Політологічна енциклопедія Книга VІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Солон

СОЛОН (біля 640 - біля 559 рр. до н. е.)

Один з найпопулярніших представників античності, політичний діяч і реформатор, був прихильником сильної держави, заснованої на засадах закону. На зразок семи чудес світу стародавні греки вшановували і «сімох мудреців», до яких долучали, передусім, і реформатора Солона. Як поет і реформатор, законодавець і ерудит, державний муж і воєначальник, він відіграв в свою епоху неоцінену роль у становленні афінського поліса. Навіть не враховуючи того факту, що ряд реформ знаменитого афінянина були незавершеними, вони однозначно сприяли ліквідації пережитків родового ладу і панування родової аристократії. Але головним підсумком запропонованих реформ Солона було те, що вони сформували державний устрій Афін і сприяли появі основ афінської демократії. Солон визначив, навіть, термін дії свого законодавства. Він запропонував посадовцям період на 100 років, і посадові особи дали клятву вірності його законам. Проте, коли великого реформатора не стало, більшість з них забули виголошену клятву на народних зборах афінської спільноти і жбурнули афінську демократію на терези політичних амбіцій і гострої боротьби.

Солон походив зі знатного аристократичного афінського роду Кодрідів. Встановлено, що одним із його відомих предків був легендарний афінський цар Кодр. За переказами древніх греків, дельфійський оракул віщував, що у війні дорян з афінянами Афіни не будуть захоплені і знищені, якщо прийме смерть їхній цар. Кодр спасає місто. Він зодягається жебраком, провокує бійку з ворогами і гине в нерівнім двобої за майбутнє Афін.

Значно складнішим до політичного подіуму був шлях Солона. Батько Екзекестид не зміг дати йому відповідної освіти, оскільки був людиною бідною. А коли помер, то лишив майбутнього законодавця без будь-яких засобів на існування, хоча по матері передав родинні зв'язки з Пісистратом, який у 560 р. до н. е. захопив верховну владу в Афінах. Хоча, як показало подальше життя, ці родинні зв'язки не принесли для Солона очікуваних результатів. Солон зайнявся комерцією — він завозив крам з чужих країв в замін на афінські товари і отримував, за цю досить рискову працю, чималі прибутки. Не лишень справа наживи цікавила юнака в заморських країнах. Він знайомився з різноманітними звичаями людей, вивчав їх спосіб життя і порівнював з тими процесами, що були характерні афінським будням.

А в Афінах точилася гостра боротьба партій. Особливо страждав від цих катаклізмів простий народ, який не мав земельної власності, знаходився в кабалі у евпатридів (знатних афінян). «Бідні, — підкреслював Аристотель, — не тільки самі були поневолені, але й їхні діти та жінки. Називались вони пелатами і шестидольниками, бо на таких орендних умовах обробляли поля багачів. А вся земля в цілому була в руках не багатьох. Якщо бідняк не в спромозі віддавати орендної плати, можна було забрати в кабалу і їх самих і їх дітей. Та й позики у всіх забезпечувались особистою кабалою аж до часів Солона». (Аристотель. «Афінська політія»). Непоправного боржника, як говорив великий реформатор, або перетворювали на раба безпосередньо, або продавали за кордон.

Солон без вагань підтримав вимоги народу, суть яких була наступна — боротьба за волю і землю. Незабаром прості люди побачили в ньому свого захисника — чудесний талант поета і організатора Солон поставив на плаху служінню знедолених (громадяни Афін пам'ятали «Елегії» Солона, в яких він у поетичній формі описує становище в Аттиці напередодні реформ, а саме головне — доводить до афінського люду суть своїх перетворень і їх майбутнє.).

Становлення його як політичного діяча проходило в той час, коли вирішувалося питання боротьби за острів Саламін, за право володіти яким, претендували жителі міста Мегарами. Суть конфлікту зводилася до того, що втрата острова могла заважати ввозу хліба в Афіни. А свого зерна афінянам не вистачало. Тому місту постійно загрожував голод. Для багатих евпатридів, що були при владі, ця життєдайна проблема, як і вся заморська торгівля, була не актуальна. Тому вони видають закон, який під загрозою смерті забороняв піднімати на народних зборах питання про Саламін. Для простого люду припинення морської торгівлі означало розорення і убогість.

