Політичний менеджмент - Навчальний посібник - Головатий М.Ф. 2005

Розділ 7

Політичний аналіз, прогноз та політичне консультування

Успішною політична діяльність є лише тоді, коли відбувається постійно здійснюваний політичний аналіз, на основі якого здійснюється певний прогноз, вибудовується стратегія дій та забезпечується консультування суб’єкта (учасника) політичного процесу.

7.1. Політичний аналіз і політичне прогнозування

Політичний аналіз: особливості здійснення. Політичні явища не є випадковими та ізольованими одне від одного. Усі явища політичного життя перебувають у найтіснішому взаємозв’язку та взаємозалежності. Крім того, вони мають тісні зв’язки також з демографічними, економічними, юридичними та іншими соціальними відносинами у суспільстві. Тобто політичну практику неможливо уявити без політичного аналізу.

Політичний аналіз (від грецьк. analysis — розкладання, розділення) — це: 1) метод, що передбачає мислене розкладання політичних явищ на окремі складові; 2) сукупність способів і прийомів прикладного дослідження політичної ситуації [168, 14].

Наведене важко назвати однозначним визначенням поняття “політичний аналіз”, яке було б найбільше наближене до сутності політичного менеджменту. Тут якнайліпше підійде таке визначення: політичний аналіз — процес збирання і узагальнення інформації про політичну систему загалом та окремі її складові, виявлення зв’язків, взаємозалежності та механізмів взаємодії суб’єктів політичного процесу, його закономірностей, аналогів і детермінант з метою прогнозування напрямів і майбутніх результатів, наслідків політичних дій та їх впливу на розвиток суспільства [191, 19].

Ключовим поняттям політичного аналізу є політична ідея як форма осмислення політичної дійсності.

Початок політичного аналізу знаходимо ще в релігійних міфах і легендах (понад 5 тис. років тому), пізніше — у міфах Давньої Греції, Індії, Давніх Китаю і Риму. Такий аналіз мав форму філософських трактатів, певних викладів або тлумачень законів, етичних норм тощо.

За часів середньовіччя до питань, пов’язаних з політичним аналізом (що таке політика, влада, держава тощо), звертаються Аврелій Августин, Фома Аквінський, Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, А. де Токвіль та інші.

Пізніше (ХІХ ст.) політичний аналіз у плані методології дослідження політики, її складових, політичних процесів глибоко розробили К. Маркс, М. Вебер, В. Парето, Г. Моска, а у ХХ ст. — К. Попер, Х. Арендт, З. Бжезинський, Е. Фромм, Р. Арон, Г. Маркузе, Д. Істон, Г. Лассуел, інші політологи, соціальні політики, соціологи.

Як провідна теоретико-прикладна галузь у комплексі політичних наук політична аналітика, а отже і політичний аналіз, сформувалися у ХХ ст.

Як прикладна дисципліна політичний аналіз виконує три основні функції [190, 23]:

✵ описову (відображення політичної системи, політичних явищ і процесів);

✵ регулятивну (надання пропозицій, рекомендацій, прогнозів щодо практичного розв’язання політичних питань і проблем);

✵ прогностичну (моделювання політичних процесів та їх наслідків у практичній політичній діяльності).

Науковим інструментарієм політичного аналізу є:

✵ системний підхід (систематизація сукупності об’єктів, виявлення їх зв’язків і взаємодій);

✵ структурно-функціональний аналіз (зв’язки і взаємодія груп об’єктів системи);

✵ порівняльний аналіз (зіставлення, виявлення аналогів, суперечностей, відмінностей, визначення динаміки в політиці);

✵ математико-статистичний аналіз (подання суспільно-політичних явищ, процесів у вигляді схем, діаграм, моделей).

Політичний аналіз має яскраво виражений синергетичний характер і тому йому притаманні більшість ознак системності, тобто щонайширшого охоплення предмета аналізу.

Політичний аналіз має два основних філософських принципи, на яких він базується і практично здійснюється:

✵ принцип взаємозв’язку політичних явищ. Такі зв’язки є: довготривалими і короткими, істотними і неістотними, безпосередніми і непрямими, випадковими і необхідними, внутрішніми і зовнішніми;

✵ принцип постійного розвитку (історизму). Усі політичні явища постійно розвиваються (в часі та просторі, генетично — від зародження, становлення, до розвитку і відмирання). Принцип постійного розвитку часто називають ще принципом системності.

