Політичний менеджмент - Навчальний посібник - Головатий М.Ф. 2005

Розділ 6

Як здобувати прихильників, або імідж політика

Усе, за що громадяни симпатизують або не симпатизують тому чи іншому політику, становить його образ або, як кажуть, імідж. Такий імідж є не лише вродженим, а й певною мірою сформованим, створеним.

6.1. Політичний імідж як соціальний феномен

Досить часто спрощено плутають терміни “образ” та «імідж”, роблячи ”імідж” своєрідною калькою від “образу”. Це хибна точка зору, оскільки між цими соціальними явищами є досить помітна відмінність. А саме: образ формується переважно природним шляхом, тоді як імідж значною мірою є штучним утворенням. У політиці це помітно. Вроджені якості та риси утворюють природний образ політика, тоді як імідж є результатом певної роботи над його створенням, коли до того ж використовуються відповідні технології, основа яких — напрацьовані стереотипи.

Політичний імідж — об’єктивний образ суб’єкта політики, що існує у масовій свідомості. Це узагальнене визначення поняття, хоча стосовно політичного іміджу маємо загалом чотири найчастіше використовувані підходи до визначення його сутності, а саме:

✵ антропологічний — набір конкретних якостей, зовнішніх рис, що асоціюються з конкретною людиною;

✵ онтологічний — образ особистості, що сформувався й існує у свідомості значної кількості людей;

✵ ціннісний — цілеспрямовано створений образ політичного лідера за рахунок усвідомлення різних його якостей;

✵ етичний — образ політика, створений за рахунок його моральних якостей і рис, що імпонують представникам електорату або не сприймаються ними.

Існує безліч типологізацій політичного іміджу. Так, український політолог В. Бебик в сучасній Україні виокремлює три основних типи політичного іміджу [20]:

✵ “свій хлопець” — тип політичного лідера, який усіма можливими способами підкреслює, що він практично нічим не відрізняється від звичайних громадян (біографія, уподобання, інтереси, умови життя тощо);

✵ “аристократ” — такий політик доводить, що треба спробувати відірватися від буденності, влаштувати своє життя комфортніше, що справжню політику роблять лідери, еліта, яка розуміє потреби мас;

✵ “знавець” — політик, який будь-що намагається пояснити і довести всім, що саме він найкраще знає і спроможний вирішити найгостріші соціальні проблеми.

Оскільки кожна людина є абсолютно неповторною, своєрідною, то в процесі формування та подання іміджу конкретного політика максимально робиться усе, аби відтінити, представити усе краще, що є в нього, і навпаки — затінити, а то і приховати все невигідне, невдале, негативне. Це робиться навіть із зовнішністю, що, як відомо, є вродженою і змінити її можна лише штучними методами і засобами.

Досить часто політик, політичний лідер не є таким, як здається, а скоріше намагається стати або бути схожим з образом, який сформувався у масовій свідомості, тобто, так би мовити, персоніфікується. Допомагають йому в цьому фахівці — іміджмейкери, з огляду на те, що в індивідуальному іміджі політика однією з вирішальних ознак є зовнішність. Якщо вона виграшна, можна спокійно працювати над політичною програмою, іншими важелями впливу на людей, державу, а коли такої зовнішності бракує, то лідер всіляко намагається стати красивішим, привабливішим або ж працює над іншими якостями свого портрета.

Громадяни насамперед запам’ятовують у лідера очі, погляд, обличчя в цілому, зачіску, вуса, бороду, лисину, посмішку, одяг тощо. Але цього ще недостатньо для успіху в політиці. До цих зовнішніх ознак додаються і такі: добрий, впевнений у собі, людяний, розумний, досвідчений, сильний, порядний, рішучий та інші позитивні або різноманітні негативні риси та ознаки.

Зважаючи на важливе значення не лише зовнішності, а й інших якостей політика, можна спробувати на підставі численних досліджень скласти своєрідний портрет ідеального політика, зокрема в Україні. Це політик:

✵ чоловічої статі, приблизно сорока років, трохи вищий середнього зросту, гарно виголений, підтягнутий, врівноважений, усміхнений;

✵ інтелектуально розвинений, освічений;

✵ чесний, нічим помітно не заплямований;

✵ добрий, людяний, відкликається на чуже горе і проблеми;

✵ відданий народові;

✵ гарний оратор;

✵ доступний для спілкування з простими людьми;

✵ енергійний, працьовитий, вміє досягати своєї мети.

Іміджмейкери радять політикові дотримуватися у спілкуванні з електоратом, громадянами кількох основних принципів:

1) будь-що поставати перед громадянами у кращому образі, подобі, ніж він є насправді;

2) максимально приховувати або не демонструвати на людях ті риси та якості, які характеризують його не з найкращого боку;

3) робити все, щоб громадяни (електорат) самі домалювали ті його позитивні риси, що реально відсутні або слабо виражені.

На зовнішні характеристики іміджу передусім варто звертати увагу самому політику з тієї причини, що їх легко помітити й оцінити, тоді як, скажімо, його програмні засади можуть по-справжньому оцінити лише достатньо інформовані і підготовлені люди (виборці, електорат).