Політологічна енциклопедія Книга VI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Риму стародавнього політична думка

Риму Стародавнього політична думка — синтез параполітичних і політико-правових учень, поглядів та ідей давньоримських мислителів.

У 146 р. до н. е. Греція цілковито була підпорядкована Римові, й могутній інтелектуальний струм мислителів Еллади, який завдяки Олександрові Македонському вже майже два століття проходив по завойованих ним землях (еллінізація Сходу), живив і Римську республіку. У свою чергу параполітична думка римлян, починаючи із царського періоду (754 - 510 до н. е.), розвивалась і на власній основі, головним чином як результат релігійного впливу та боротьби патриціїв і плебеїв, оптиматів і популярів, вільних і рабів.

Політична міфологія найдавнішого римського народу (300 патриціанських родів) грунтувалась на віруванні у безліч богів: тільки богів дитинства налічувалося 43 (бог першого крику, бог першого кроку тощо). У подальшому кількість богів на чолі з Янусом зменшувалась, і зрештою було здійснено їх ототожнення з грецьким пантеоном. Верховним богом став Юпітер. Влада земного царя (рекса) не була деспотичною, як на Сході, бо вона врівноважувалась сенатом і народним зібранням. Першу римську політичну революцію здійснив шостий рекс Сервій Туллій (578 - 533 до н. е.), поклавши майже водночас із Солоном кінець родовому устрою, включивши до складу римського народу плебеїв і започаткувавши його становий поділ за майновим цензом на 5 класів (незаможні виокремлювались у шосту верству — пролетарів). Стрижневі принципи «люди не рівні один одному», «раби — не люди», «жінки і діти користуються не правами, а милостями держави» панували і у період республіки (509 - 28 рр. до н. е.).

Політичні погляди тут відбилися у Законах XII таблиць (451 - 450 рр. до н. е.), де акцент робився не на державних інституціях, а на особистих і майнових правах людини; у законах Канулея (445 р. до н. е.), Ліцінія Столона та Секстія Латерана (367 р. до н. е.), Петелія (326 р. до н. е.), Гортензія (287 р. до н. е.), Фламінія (232 р. до н. е.), Тиберія і Гая Гракхів (133 - 123 рр. до н. е.) та інших нормативних актах, які захищали інтереси плебеїв, скасовували боргове рабство, регулювали питання громадянства, приватної власності, майнові, особливо земельні, відносини, правила судочинства, визначали, на думку Полібія, повноваження «трьох влад» — монархічної (влада консулів), аристократичної (влада сенату) і демократичної (влада народу). Ось чому Полібій вважав, що Римську республіку однаковою мірою можна називати і монархією, і аристократією, і демократією.

Власне політико-теоретична думка розпочала злет у Римі лише у І ст. до н. е.

Засновником римської політології можна вважати Цицерона. Сучасник Цицерона Тит Лукрецій Кар (99 - 55 рр. до н. е.) у поемі «Про природу речей» оспівував природний процес виникнення життя, людини, суспільства, договірний характер держави і права. Ще один мислитель 1 ст. до н. е. Гай Саллюстій Крісп (86 - 34 рр. до н. е.) обґрунтував політичний ідеал у вигляді республіки, але вважав при цьому, що народ не має політичної мудрості й повинен підпорядковуватись сенату, як тіло душі. Після краху Римської республіки з початком нової ери популярними стали й ідеї Сенеки (3 - 65), Епіктета (50 - 140), Марка Аврелія (121 - 180) та деяких інших римських стоїків.

В умовах кризи полісної державності, різкого посилення авторитаризму, правової сваволі вони повертаються до проповіді політичної пасивності, індивідуалізму, космополітизму, фаталізму. На думку Сенеки, природна держава з природним правом — це всесвіт, що базується на божественному началі, а люди тут «рідні один одному», «співтовариші по рабству» і повинні підпорядковуватися світовим небесним законам. Епіктет висунув принцип «чого не бажаєш собі, не бажай іншим», різко засудив рабство і багатство. Марк Аврелій уявляв державу як конформістське утворення з рівним для всіх законом, що «управляється відповідно до рівності та рівноправності всіх» і вважає найвищим принципом свободу всіх.

Неабиякий вплив на подальший розвиток світової політичної думки справили римські юристи 13 ст. н. е. Сабін, Гай, Папініан, Ульпіан, Модестін, Павло та ін. Практично вони стали найвидатнішими політологами свого часу, бо, як колись і еллінські філософи, виступали в ролі універсальних фахівців, своєрідних жерців суспільно-політичних відносин взагалі і до того ж посідали найвідповідальніші державні посади.

Якщо Арістотель започаткував політичну юриспруденцію, то римські юристи виявилися засновниками і самої юриспруденції у цілому — науки «про божественні й людські справи, знання справедливого і несправедливого» і таких її галузей, як правова політика та правова практика. Вони піднесли розуміння права і закону, тобто категорій, без яких політологія не може існувати як наука, на емпірико-теоретичний, логіко-понятійний, концептуальний рівень, а власне політичні доктрини «оточили» правовим простором. Справедливість (юстиція) стала тлумачитись як «воля віддавати кожному своє право», природне право із суто теоретичної конструкції перетворилося у фактично діючі юридичні норми, державні та інші політичні проблеми почали розв'язуватися в окремій правничій галузі — публічному праві, міжнародні політичні відносини унормовувались у праві народів, взаємовідносини між фізичними особами — у приватному праві.

Значно вплинула на подальші політичні процеси і політичну теорію здійснена римськими юристами кодифікація імператорських конституцій (указів), яких нараховувалось кілька тисяч: кодекс Грегоріана 296 р. (конституції 117 - 283 рр.), кодекс Гермогеніана 305 р. (конституції 284 - 305 рр.), кодекс Феодосія II 438 р. (конституції 306 - 137 рр.), після феодосіївські новели (конституції 438 - 176 рр.).

Але найціннішою політико-правовою пам'яткою Римської імперії став «Корпус юріс цівіліс» — зібрання конституцій, інституцій, дигестів та новел, відоме в історії як Кодекс Юстиніана (6 ст.).

ДЖЕРЕЛА:

Політологія: Підр. Для ун-тів / За ред. О. І. Семківа. — Львів: Світ, 1993. — 576 с. ; Політологія: Підр. Для студентів ун-тів. — 2-е вид., зі змінами. — Львів, 1994, — 592 с.; 3. Політологія: Курс лекцій: Навч. Посібник / За ред. І. С. Дзюбка: К.: Вища шк., 1993. — 271с.; 4. Політологія: Курс лекцій / Авт. кол.: І. С. Дмитрів, О. М. Рудакевич, З. С. Сокол, В. А. Кулик та ін. — Тернопіль: АСТОН, 1998. — 159 с.