Політичний аналіз має окремі види (форми), серед яких вирізняють такі основні: аналіз даних, діахронний аналіз, дисперсійний аналіз, аналіз документів, кластерний аналіз, аналіз когорти, контекстуальний аналіз, кореляційний аналіз, багатовимірний аналіз, багатофакторний аналіз, синхронний аналіз, системний аналіз, структурний аналіз та ін.

Аналіз даних — емпіричний аналіз зібраних даних про політичні явища і події, політичне життя з метою отримання первинної інформації, розкриття певних зв’язків між явищами і даними, що досліджуються.

Діахронний аналіз — аналіз політичних об’єктів, явищ, подій, процесів у їх часовому просторі, тобто є змога і робиться спроба поглянути на генезу таких об’єктів і явищ, зафіксувати їх у часі.

Дисперсійний аналіз (за методом Р. Фішера) — дає змогу виявити систематичні розбіжності між результатами безпосередніх політичних змін за певних умов, що також змінюються.

Аналіз документів — один із найпоширеніших у політиці, оскільки перше, а часто і найточніше уявлення про конкретні політичні події, явища, об’єкти політики можна отримати в результаті глибокого аналізу (часто контент-аналізу) політичних документів (проекти, рішення, відозви, програми, статути, листівки тощо).

Кластерний аналіз — метод групування певних даних про політику, об’єкти політики, політичну діяльність за певними класами. Зібрані та розподілені за класами, такі дані стають ближчими одні до одних і, отже, точнішою загальна картина об’єкта, події тощо.

Аналіз когорти — аналіз окремих соціальних груп (груп населення) з метою визначення і фіксації найхарактерніших (і відмінних від інших груп) рис, характеристик, політичних дій, політичної поведінки. На основі таких аналізів можна зробити відповідні сьогоденні висновки і довготривалі політичні прогнози.

Контекстуальний аналіз — використовується тоді, коли виникає потреба визначити індивідуальні ознаки будь-якого політичного явища чи об’єкта політики в контексті з іншими.

Політичний аналіз має три основних компоненти, заради яких він і здійснюється:

✵ аналіз реально існуючої політичної ситуації;

✵ прогноз розвитку такої ситуації;

✵ прийняття відповідних компетентних політичних рішень.

Політичне прогнозування: сутність і особливості. Будь-яка майбутня (у перспективі) політична діяльність закономірно пов’язана, випливає з минулого і сьогочасного розвитку політики, політичних явищ і дій. Здійснений політичний аналіз дає змогу визначити набір можливих варіантів реалізації мети, завдання в практичній політичній діяльності, тобто здійснити політичний прогноз щодо можливого перебігу подій та їх результату.

Прогноз загалом — це імовірнісне науково обґрунтоване судження про перспективи, можливі стани, шляхи, тенденції розвитку певного явища у майбутньому та (або) про певні альтернативні шляхи і терміни їх здійснення.

Не слід плутати прогноз (зокрема політичний) з передбаченням. Останнє має характер певної абсолютизованої достовірності.

Політичне прогнозування пов’язане з великою кількістю політичних змінних, тому воно також абсолютно відмінне від політичного планування.

Щоб зрозуміти особливості саме політичного прогнозування, нагадаємо, що прогнозування взагалі, це: а) форма випереджувального відображення будь-чого у науковому пізнанні; б) процес визначення перспектив розвитку певного явища, події, що ґрунтується на знанні закономірностей розвитку й інформації про минулий і сучасний стан цього явища чи події [223, 75].

Прогноз передбачає певне моделювання явищ, подій, процесів, створення їх уявних образів.

Об’єктами прогнозування, як правило, є процеси, явища, події, на які спрямована пізнавальна і практична діяльність людини. Тому залежно від природи об’єктів розрізняють об’єкти прогнозування соціальні, економічні, науково-технічні та політичні.

Відповідно до мети розроблення прогнозу (проблемно-цільовий критерій) існують два основних типи прогнозів:

✵ пошуковий прогноз — визначення можливих станів будь-якого явища у майбутньому. Це своєрідна ретроспекція, проектування сучасного явища в майбутнє;

✵ нормативний прогноз — пошук шляхів, можливостей, засобів з метою досягнення бажаного, жаданого, очікуваного стану відповідних явищ. При цьому заздалегідь задаються як основа певні норми, стимули, ідеали тощо.

Крім того, прогнози поділяють на: оперативні (поточні), коротко-, середньо-, довго- і далекострокові (наддовгострокові).

