Політологічна енциклопедія Книга V - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Політичне панування

ПОЛІТИЧНЕ ПАНУВАННЯ

Політичне панування — це політична категорія, яка означає здатність конкретної соціальної групи поширювати дію правил, звичаїв і традицій на певному політичному просторі, в межах якого застосовується примус і насильство. Це насилля не є ані єдиним, ані нормативним засобом політики, воно є її специфічним засобом, і коли всі інші засоби є неефективними, насильство стає ultimatio (останнім засобом) політики. Таким чином, політику характеризує не тільки панування, а й те, що вона базується на примусі та насильстві. У цьому плані заслуговує на увагу, наприклад, не тільки гуманітарна риса західної цивілізації, а й її прихована, але стійка риса: постійне звернення до насильства. Відповідно до М. Вебера, потрібно розрізняти три типи політичного панування: традиційний, харизматичний і раціональний. Традиційний тип політичного панування ґрунтується на побутовій вірі у святість вікових традицій та у легітимність тих, хто покликаний здійснювати владу цими засобами. Головою держави тут має бути спадковий монарх, а традиційним політичним устроєм — монархія. В основі харизматичного політичного панування лежить дуже палке поклоніння конкретній, здібній за певними ознаками особистості або наказам, які вона надає. Найхарактернішою є особистість диктатора. Харизма — це грецьке слово, яке означає «милість», «дар» і сприйняте з термінології християнства. Харизма — це форма політичного панування, яка пориває з повсякденним політичним порядком, умовностями і тому є «революційною силою», типовою для епох, які пов'язані з традицією.

Раціональне політичне панування базується на вірі у легальність порядків та права як характеристиці тих, хто має здійснювати панування у політичній системі, завдяки цій системі. Раціональне політичне панування грунтується на існуванні права як сукупності абстрактних правил, обов'язкових для усіх, у тому числі і для вищого керівництва країни. Інакше розуміє поняття «панування» К. Маркс. Він пов'язує панування з такими категоріями, як відчуження та експлуатація. Отже, його необхідно розуміти тільки у контексті цих понять. Термін «панування» Маркс замінив на термін «диктатура пролетаріату», тому що, на його думку, відчуження найбільш масштабне та відчутне для пролетаріату. Він розрізняє п'ять форм відчуження: відчуження через гроші, через релігію, через політику, через засоби комунікації та працю. Формам відчуження відповідає форма правління держави як інституту політичного панування соціально-класової групи.

П'єр Бурдьє продовжує традицію Маркса та розвиває його концепцію відчуження. Він стверджує, що панування тим ефективніше, чим більше воно утаємничене. В сучасну епоху категоріальний статус отримує поняття «лобальне панування».