Політологічна енциклопедія Книга V - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Полювання на відьом

ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ — переслідування людей, підозрюваних у чаклунстві. Кримінальне переслідування відьом і чаклунів відомо з античних часів, але особливого розмаху досягло у Західній Європі та Америці кінця XV — середини XVII ст. Тільки по судах над баскськими відьмами (1609-1610, суддя П'єр де Ланкре) проходило не менше 7 тисяч чоловік.

У католицьких країнах справи про чаклунство, як правило, розглядалися церковним судом — інквізицією (хоча, скажімо, французьку справу про отрути розбирав особливий світський суд «вогненна палата» через участь у ньому осіб близьких до короля, таких як його брат або фаворитка). Поширені також випадки самосуду над підозрюваними в чаклунстві. Покарання за чаклунство варіювалися від штрафу до смертної кари, у залежності від тяжкості звинувачень і ступеня каяття підсудного. Засуджених до смерті зазвичай спалювали на вогнищі, живими або задушивши перед спаленням і такий спосіб страти був відомий як «без пролиття крові». Новітні досліждення виявили, що багато з обвинувачених у чаклунстві насправді були невинними але заможніми людьми, які стали жертвою ошуканства й

жадоби найближчого оточення. Частково намір вдатися до «чаклунства» з'являвся через недостатній розвиток науки і неможливість здобути бажане звичайними вчинками. Полювання на відьом було прибутковою справою. Донощик отримував частину майна своєї жертви, а судді і кати-високу платню. Із середини 16 до середини ХVIІ ст. в Європі відбулось понад 50 тисяч відьомських процесів. З однаковим заповзяттям їх проводили і католики, і протестанти.

У 1148 р. була створена інквізиція - особливий підрозділ католицького суду, який розслідував прояви чаклунства та поклоніння демонам. До 1258 р. проводились поодинокі суди над відьмами, але рідко відбувались страти. Але невдовзі за наказом Папи Іона ХХІІ інквізиція почала масово розшукувати та страчувати відьом. Першою жертвою стала Анжела де Лабарт, після чого смерті відьом стали частими виставами для людей. Найбільшого процвітання інквізиції припало на 1450 - 1750 рр. Історики називають цей період чаклунською істерією.

Протягом перших тринадцяти віків християнства в Європі карали смертю за чародійництво лише в тому випадку, коли останнє, як вважалося, завдало відчутної шкоди здоров'ю чи життю людини. На той час інквізиція (окремий католицький суд, назва якого походить від латинського inquisitio — «розслідую», що був покликаний викорінювати прояви відхилення від офіційного вчення церкви) ще не сформулювала власну доктрину гріха та змови з дияволом. Хоча й встигла вже проіснувати добрих півтора століття, будучи створеною у 1148 р. — за наказом Папи Люция III. Тодішня інквізиція, навіть розглядаючи звинувачення у чародійництві, давала підозрюваному змогу виправдатися або, у крайньому разі, постати перед судом світської влади, від руки якої і понести покарання (певна річ, не таке жорстоке, як у наступні віки).

Чаклунам та відьмам, які жили приблизно до 1258 р., значно пощастило... Бо саме тоді інквізиція звернулася до Папи Олександра IV з офіційним запитом щодо того, чи не настав час католицькій церкві звернути особливу увагу на ворожіння та чародійництво, на що отримали відмову. Проте вже незабаром один з наступних понтифіків — Папа Іоанн XXII — підписав закон на переслідування осіб, які «вклоняються демонам». А відтак вже у 1275 р. в Європі було спалено першу «відьму» — Анжелу де Лабарт, жительку Тулузи. Вона зізналася у тому, що має дитину від диявола — немовля з головою вовка та хвостом змії... Якими б ідіотичними надалі не були зізнання від жертв інквізиції, «процес пішов», причому пішов як помащений. І кожне нове десятиліття, кожне нове століття додавало Європі крові та вогнищ, на яких палали єретики. ХVI - ХVIІ ст., відомі як Доба Просвітництва, були і часом виснажливих епідемій, війн, голоду. Не у змозі логічно пояснити такі речі, за браком освіти і знань, люди шукали відповідь у надприродних силах. Отож, причиною звинувачення у відьомстві могло стати будь-що: раптова хвороба чи смерть, відсутність молока у худоби, навіть «надмірна» краса підозрюваної. Люди настільки вірили у те, що всі їхні проблеми спричинені відьмами, що цілі країни підіймалися аби знищити їх. Воодночас такий стан речей активно заохочувався священниками і духовенством, які шукали спосіб розбагатіти і збільшити церковні доходи.