Політологічна енциклопедія Книга V - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Політичні переконання

ПОЛІТИЧНІ ПЕРЕКОНАННЯ — сукупність або система переконань та поглядів на політику, економіку, устрій держави та суспільства, на те, якими мають бути закони і якою має бути громадська мораль.

Політичні переконання — це усвідомлена потреба людини — суб'єкта політики діяти у відповідності зі своїми знаннями, поглядами, ціннісними орієнтаціями. Політичні переконання становлять серцевину світогляду та ідеології особистості й знаходять своє практичне вираження у політичній боротьбі. Ст. 34 Конституції України гарантує кожному громадянину України «право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань».

Політичні переконання нерідко тісно переплітаються з іншими особистими переконаннями людини — з його вірою або релігією, його особистою мораллю та шкалою цінностей.

Політичні переконання можуть відображатися або не відбиватися у конкретних діях, спрямованих на захист або реалізацію цих переконань, наприклад, у голосуванні на виборах за конкретну політичну партію або рух, за конкретного кандидата, або в участі або неучасть у мітингах та демонстраціях протесту, тощо., тощо.

Раніше у західній політології було прийнято класифікувати політичні переконання за плоскою шкалою з ліва на право: ультраліві (троцькісти, маоїсти, анархісти); ліві (комуністи, демократичні соціалісти); помірно ліві (соціал-демократи); лівоцентристські (соціал-ліберали); правоцентристські (ліберали); помірно праві (ліберал-консерватори); праві (консерватори; лібертаріанці, монархісти); ультраправі (націоналісти, нацисти, фашисти).

Останнім часом політологами, соціологами та соціальними психологами визнається, що ця шкала і саме розподіл на «лівих» та «правих» застаріли та неадекватно відображають реально існуючий спектр думок у суспільстві. Так, абсолютно незрозуміло, куди у цій шкалі можна віднести, наприклад, лібертаріанців. Також у людини можуть бути переконання, в одній області (наприклад, в економічній) вважаються традиційними для «лівих», а в іншій (наприклад, політичної) вважаються «правими». Ситуація ще більш ускладнюється розмиванням програмно-ідеологічних розходжень та політичним зближенням традиційних партій у західних політичних системах в останні 100 років, взаємопроникненням та взаємозбагаченням різних систем поглядів. Істотно і те, що у посткомуністичних країнах, і особливо країнах пострадянських, поняття «правизни» та «лівизни» нерідко вживаються у значенні, протилежному прийнятому на Заході — так, в епоху перебудови лібералів та антикомуністів часто іменували «лівими», а традиційних ортодоксальних комуністів — «правими».

У зв'язку з тим, що двомірна політична шкала («праві» та «ліві») не дозволяє достатньо коректно відобразити погляди як на роль держави у контролі житті суспільства, так і на роль держави у забезпеченні соціальної рівності, то використовуються також «політичний компас» (відзначає, поряд з віссю «ліві» — «праві», що відображає ставлення до економічних питань, розподіл на лібертарно та авторитарні суспільно-політичні переконання) чотиривимірна шкала, запропонована американським лібертаріанцем Девідом Ноланомв 1970 р.:

консерватори, або праві (прихильники жорсткого контролю держави за життям суспільства та противники участі держави у перерозподілі доходів від багатих до бідних);

ліберали, або ліві (супротивники жорсткого контролю держави за життям суспільства та прихильники участі держави у перерозподілі доходів від багатих до бідних);

лібертаріанців (супротивники жорсткого контролю держави за життям суспільства та противники участі держави у перерозподілі доходів від багатих до бідних);

популісти, або авторитаристи (прихильники жорсткого контролю держави за життям суспільства та прихильники участі держави у перерозподілі доходів від багатих до бідних).