Основними способами розроблення прогнозів є:

✵ анкетування (інтерв’ю, опитування);

✵ екстраполювання та інтерполювання (побудова динамічних рядів розвитку показників прогнозованого явища);

✵ моделювання (побудова пошукових і нормативних моделей з урахуванням імовірної або бажаної зміни прогнозованого явища на певний, передбачуваний період тощо).

Часто в процесі прогнозування використовуються кілька або й усі вказані способи розроблення прогнозів.

Політичний прогноз — процес розроблення науково обґрунтованого міркування про можливий варіант розвитку політичних подій у майбутньому, про альтернативні шляхи та строки їх здійснення, а також про рекомендації з практичної діяльності в умовах певної теоретичної дійсності.

Об’єктом політичного прогнозування можуть бути: політичні системи, політичні партії, влада, політичні групи, окремі особи, тобто усі суб’єкти політики, політичного процесу.

Для здійснення політичного прогнозування, розроблення і реалізації стратегічної політики будь-який політик, учасник політичного процесу повинен обов’язково мати так зване стратегічне мислення у політиці. На думку О. Валевського, стратегічне політичне мислення перебуває під впливом і детермінацією історично-культурної традиції народу, країни, певних стратегічних інтересів, ієрархії стратегічних цілей тощо.

Політичне прогнозування, передбачення безпосередньо пов’язане з політичною вірогідністю, оскільки будь-яка політична дія, явище за певних умов і обставин цілком можливі.

Найпоширенішими в політиці є логічна, статистична і суб’єктивна вірогідність.

Політична вірогідність — виникнення певного твердження, точки зору, отриманих в результаті логічних дій.

Статистична вірогідність існує тоді, коли враховується відповідна частота (періодичність) повторювання явищ, подій тощо. Наприклад, політичні страйки, які за відповідних умов відбувалися впродовж певного останнього часу.

Суб’єктивна вірогідність — оцінка індивідом (спостерігаючою, діючою особою) можливості виникнення певної події на основі повторного досвіду.

Політичне прогнозування — не просто проекція у майбутнє, передбачення очікуваного результату — це науково обґрунтована, всебічна інформація про майбутній розвиток певних політичних процесів і розроблення на цьому ґрунті відповідних стратегічних і тактичних засад політичної діяльності.

Політичний прогноз — це: а) науково обґрунтоване судження про можливий стан об’єктів у майбутньому і про шляхи розвитку; б) спосіб наукового обґрунтування політичних рішень.

Методологічною основою політичного прогнозування вважається філософія політики, оскільки лише за її допомогою можна здійснювати справді комплексний, всебічний аналіз політичних явищ, подій, процесів, прогнозувати їх розвиток. Останнім часом почала активно формуватися і така порівняно нова наукова дисципліна, як політична прогностика.

Кожен політичний прогноз має відповідний ступінь вірогідності, можливості. Ідеальних прогнозів об’єктивно не існує, хоча завжди ті, хто складає прогноз, намагаються будь-що уявити його собі як найточніший і найвірогідніший, тобто ідеальний.

Головна мета політичних прогнозів: позбавитися небажаного, неочікуваного, незадовільного (для конкретного суб’єкта політики) розвитку політичних подій; призвичаїтися до незворотного, того, що може відбутися майже неминуче; прискорити вірогідний розвиток певного політичного явища, процесу у бажаному напрямі.

Політичні прогнози здійснюються з метою: визначення основних тенденцій у розвитку міжнародних відносин; передбачення розвитку політичних конфліктів, підсумків виборчих кампаній; визначення популярності політичних партій, громадських організацій, об’єднань, окремих лідерів, державних, громадських діячів, можливих наслідків певного політичного рішення тощо.

Основні функції політичного прогнозу:

✵ нормативна. Під час прогнозування максимально дотримуються певних показників, норм, намагаються реалізувати прогностичну модель;

✵ орієнтувальна. Йдеться про визначення суб’єктом управління найбільш реальних, оптимальних напрямів діяльності та про вибірковий підхід до інформації;

✵ попереджувальна. У цьому разі йдеться про попередження органу управління, суб’єкта політики стосовно можливих та реальних відхилень від існуючої прогностичної моделі.

Типи політичних прогнозів:

✵ наукові, нормативні, інтервальні;

✵ коротко-, середньо-, довготривалі.