Солон вдається до поетичного слова: «Поспішайте на Саламін, поборемося за острів бажаний, щоб швидше подолати ганьбу». Народ підтримав заклики поета, суровий закон був відмінений і почалася війна. Афінське військо очолив Солон і Пісистрат. Саламін було захоплено. Солон веде полеміку з Спартою, яка була найсильніша на той час в грецькому полісі, і яку мегерці вибрали в посередники, щоб установити істину в конфлікті. В даній ситуації проявилися політичні навички майбутнього реформатора. Він мистецьки намагається довести спартанцям давні права афінян на Саламін. Як аргумент, він робить посилання на поему Гомера «Іліада», де цитує спартанським суддям, що ще в гомерівську епоху острів належав афінянам. Хоча ще в давнину вважали, що це місце поеми, не авторство Гомера, а пізніша вставка афінян, для доказу своїх прав на Саламін. Але фінал судейського діалогу був наступний — п'ятеро спартанських представників Феміди, уважно вислухавши обидві сторони, присудили острів Саламін у власність Афінської держави. Ім'я Солона стала знати вся Аттика, він стає визнаним вождем міського, а пізніше і сільського населення. У 594 р. до н. е. його обирають архонтом (грецьке — (регент). За рішення народних зборів, афіняни щорічно обирали дев'ять вищих посадовців, які вирішували всі господарські, політичні, військові і міжнародні проблеми в Афінах. Після Солона посада архонта втратила політичне значення у зв'язку з піднесенням ролі стратегів і заміни демократичних виборів виборами по жеребкуванню).

Солон був наділений надзвичайними повноваженнями і вирішив скористатися ситуацією. Тим паче, що він мав свою програму і перспективне бачення причин афінської кризи і шляхів її ліквідації. Тому перше державне зло він відслідковував в безконтрольному розширенню крупних землеволодінь. Це привело до зубожіння дрібних землевласників, вони влазили в борги або залишалися без власності на землю і ставали рабами. Значно пізніше, на вихід з подібної ситуації вказував Жан-Жак Руссо: «Аби правильно визначити те, яка точка зору відповідає загальній волі, вкрай важливо, щоб у державі не було жодного часткового суспільства і щоб кожен громадянин висловлював лише власну думку. Такою була унікальна і велична інституція великого Лікурга. Якщо ж часткові суспільства все ж існують, то слід збільшити їхню кількість і запобігти виникненню нерівності між ними, як робили Солон, Нума, Сервій. Лише ці запобіжні заходи є справжньою запорукою того, що загальна воля завжди буде добре висвітленою і народ ніколи не помилятиметься». (Жан-Жак Руссо «Суспільна угода, демократія і представництво»).

Солон стає посередником між партіями, що боролися. А так, як він отримав право скасовувати або зберігати існуючі закони, чи вводити нові — обидві сторони покладали на нього надії, щодо вирішення проблеми. Приводили в приклад висловлювання Солона, котрі він виказував раніше і які влаштовували обидві сторони — «рівність не спричиняє війну». Були і такі, які переконували його стати тираном. І тут доречними, мабуть мають бути слова Джона Мілля, виказані в наш час: «Я, проте, аж ніяк не схильний засуджувати тимчасове запровадження диктатури абсолютної влади за ситуацій, коли це конче потрібно. За давніх часів вільні народи з власної волі вдавалися до такої влади, яка була чимось на кшталт необхідних ліків від хвороб даного політичного устрою, яких годі було позбутися м'якішими методами. Проте запровадження такої форми врядування хай навіть на вкрай обмежений термін — можна виправдати лише тоді, коли диктатор (подібно до Солона чи Піттака) застосовує всю отриману владу задля знищення перешкод, які не дають народові користуватися своєю свободою. Загалом ідеал доброго деспотизму геть хибний, і навряд чи існує щось химерніше, безглуздіше та небезпечніше, ніж спроба його практичного втілення (за винятком тих ситуацій, коли деспотизм тимчасовий). Зло породжує зло, але й добрий деспотизм у країні, бодай трохи цивілізований, завдає більшої шкоди, ніж лихий деспотизм оскільки набагато більшою мірою розслабляє та знесилює думки, почуття та енергію народу». (Джон Стюарт Міль. «Представницьке врядування»).

