Політологічна енциклопедія Книга VI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Ренегат

РЕНЕГАТ (лат. Renegatus, від renego — «відрікаюся») — особа, яка перейшла з одного віросповідання в інше; в переносному сенсі — людина, яка змінила своїм переконанням і перейшла у табір противників, відступник, зрадник. В Європі Середніх століть і Нового часу термін означав християнина, який перейшов на бік мусульман (арабів, турків) і прийняв іслам.

У державному апараті і армії Османської імперії християни-ренегати були масовим явищем. Це були як християни з завойованих турками земель (греки, серби, албанці), так і численні авантюристи із Західної Європи (італійці, французи, німці, голландці), які прагнули зробити кар'єру при султанському дворі або (як у випадку з голландськими корсарами) просто безперешкодно грабувати європейські суду, базуючись на порти варварського берега. Роль ренегатів в розквіті XV - XVI століть і подальшому занепаді Османської імперії оцінюється істориками як вкрай суперечлива. З одного боку, безсумнівний їх внесок в розвиток турецької державності в період османської експансії:

Як не дивно може здатися з першого погляду, проте ж не підлягає ні найменшому сумніву той факт, що велич Оттоманської імперії, блиск її в кращу пору її існування до певної міри створені руками християн. Було чимало шукачів пригод з християн, які надходили до війська турків і брали участь в їх походах; особливо важливі послуги вони надавали туркам в тих галузях військового і морського справи, в яких самі турки не мали достатньої досвідченістю і знанням; вони завідували артилерією, флотом, працювали в арсеналах і на корабельних верфях... Усі найважливіші адміністративні посади були в руках християнських ренегатів ... Посада великого візира була як би привілеєм християнських ренегатів і не вручалася особам турецького походження ... Систематичне заступництво ренегатам з християн, звичай роздавати їм кращі і прибуткове місце принесли безсумнівну користь імперії.

З іншого боку, відзначається їх абсолютна безпринципність, споживацьке ставлення до нової батьківщини, лицемірність звернення в іслам, що призвели, у кінцевому рахунку, до розмивання національної ідентичності османського етносу.

Занепад Високої Порти у XVII ст. привернув увагу турецьких письменників-сучасників. На їхню думку, причиною занепаду були «аджемоглани», тобто діти ренегатів, причому щирість неофітів не бралася під сумнів. Деякі ренегати були енергійними і корисними людьми ..., але більшість з них шукали теплого містечка і добували синекури через гареми візирів, наповнені польками, хорватками, італійками, гречанка і т. Ці пройдисвіти, не маючи ni foi ni loi, руйнували османський етнос, і справжні османи вже у XVIII ст. були зведені на становище етносу, пригнобленого в своїй власній країні. Приплив інородців калічив стереотип поведінки, що позначилося на продажності візирів, підкупності суддів, падінні боєздатності війська та розвалі економіки. До початку XIX ст. Туреччина стала «хворою людиною».

ДЖЕРЕЛА:

Ренегат // Большой толковый словарь современного русского языка / Под ред. Ушакова Д. Н. — М.: Астрель — АСТ, 2009. — 1280 с.; Гумилёв Л. Н. Этногенез и биосфера Земли. — М.: ДИ-ДИК, 1997. — 640 с.; Скабалланович Н. А. Политика турецкого правительства по отношению к христианским подданным и их религии. Публикация на портале Православие.Ру.; Смирнов В. Д. Кучибей Гомюрджинский и другие османские писатели XVII века о причинах упадка Турции. СПб., 1873.