змога, з ним ознайомитися до виходу у світ. Винятком є лише ті матеріали, що готуються без вашого відома, на які потім можна давати пояснення чи спростування. Проте в такій ситуації політикові діяти куди складніше.

Якщо ви ознайомилися з текстом, що піде у друк, провізуйте його на кожній сторінці, оскільки не виключено, що згодом виникне потреба уточнювати, чи саме у такому вигляді його побачив читач, у якому ви з ним ознайомилися. Особливу увагу при читанні тексту зверніть на позицію, коментар того, хто готував матеріал. Крім того, потрібно переконатися, що додатково про вас нічого особливо у цьому матеріалі вже не писатимуть. Це потрібно, аби бути переконаним, що жодного додаткового маніпулювання текстом, вириванням з контексту окремих місць, думок не передбачено і не буде.

Зверніть увагу на заголовок матеріалу, чи немає в ньому того, що є або за певних обставин може стати сенсацією, спрацювати не на вашу користь. Перевірте, чи відповідає заголовок суті того, про що йдеться у матеріалі, особливо якщо заголовок подано на першій сторінці газети, журналу, листівки.

Поцікавтеся про всяк випадок, чи не буде у матеріалі поруч з ним будь-яких інших компрометуючих матеріалів — статей, карикатур, діаграм, фотографій, які досить часто використовують з єдиною метою — показати політика далеко не в кращому вигляді, а то і дискредитувати його.

Пам’ятайте, будь-яку інформацію можна подати під певним, вигідним для когось (часто не для вас) кутом зору; відредагувати; подаючи однобоко, неточно; інтерпретувати не на вашу користь, приховуючи найголовніше, найсуттєвіше; подати вибірково, відповідно до чиєїсь, а не вашої особистої позиції, точки зору.

Набагато складніше використовувати у політичній діяльності радіо і телебачення. Тут є також свої особливості.

Найперше передача про вас чи за вашою участю може йти у прямому ефірі та у запису. Прямий ефір складніший, але ви у такому разі забезпечені від того, що ваші висловлювання, точка зору не будуть змінені. Проте і працювати у прямому ефірі значно складніше — треба мати добру реакцію, підготовку, вміння вести себе так, щоб вас, як кажуть, “не загнали у глухий кут”.

Якщо ж передача готується і вийде в ефір лише в запису, є загроза, що слухачі чи глядачі побачать її не зовсім у такому вигляді, у якому її було записано. Часто такі передачі перемішуються з коментарем журналістів, інших людей, різноманітними сюжетами і значною мірою втрачають свою первинність, те, про що хотів, намагався сказати політик або намагалися розказати про нього і його діяльність інші.

Окремо варто сказати про інтерв’ю. Готуючись до нього, з перших хвилин розмови з інтерв’юером спробуйте визначити, а отже і поводьтеся відповідно, якою є атмосфера інтерв’ю: формальна — неформальна, зацікавлена — незацікавлена, довірлива — ворожа, агресивна — доброзичлива тощо.

Як правило, вже у перших фразах журналіст задає певну тональність, оціночні межі розмови, займає відповідну позицію стосовно того, з ким спілкується, що хоче почути. Наприклад, журналіст говорить: “Я запросив до розмови так званого ліберального демократа”. Зрозуміло, що його ставлення до лібералізму як ідеї, ідеології далеко не краще і очікувати від нього об’єктивності не доводиться. Інакшою буде тональність розмови, якщо ви почуєте щось схоже на: “Я хочу познайомити вас з одним із відомих діячів ліберального руху і повести з ним розмову”.

Даючи інтерв’ю, намагайтеся триматися впевнено, але не самовпевнено, говорити виважено і лише про те, що добре знаєте, посилайтеся лише на конкретні факти, цифри, дані. Говоріть просто, зрозуміло, доступно.

Якщо ви використовуєте у своїй діяльності газети, журнали, інші друковані ЗМІ, пам’ятайте про такі важливі особливості. Обережно ставтеся до використання у пресі своїх фотографій, бо далеко не всі вони можуть спрацювати на ваш позитив. Йдеться не лише про сюжет, характер фотографій, а навіть про ракурс, у якому вас сфотографовано. Вигідний ракурс мають навіть не всі професійні фото-моделі, актори, а політичні, громадські діячі й поготів.

Слід зазначити роль та особливості листівок і різноманітної реклами.

Листівки здебільшого розповсюджують під час важливих виборчих кампаній, коли потрібно враз привернути увагу до політика, його діяльності. При цьому листівка може спрацьовувати і у зворотному плані. Наприклад, кольорова, яскрава, “багата” листівка, коли люди просто запитують: “За які кошти він (вона) їх виготовив?”

Листівка повинна бути недорогою, але виразною, помітною. Як правило, політик на ній має посміхатися, бути сфотографованим у такий спосіб і ракурс, щоби пересічний громадянин міг сказати: “Він майже такий як і я, нічим не відрізняється від мене”.

Як і листівка, реклама завжди має адресуватися конкретному адресатові — певній групі людей, зокрема великим соціальним групам. Безадресна реклама — пуста річ.

Треба пам’ятати, що реклама здебільшого повинна бути зорієнтована на тих, хто не визначився остаточно, не має сталих поглядів чи симпатій, так само, як і стосовно конкретного політика як особи.

Реклама має бути зрозумілою, доступною, але не спрощеною, примітивною, оскільки її завдання поліпшити, посилити імідж політика.