Політологічна енциклопедія Книга VI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Радикалізм

РАДИКАЛІЗМ (англ. radicalism) — духова настанова та спосіб мислення, наслідком якого є рішуча дія, що послідовно і прямолінійно прямує до наміченої мети, відкидаючи будь-який компроміс. Радикалізм проявляється у різних сферах: політиці, філософії, етиці, релігії, тощо, як напрям, який повністю не погоджується з панівними поглядами.

У політиці радикалізм це кожний напрям, який прагне ґрунтовних змін тих чи інших державних або суспільних відносин, як правило, вважаючи крайні засоби за головні, а рішучі зміни — за кінцеві. Є радикалізм комуністичний (крайньо «ліві» течії та рухи) і націоналістичний (крайньо «праві»). Значення слова «радикалізм» впродовж історії змінювалося.

Поняття «радикалізм» виникло вперше в Англії й Франції після Великої французької революції. У ХІХ ст. в Європі його ідентифікували з демократичним крилом лібералізму, що, на відміну від поміркованого, виступав за скасування майнового цензу та поширення виборчого права, відокремлення церкви від держави, соціальні реформи. У більшості країн Европи виникли радикальні партії. Найвідомішою з-поміж них була французька радикальна партія (Жорж Клемансо), що поєднувала республіканство, лаїцизм, націоналізм і соціал-реформізм. Пізніше, радикалізм отожнювали з анархизмом, соціалізмом, cуфражизмом, більшовизмом та нацизмом.

ВИДІЛЯЮТЬ РІЗНІ ТИПИ РАДИКАЛІЗМУ:

Політичний радикалізм: Практична та ідеологічна політична орієнтація, метою якої є принципова зміна суспільства і політичної структури засобами рішучих, кардинальних дій. Радикалізм протилежний консерватизму, поміркованості, традиціоналізму: «Радикалізм як соціально-політичний феномен є специфічним типом мислення та комплексом рішучих безкомпромісних дій, орієнтованих на оновлення суспільних відносин шляхом революційної трансформації базових засад суспільства».

Релігійний радикалізм: Виділяються такі типи релігійного радикалізму: власне релігійний радикалізм; релігійно-етнічний радикалізм; релігійно вмотивований радикалізм.

Власне релігійний радикалізм проявляється у малих і локальних групах, які складаються навколо духовного лідера і своєю метою, як правило, ставлять втілення в життя соціального-релігійного проекту, що нерідко має есхатологічне зміст. Прикладом може служити група послідовників Петра Кузнєцова, що здобула популярність у 2008 р., закрившись від зовнішнього світу в печері під Пензою і чекала швидкого настання кінця світу. Такий радикалізм відрізняється відрізняється поміркованими діями, оскільки харизматичні лідери не закликають до скоєння великих потрясінь у суспільстві і політичних протестів. Проте даний тип містить у собі великий деструктивний потенціал, оскільки ставить під сумнів значущі для суспільства цінності і відносини, і служить живильним середовищем для соціального і релігійного фанатизму, який у свою чергу приводить людей до скоєння протиправних дій. У свою чергу адепти повинні здійснити альтернативний соціально-релігійний проект куди включаються: відмова від сім'ї, розрив відносин з офіційною церквою, відмова від отримання державної освіти і медичного лікування, відмова від використання офіційних документів, невикористання виробів промислового виробництва (особливо за наявності на них штрих-код). Для такого проекту характерні: примітивні форми господарської діяльності, упор на патріархальність у сім'ї або ж комуні, наявність культу духовного лідера і есхатологічне мислення. Так, «Церквою останнього заповіту» був створено і розвивається «екопоселення Тиберкуль», а «Церква об'єднання» Сон Мьон Муна заперечує традиційний інститут шлюбу і сім'ї і взамін прагне створити «нову сім'ю».