Останні за часовими термінами теж конкретизуються:

✵ оперативні (до 1 місяця);

✵ короткострокові (до 1 року);

✵ середньострокові (від 1 до 5 років);

✵ довгострокові (від 5 до 15 років);

✵ стратегічні (надстрокові) — до 30 років.

Розрізняють також такі типи політичного прогнозування:

✵ внутрішньополітичне. Як правило, це прогнозування конкретних політичних подій, діяльності політичних інститутів суспільства, політичних процесів, що мають місце в ньому;

✵ зовнішньополітичне. Це прогнозування у сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики загалом. При цьому найперше оцінюють і прогнозують загальну обстановку у світі, регіоні, країні, відносини між країнами, урядами тощо.

Політичні прогнози можуть бути двох типів:

✵ пошукові. Це виявлення та уточнення тих перспективних проблем, які можна спробувати вирішити саме політичним шляхом, методом політичного управління. Складається прогноз (припущення) — що станеться у суспільстві, політиці за умови збереження реально існуючих суспільно-політичного стану, ситуації;

✵ нормативні. У цьому разі увага зосереджується на шляхах, засобах, можливостях зміни стану справ.

Основні принципи політичного прогнозування:

✵ системність. У цьому разі політика, політичний процес розглядаються комплексно, в їх цілісності, єдності, як певна сукупність самостійних напрямів (складових) прогнозування;

✵ узгодженість. Самостійні напрями (складові), етапи політичного прогнозу мають бути взаємоузгодженими, взаємопов’язаними, що забезпечує найбільшу вірогідність прогнозу;

✵ безперервність. У міру виникнення, надходження нових даних, інформації в часі політичний прогноз має безперервно коригуватися, уточнюватися, поглиблюватися;

✵ верифікаційність. Існує потреба і необхідність постійного визначення вірогідності розробленого політичного прогнозу, на що і спрямований цей принцип;

✵ альтернативність. Політичне життя може і розвивається за багатьма траєкторіями, напрямками, моделями, оскільки взаємовідносини між суб’єктами політики є також надто мінливими, специфічними. Тобто маємо враховувати (припускати) усі можливі шляхи та особливості розвитку політичних відносин, а на цій основі передбачати альтернативні моделі політичних рішень і дій;

✵ рентабельність. Якою мірою здійснення політичних проектів, дій, рішень може бути максимально реалізованим і результативним.

Відомий російський політолог А. В. Сергєєв виокремлює такі принципи політичного прогнозування:

✵ ставлення до соціально-політичної дійсності як до об’єктивної реальності. Йдеться насамперед про прогноз розвитку об’єктивних факторів, що впливають на суть і характер політики, політичних процесів;

✵ цілісний, системний підхід, тобто потрібно намагатися брати до уваги і розглядати усі частини (суб’єкти) політичного процесу системно, цілісно, в їх єдності, взаємодії;

✵ визнання історичного детермінізму, тобто об’єктивних закономірностей функціонування і розвитку соціально-політичних систем;

✵ комплексний характер прогнозування;

✵ класовий підхід, що конкретизується у принципі партійності. Мається на увазі, що для політичного прогнозування суттєве значення має прогнозування.

Політичні прогнози складаються за рахунок використання певного інструментарію: анкетування, опитування громадської думки, аналіз різних джерел інформації, даних, результатів різноманітних досліджень (наукових, прикладних, спеціальних).

Існує понад 150 різноманітних методів політичного прогнозування, серед яких найбільш поширеними є:

✵ верифікації (перевірки достовірності даних);

✵ іконічного (образного) моделювання;

✵ аналізу публікацій;

✵ експертних оцінок;

✵ генерації ідей;

✵ побудови сценаріїв;

✵ інтерв’ю.

Отже, інструментарій політичного прогнозування здебільшого складається з різних методів анкетування, якісних та кількісних методів оцінки різноманітних даних опитування громадської думки, спеціальних систем розвитку подій тощо.