На пропозицію встановити тиранію в Афінах, Солон відповів, що «тиранія — це фортеця, з якої немає виходу: людина, яка силою захопила владу в рідному місті, не захоче від неї відмовитися і неминуче застосує її проти співгромадян». Солон повертає селянам ділянки захоплені за борги, хоча справедливого переділу землі не зробив — не збільшив селянські наділи за рахунок багатіїв. Але скасовує усі боргові зобов'язання і забороняє на майбутнє боргове рабство. Для цього, він наказує зняти боргові кам'яні плити, які ставили евпатриди чи лихварі на землях боржника. Селян, яких було продано за борги в рабство за кордон, наказано було повернути за кошти афінської казни в країну. Ці процедури Солона називалися «сисахфія», що означає «звільнення від тягаря». Хоча не обійшлося без зловживань. Його звинувачують в нечесності. У цьому випадку бібліографи Солона згадують випадок з трьома його друзями, яких, ніби, він попередив про видання закону про борги, що сприяло їх збагаченню. Однак скоро ситуація прояснилась і Солон приступив до другої своєї реформи — перетворення державного ладу. Часто, при цьому, згадують життєвий випадок. Досить правдоподібно його передає Роджерс Стратон: «Солон, якого запитали, яка є найкраща форма правління, відповів: «Для кого? І коли?» Саме конкретна країна, конкретна історія, конкретна форма життя викликає повагу та спрямовує енергію політиків, і хоча вони можуть мати гарне уявлення про інші реальні або ідеальні установлення, вони не заглиблюються в них, як вони заглиблюються в своє власне суспільство» (Роджерс Стратон. «Авторитет, відданість і традиції»).

Влада в Афінах належала евпатридам. Народ не брав участі в управлінні державою. Процедура була наступна — усі справи вершила влада знаті, вона призначала архонтів і формувала суд. Народні збори не впливали на державні процеси, тому біднота була незадоволена таким станом в державі, і в повітрі постійно витав дух бунту.

Враховуючи наявність неконтрольованого народного гніву, Солон, по-перше — скасовує стародавні закони Драконта, що були надто жорстокими і ніяк не вписувалися в контекст державних стосунків Афін епохи Солона. (Драконт — афінський законодавець, із аристократичного роду, в 621 р. до н. е., записав ряд правових законів, згідно яких було заборонено право кровної помсти родової аристократії, а каральні функції були надані ареопагу. Проте переслідуючи ціль захисту приватної власності, Драконт вводить ряд законів, які переслідували сурові міри для захисту власності. Наприклад, за крадіжку зерна чи овочів злодія чикала смертна кара. Не дивлячись на те, що Солон лишив їх жорстокої категоричності, в пам'яті греків залишилася надовго їх занадто жорстокий зміст — з IV століття їх називали «написані кров'ю».). По-друге, він залучає до управління державою крім евпатридів, багатих людей простого походження. Вищим джерелом влади, сувереном права, за конституцією Солона, визнавався весь народ, а політичним органом, який відображав волю народу, були народні збори (еклесія), в яких брали участь усі дорослі афінські громадяни. Поряд зі старими органами влади Солон створив нову демократичну раду - буле, яка складалася з 400 представників, обраних із родових філ (кожна з 4-х філ делегувала до ради по 100 своїх представників). Рада 400 стала основним дорадчим органом в стародавніх Афінах, яких займався підготовкою різноманітних законів і рішень і пропонував їх для затвердження народними зборами.

Солон ділить усіх громадян на чотири розряди відповідно до розмірів прибутків і майнового (земельного) цензу. Прибуток визначався в мірах зерна, вина або олії.

Перший розряд — прибуток 500 мір ( зерно, вино чи олія). Вони отримали назву в народі пентакосіомедимни-п'ятсотмірники;

Другий розряд — громадяни з прибутком більше 300 мір трикосіомедимни (трьохсотмірники);

Третій розряд — громадяни, що отримували понад 200 мір (зевгіти);

Четвертий розряд — належали всі інші верстви населення (крім рабів), їх називали фетами.