Релігійно-етнічний радикалізм. Цей тип радикалізму у даний час охоплює коло ідей консервативно-традиціоналістських напрямків: відродження етнічної релігії, етнічно чистої держави і суспільства. Його соціальною основою служить міська інтелігенція, оскільки саме тут народжуються утопічні проекти, позбавлені прагнень до економічної та політичної глобалізації, як і до віросповідань світових релігій. Етносоціалізм протиставляється соціальному розмежуванню, панують ідеї анти сцієнтизму і технократії, поряд з нативізмом, біополітикою, екополітикою, екоправом і екоекономікою. У пострадянський час носіями релігійно-етнічного радикалізму стали: в Росії — певна частина інтелігенції, на Україні — рух рідновірів, у Польщі —, у Латвії — Діевтуріба. У Білорусії були зроблені спроби об'єднати розрізнені слов'янські об'єднання під ідеями панславізму, де б слов'яни розглядалися як суперетнос або якась культурно-політична спільність народів. Такию повинна була виступити «Духовно-Родова Держава Русь», де буде здійснений перехід на власний календар космічних циклів, запроваджено нову освітню система, заклади культури та наукові установи.

Релігійно мотивовану політичний радикалізм. Пропаганда етноцентризму і негативного ставлення до світових релігій може призвести до переходу релігійно-етнічного радикалізму у політичну площину і стати ідеологічною основою для народження небезпечного для суспільства екстремізму. Релігійні організації або організації містять у собі окремі риси релігійності мають такий тип радикалізму, ставлять своєю метою силове зміну державного ладу: захоплення влади збройним шляхом, порушення суверенітету іншої держави, створення та розповсюдження незаконних збройних формувань, розпалювання етнічної та релігійної ворожнечі. Прикладом такої організації може служити «Схоронитися їжак Словен», що має деструктивну природу з вираженою екстримістською спрямованістю.

Філософський радикалізм — доктрина англійського походження, яку пов'язують із послідовниками Єремії Бентама і Джеймса Мілля, а особливо Джона Стюарта Мілля. У ній утилітаризм Бентама поєднався з класичною політичною економією, розробленою Адамом Смітом, Мальтусом і Рікардо, правознавством, запропонованим Бентамом і Джоном Остіном, які намагалися вдосконалити право, і логічним обґрунтуванням потреби в демократії, що її сформулювали Бентам і Джеймс Мілль. Хоч учення філософського радикалізму виходило з філософської та економічної теорії, воно було пов'язане і з практичною діяльністю; воно забезпечувало обґрунтування необхідності внесення докорінних змін в усталений державний лад, який дожив до початку XIX ст., і було тісно пов'язане з реформаторськими рухами, що стояли в опозиції до земельної аристократії, економічних монополій та офіційної церкви. Найбільший наголос було зроблено на прискоренні розвою з метою перетворення традиційного аристократичного ладу на сучасне світське демократичне ринкове ліберальне.

Радикалізм в Україні — в Україні політичний радикалізм зустрічаємо у 1890-их pp. при створенні М. Драгомановим, І. Франком і М. Павликом Української Радикальної Партії (УРП) у Галичині. Її вимогами були: переустрій Австрії на федеральнійоснові, децентралізація влади, поділ Галичини на дві окремі частини — українську і польську, введення проґресивного податку, розподіл ґрунтів великої власності поміж мало- і безземельним селянством тощо. У 1926 р., після приєднання до партії волинської групи есерів, партія змінила назву на Українську соціалістично-радикальну партію (УСРП), а у квітні 1931 р. вступила до II Соціалістичного Інтернаціоналу.

Українська Демократично-Радикальна Партія

На Наддніпрянщині, за ініціативою Бориса Грінченка, постала у 1904 р. Українська Радикальна Партія, що виділилася з Української Демократичної Партії. У 1905 р. обидві групи знов об'єдналися в Українську Демократично-Радикальною Партію (УДРП). У програмі вона мала домагання національно-територіальної автономії для України у рамках Росії та націоналізації землі. Не зважаючи на цю назву, радикали-демократи були насамперед партією поміркованої, ліберальної інтелігенції і спілкувалися з російською Партією Народної Свободи(«кадети»).

Під тиском реакції у Російській Імперії, УДРП самоліквідувалася у 1907 р. і замість неї утворилося Товариство Українських Поступовців (ТУП).