Останнім часом у політиці використовують деякі досить цікаві інноваційні методи політичного аналізу, серед яких помітно вирізняються такі:

✵ метод колективної експертної оцінки. Для його використання створюються спеціальні експертні групи, які призначають експертів і на основі їхніх відповідей на конкретні питання визначають остаточну оцінку як своєрідне середнє судження (середнє арифметичне значення оцінок усіх експертів або середнє нормалізоване, зважене значення оцінки);

✵ метод колективної генерації ідей (метод “мозкової атаки”). Це щось подібне до методу дискусії. Спершу формується група учасників “мозкової атаки” (до 15 осіб). Потім складається проблемна записка учасника “мозкової атаки”, за якою далі ведеться обговорення (критика, доповнення, винесення на розгляд нових думок, ідей, пропозицій). На наступному етапі відбувається систематизація напрацьованих ідей, їх обґрунтування, пояснення. Після цього обґрунтовані ідеї можуть критикуватися з огляду на наявність проблем і перешкод до її здійснення. На завершальному етапі учасники “мозкової атаки” складають перелік тих ідей і пропозицій, які фактично витримали критику і мають право на існування. “Мозкову атаку” можуть здійснювати кілька груп одночасно, паралельно, працюючи над розробкою однієї і тієї ж проблеми;

✵ метод побудови сценаріїв. Основа такого методу — спроба встановити логічну послідовність дій у політиці, політичному процесі, щоб забезпечити практичне вирішення існуючих проблем. Це дає змогу добре врахувати розстановку сил, спланувати поступове наближення до зпрогнозованого результату.

Відомий український політолог В. П. Горбатенко з-поміж основних методів політичного прогнозування називає ще й такі [69, 46-55]:

✵ експертне опитування. Найчастіше йдеться про заповнення експертами спеціальних анкет, а потім їх обробка;

✵ історична аналогія. Базується на перенесенні певних закономірностей історичного розвитку, схожих подій за часом з інших сфер знання;

✵ контекстуальне картографування. Це — системний розгляд об’єкта шляхом послідовного чи комбінованого перегляду, аналізу і синтезу всіх вірогідних комбінацій його складових;

✵ сіткові графіки. Здійснення пошуку та визначення найкоротших шляхів до певної, окресленої мети;

✵ дерево цілей. Поділ об’єкта пізнання на окремі елементи (складові), що ієрархічно, логічно поєднані між собою;

✵ імітування. Це побудова, створення відповідних моделей (насамперед математичних) з метою вивчення і верифікації прогнозних рішень;

✵ операційне моделювання. Базується на застосуванні, використанні математичного апарату;

✵ аналіз взаємних впливів. Передбачає використання своєрідних матриць подій, які впливають на розвиток політичної ситуації або становлять основу дослідження політичних проблем;

✵ каузальне моделювання. Базується на встановленні відповідних причинно-наслідкових зв’язків відомих політичних подій, явищ;

✵ статистичне моделювання. Це розробка та аналіз моделей, які базуються на статистичному матеріалі минулого й сучасного;

✵ метод гри. Використовується в безпосередніх передпланових політичних дослідженнях, а також для верифікації політичних прогнозів.

Така класифікація методів політичного прогнозування є найповнішою з усіх нам відомих.

Складання політичного прогнозу є системою відповідних поетапних дій, а саме:

✵ структурний аналіз відповідної ситуації, а то і політичної системи в цілому або окремих її компонентів;

✵ визначення особливостей і характеру зв’язків у політичному процесі, ситуації та залежностей між ними;

✵ вияв та визначення головних (домінуючих) тенденцій, напрямів розвитку діючих у системі політичних процесів;

✵ екстраполяція окремих процесів щодо їх розвитку у майбутньому;

✵ синтез і взаємодія розвитку окремих процесів;

✵ підготовка комплексного прогнозу розвитку політичної системи суспільства, окремих її складових тощо.

Зробити політичний прогноз максимально реальним, достовірним можна лише за умови поєднання викладених дій.

Політичні прогнози переважно роблять політичні експерти.

Політична експертиза в різних країнах здійснюється по-різному, залежно від багатьох обставин та історичної і політичної традицій, рівня демократичного розвитку, особливостей політичних процесів тощо. Існують і спеціальні структури — громадські, державні, якими є інститути політичної освіти, аналізу та експертизи, центри, лабораторії.

Велике значення в окремих країнах надається навчанню, теоретичній і практичній підготовці політичних експертів, які, як правило, є незалежними — вони не входять до жодних суб’єктів політики, діють відповідно до конкретних замовлень на здійснення політичної експертизи.

Логічним наслідком політичного прогнозу є політичне передбачення.

Загалом передбачення — це можливість передбачити розвиток наслідки подій, процесів, явищ. Воно пов’язане з причинно-наслідковим процесом і зв’язками.

Передбачення може базуватися на релігійній вірі, астрології, життєвому досвіді та на наукових даних. Політичне передбачення здебільшого базується на наукових даних і результатах та на глибокому аналізі суспільної практики, політичних процесів [173, 650-672].