Поділ громадян на розряди суттєво впливав на проходження їхньої служби у війську. Так, п'ятсотмірники несли відповідальність за спорядження кораблів і постачання війська, трьохсот мірники — служили, в основному, в піхоті, громадяни третього розряду складали основу піхоти, а четвертого — були веслярами на флоті або легкоозброєними воїнами в піхоті.

По-третє, Солон відбирає судову владу в евпатридів і передає її простому народу. Народний суд (або геліея) при Солоні складається з різноманітних верств населення, яке проживає в Афінах і тому став народним. Ця мудра постанова приборкала судову вакханалію багатих. На запитання, яка держава найзразковіша, реформатор відповів: «Та, у якій всі громадяни однаково відстоюють скривджених, переслідують і карають несправедливість». Хоча народні збори стають у Афінах вищою законодавчою владою, але народ не сам вирішував долю законодавчих актів. Цьому передувало переднє обговорення раді 400. Лише потім громадяни Афін повинні виносити вердикт тому чи іншому документу. У народних зборах могли брати участь лише повноправні афінські громадяни — раби, жінки і метеки не мали доступу до всенародного обговорення.

Заслуговують на увагу ряд інших законодавчих актів Солона. Наприклад, син може не годувати батька, якщо останній не навчив його ремеслу; під час громадянської смути, кожен житель полісу повинен визначитися і примкнути до тієї чи іншої сторони. Громадяни повинні були бути небайдужими до суспільних справ.

Закони Солона повинні були діяти протягом 100 років. Вони були написані на дерев'яних дощечках і вставлені у чотирикутні рамки, які оберталися на осі, для зручності в читанні.

Солон помер глибоким старцем близько 559 р. до н. е., у 80-літньому віці. За посмертним бажанням мудреця, його кості перенесли на о.Саламін і там спалили, після чого — розвіяли по всій території острова. Безперечною його заслугою було те, що він ліквідував більшість привілеїв родової аристократії, що відкрило дорогу для розвитку рабовласницької демократії. Але солонівські закони не привили до припинення політичної боротьби в Афінах. Законами була не вдоволена не лишень стара родова знать ( з відомих причин), але і дрібні землевласники і ремісники — вони не отримали тих політичних прав, якими паралельно з ними, володіли громадяни Афін вищих розрядів. Хоча істинні причини загострення боротьби в Афінах після смерті Солона, слід шукати в в самій суті компромісного характеру солонівського законодавства. Це і різкі майнові контрасти у питаннях влади, це і введення активного виборчого права, що лишень підносило престиж і політичні переваги багатих. І самим важливим чинником конфліктної ситуації уже в після солонівських Афінах — це відсутність такої животворчої ідеї, яка б змогла об'єднати державу. Але основне було зроблено — законодавство Солона заклало основи афінської полісної демократії, зміцнило становище демосу для подальшої боротьби зі знаттю.

Цікавий підсумок Солонівським реформам зробав Лорд Актон: «Світ було врятовано від всезагальної деградації найбільш обдарованою із націй. Афіни, які подібно до інших міст були спантеличені й пригнічені привілейованим класом, уникнули насильства й призначили Солона, аби той виправив їхні закони.

Це був найщасливіший вибір, який тільки знала історія. Солон був не тільки наймудрішим чоловіком в Афінах, а й найбільш проникливим політичним генієм античності. Легка, безкровна й мирна революція, якою він завершив звільнення своєї батьківщини, становила перший крок на шляху до успіху, що ним пишається йти далі наша доба, а також заснувала владу, яка більше за всі інші чинники, окрім відкриття релігії здобула для відродження суспільства». (Лорд Актон. «Свобода як головна політична цінність»).

На відміну від Драконта, його законодавство не «писалося кров'ю». Вищий клас залишився володіти правом встановлювати і впроваджувати закони, і він його собі залишив, лише передавши багатству те, що раніше було привілеєм за походженням. Багатих, які тільки й мали засоби, щоб нести тягар громадської служби, оподаткування і війни, Солон наділив часткою влади пропорційно вимогам щодо їхніх майнових ресурсів. Найбідніші класи було звільнено від прямих податків, але їх не допустили до службових посад. Солон надав їм право голосу під час виборів суддів із середовища вищих класів та право покликати їх до відповідальності. Ця поступка, на вигляд така незначна, започаткувала надзвичайно великі зміни в античному законодавстві. Вона вперше в історії політичного знання за маніфестувала ідею, що людина повинна мати голос у виборах тих, чиїй порядності і мудрості вона змушена довіряти свою долю, долю своєї сім'ї і, в кінцевому рахунку, життя.

