Політика - Г. К. Колбеч 2004

5. Ідея політики

Може здатися, що неоднозначність випливає з самої концепції політики — у цьому розділі багато говорилося про те, як цей термін вживається, а не про те, що він насправді означає. Ось чому «політика» — термін, що використовується практиками та науковими спостерігачами. Використання визначення, що задовольняє спостерігачів, але не здатне врахувати способи вживання його практиками, було б марною справою. Ми повинні мати своє власне судження про те, як використовувати цей термін, але нам потрібно враховувати, як він використовується на практиці.

Спочатку потрібно зазначити, що «політика» — це термін, що структурує заходи, а не просто описує їх: він позначає те, що ми бачимо, щоб можна було конкретно зрозуміти це. Сказати: «Наша політика стосовно безробіття серед молоді абсолютно безладна» означає підкреслити одні речі, а не інші, скажімо, саме молодих безробітних, а не наявність робочих місць чи стан економіки, і вважати, що діяльність різних органів (наприклад, відповідальних за освіту, соціальне забезпечення, працевлаштування, дотримання громадського порядку, прав людини і т. ін.) повинна бути взаємно узгодженою і спрямовуватися на вирішення ідентифікованої проблеми (у цьому випадку — стану працевлаштування молодих безробітних).

Водночас це відволікає увагу від інших аспектів цієї діяльності. Увага зосереджується на молодих безробітних, а не на безробітних старшого віку чи юних початківцях. Це фокусує увагу на значенні діяльності шкіл чи поліції для молодих безробітних. Проте ці органи можуть вбачати своє першочергове завдання в тому, щоб рухати систему загальної освіти чи вгамовувати й стримувати порушників закону, і розглядати ситуацію з молодими безробітними як побічну справу. Казати про «політику стосовно молодих безробітних» означає структурувати діяльність таким чином, щоб зробити це основною, а не побічною справою.

Твердження, що «політика» — це особливий спосіб структурування дій, означає, що у цього поняття існують альтернативи, і це справді так. Мабуть, найочевиднішою з цих альтернатив є поняття «політична діяльність» (politics), а іншими двома — «менеджмент» і «стратегія». Відмінність між цими термінами детально обговорюватиметься пізніше (розділ 6), проте можна тут зазначити, що у звичному вживанні слово politics радше позначає неперервну боротьбу за залучення прихильників, тоді як policy — постійний зважений вибір. «Менеджмент» (як і «стратегія», «корпоративне планування» й «бачення») — це термін, що спочатку застосовувався здебільшого до комерційних організацій, проте останніми роками став широко вживаним в урядових і недержавних організаціях. Багато хто може проголосити, що цей термін — не альтернатива «політиці», а просто означення способів ефективного й вигідного досягнення цілей політики. Інші доводитимуть, що практично наголос на тому, що «нехай керівники керують», означає зростання самостійності управлінців і зменшення можливостей повноважних осіб у визначенні політики.

І все ж головною альтернативою для політики як способу перетворення світу є те, що, мабуть, не можна навіть назвати «означенням»: це можна назвати «практикою». Люди роблять щось у спосіб, зручний для них, і не існує формальних приписів, як вони повинні діяти: вони мають оперативну автономію. Існування такого виду автономії часом прикривається і підкріплюється заявами стосовно професіоналізму, що, мовляв, неможливо мати політику, яка стоїть над професійними судженнями. Наприклад, якщо студент загрожує викладачеві ножем, чи потрібно мати політику, щоб виключити цього студента, а чи потрібно покластися на професійне судження працівників навчального закладу? Вчителям може більше подобатися здатність послуговуватися власними судженнями, проте посадові особи з Управління освіти почуватимуться безпечніше, коли існуватиме стандартна практика, якої дотримуватимуться всі учителі: політика. (В одному управлінні освіти, за оцінками, було виявлено понад 500 таких політик.)