Ця ідея перевернула сторчма поняття людського авторитету, відкрила епоху владарювання морального впливу, коли вся політична влада ставилася в залежність від моральної сили. На зміну врядування за примусом прийшло урядування за угодою. Піраміда, яка стояла вершиною донизу, була перевернута на підніжжя. Щось подібне було пророблено класиками марксизму з діалектикою Гегеля для пояснення матеріалістичного дослідження природи та історії. Але то було ХІХ століття. Солон робить кожного громадянина захисником своїх власних інтересів, що сприяло введенню в його систему управління демократичного елементу. Крилатий його вислів — найвища слава правителя — це створити популярне врядування. Вважаючи, що жодній людині не можна повністю довіряти, Солон підпорядкував усіх, хто здійснює владу пильному контролю з боку тих, задля кого вони роблять свою справу.

Єдиним до цього часу засобом проти політичного безладу була концентрація влади. Солон надає простому людові такі можливості діяти, на які, як він гадав, той був здатний, аби звільнити державу від свавілля в управлінні. Суттю демократії, казав він, є не підкорятися жодному володареві, окрім закону. Солон визнавав принцип, згідно якого політичні форми не є остаточними або завершеними й мають пристосуватися до фактів; він настільки добре все передбачив у справі допрацювання своєї конституції, запобігаючи порушенню спадкоємності й втраті стабільності, що упродовж віків по його смерті оратори Аттики приписували саме йому всю структуру афінського законодавства та посилалися, при нагоді, на його ім'я. Напрям розвитку законів було визначено фундаментальним вченням Солона про те, що політична влада має бути співмірна із громадянським служінням. За Перської війни функціювання демократичних служб затьмарило порядки патриціату з тієї причини, що флот, який звільнив Егейське море від азіатів, було укомплектовано з афінської бідноти. Клас, який врятував державу й зберіг європейську цивілізацію, виборов право збільшити свій вплив та привілеї. Державні служби, які були монополією багатих, широко відкрилися парад бідними, й для певності, що клас отримає свою частку, керівні пости, окрім найвищих, було розподілено як заманеться.

Два людських життя вкладаються у часовий інтервал між першим визнанням народного впливу на владу, що сталося при Солоні, до падіння держави. їхня історія становить класичний приклад ризику, на який наражається демократія за винятково сприятливих умов. Адже афіняни були не тільки хоробрими, патріотично налаштованими та здатними на шляхетну жертовність, а й найбільш релігійними з усіх греків. Вони шанували Конституцію, яка забезпечила їм процвітання, рівність, свободу, й ніколи не піддавали сумніву фундаментальні закони, що регулювали аж надто велику владу народних зборів. Вони допускали значне розмаїття думок й широку свободу слова; їхня ж людяність щодо власних рабів викликала гнів навіть у найрозумніших прихильників аристократії.

Таким чином, афіняни стали єдиним народом античності, який звеличив себе завдяки демократичним інститутам, фундамент яким було закладено реформами Солона. Філософія, яка була тоді на злеті, навчала, що немає вищого закону, аніж той, що виходить від держави, — законодавець, далебі, вище закону.

Сьогодні найзнаменитішого афінського законодавця вважають то революціонером, то, навпаки, консерватором, який прагнув стримати поміркованими перетвореннями радикальні зміни епохи, то реформатором, який тягнувся до компромісу між різними верствами населення для досягнення єдності і стабільності поліса.

Саме остання точка зору, як нам здається, є найбільш достовірною, зваженою, вільною від крайнощів, як була вільною від крайнощів політична творчість самого Солона — цього першого відомого нам в історії «центриста».

ДЖЕРЕЛА:

Балух В.О. Історія античної цивілізації. — Т. 1. Стародавня Греція: Підручник. — Чернівці: 2007 — 656 с.; Політичні портрети Стародавнього світу. Кн. І. — Антична Греція.: навч. посібник / укл.: А.О. Карасевич, К.М. Левківський, Л.С. Шачковська. — Умань: ПП Жовтий О.О., 2011. — 635 с.