Політологічна енциклопедія Книга V - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Пісистрат

ПІСИСТРАТ (біля 600 - 528 рр. до н. е.)

Розраховані на 100 років закони Солона в своєму первісному вигляді не проіснували і кількох років. У момент революційного перевороту саме та середня позиція, яку займав Солон, який представляв верхи міського населення, викликала нападки однаково з боку обох крайніх партій, що вступили у боротьбу за владу. «Народ, — писав Аристотель, — розраховував, що він проведе переділ всього, а знатні — що він поверне знов колишній порядок або тільки трохи його змінить. Але Солон пішов проти тих і інших.» (Аристотель. «Афінська політія»). У результаті всіх цих нападок і загального роздратування Солон вирішив, мотивуючи цей факт як для вирішення особистих торговельних операцій, піти з Афін у добровільне десятирічне вигнання.

Після Солона боротьба відновилася ще з більшою запеклістю. З одного боку, проти його законодавства виступила знать, що потерпіла від сейсахтії і була невдоволена тими надмірними змінами, за словами Аристотеля, які запропонував Солон. З другого боку, як стверджує Плутарх, Солон не здійснив саме тих змін, які влаштовували б і народні маси. В яких саме формах проходила політична боротьба в ті часи — інформація обмежена. Відомо, що на п'ятий і десятий роки після архонства і принятого законодавства Солона, заворушення в Афінах стали настільки суперечливими, що були зірвані вибори в архонти. Обраний, пізніше, архонт Дамасій зміг утримати владу 2 роки і 2 місяці. Повалення його режиму привело до тимчасової демократизації державного ладу. На 581 - 580 р. до н. е. було обрано не 9, а 10 архонтів. Половина була представлена евпатридами, троє були від сільських жителів (агройків) і двоє представляло деміургів (ремісників і торговців). Тобто, в уряді були представники всіх трьох ведучих партії Афін — педфаки (педіеї) — жителі рівнинних районів Греції, діакрії — жителі гірських районів і парали (паралії) — жителі приморської частини Греції. У порядку названих партій їх очолювали Лікург, із роду Алкмеонідів; Пісистрат, із роду Нелеїдів, внук пілоського Нестора; Мегакл, внук того Мегакла, який брав участь у Кілонській змові.

В умовах жорстокої боротьби коли родова знать була настільки ослаблена, що не могла повернути своє, як в минулі часи, політичне керівництво, а демократичні елементи ще не настільки були міцними для боротьби із знаттю, верховну владу в Афінах захопив у 560 р. до н. е. Пісистрат. Як своїм соціальним походженням, так і своїми особистими поглядами, Пісистрат був близький до Солона. Як свідчить Гераклід Понтійський, «вони були навіть родичі — сини двоюрідних сестер».

Це було однією із причин, що Конституція Солона була реальним дійством і при новому тирані. Була, лишень, одна відмінність — над нею стояв і управляв нею один державний лідер. Джерельна база з давньої Греції відтворює політичний портрет Пісистрата як людини лагідної в повсякденному житті, він умів вести принциповий діалог з представниками різноманітних партій і політичними опонентами, без конфліктів розумівся з усіма верствами населення полісу.

«Його вважали, — читаємо у Плутарха, — великим прихильником рівності і одночасно ворогом тих, хто, бажаючи повалення існуючого ладу, прагнув до нововведень». Але крім особистих характеристик Пісистрата, його позиція визначалась і становищем того класу, до якого він належав. «За нього, — пише Аристотель, — стояла більшість як знатних, так і демократів». Досить згадати і Солонову ситуацію, коли його підтримувала більшість греків. Це виразна позиція поміркованих кіл, у даному разі міських торговельно-промислових класів, які виступили одностайно як проти родової знаті, так і проти крайніх вимог народних низів.

Початок свого владарювання Пісистрат розпочав з того, що заявив на Народних зборах про існуючу загрозу для свого життя збоку політичних противників. Збори дозволили йому для охорони, своєї персони, набрати довірливих йому людей. Що і було зроблено — спочатку появився особливий загін їз 50 охоронців (дубинщиків), потім їх стало 400 Незабаром з їх підтримкою і, можливо, при співчутті і підтримці народних мас Пісистрат захопив Акрополь і став тираном (561 р. до н. е.). Прихильники Лікурга і Мегакла, об'єднавши свої зусилля, вигнали знаменитого грека на шостому році владарювання (555 р. до н. е.). Хоча союз їх був нетривкий, і уже сам вождь параліїв Мегакл, втративши довіру народу до своєї партії іде на компроміс з тираном і сприяє поверненню Пісистрата в Афіни, встановлює з ним ділові відносини і погоджується на шлюб новоспеченого тирана зі своєю дочкою. Однак влада і цього разу не утрималася в його руках, Пісистрат на сьомому році владарювання залишає Афіни. Друге його вигнання тривало 11 років.

Третій прихід до влади Пісистрата був вдалий і продуманий до дрібниць, причому він повертається на батьківщину за допомогою зовнішньої сили. Пісистрат вперше вкладає власні кошти в політику. Володіючи в Пангеї, у Фракії, золотими і срібними копальнями, він зібрав найманий загін з аргосців, пішов в Еретрію і при підтримці ліванців та вершників, що правили тоді в Еретрії на Евбеї (це ще один важливий доказ того, що Пісистрат не був радикальним революціонером), переправився в Аттику. Він займає Марафон, об'єднує навколішне сільське населення і перемігши своїх противників (афінське ополчення) в битві при Паллені, здобуває Афіни. Крім того, Пісистрату допомогає тиран Лігдамід. Цього разу він зберігає владу до смерті (527 р. до н. е.), передавши її своїм синам.

Близький до торговельно-аристократичних кіл, Пісистрат не був радикальним новатором, хоч і виступив в ролі представника широких народних мас. Його заходи щодо селянства відображали ту саму тенденцію, що і законодавство Солона, тенденцію в напрямі зміцнення селянських господарств як основи для зростаючого вивозу сільськогосподарських продуктів. З цією метою Пісистрат запровадив сільськогосподарський кредит. Він позичав гроші тим, у кого була потреба розвивати своє господарство. Крім грошей, селяни могли взяти у кредит худобу, насіння. Особлива увага надавалася розвитку площ масличних насаджень під малий податок. В інтересах селянства були запроваджені місцеві сільські суди, суди по демах. Як стверджує Аристотель в «Афінській політії» всі заходи в селянському питанні пов'язані з тим, щоб тримати землеробів далеко від міста, а значить — від політики.

З метою централізації державної влади Пісистрат вводить загальнодержавний прибутковий податок у розмірі 1/3 урожаю. Це дало йому можливість створити постійну армію на державному забезпеченні у вигляді особистої гвардії.

Ідеї державної централізації слугувала і релігійна політика Пісистрата. При ньому з великою пишністю стали святкуватися Панафінеї і було введене нове загальнодержавне свято в честь землеробського культу Діоніса — Діонісії Бога — покровителя афінського виноградарства і виноробства. Крім цього, було запроваджено нові культи — Зевса Олімпійського і Аполлона Дельфійського, збудовано святилища цим божествам в Афінах і Деметрі. Всі ці заходи сприяли піднесенню Афін як загальноеллінського культурного і релігійного центру.

Головну увагу Пісистрат спрямовував на посилення економічної могутності Афін, він намагався створити нові зовнішні і внутрішні ринки для збуту продукції (оливкової олії та вина) та ремісничих виробів. Столиця держави перетворилася в могутній економічний центр Середньої Греції. Була розвинута широка діяльність по налагодженню доріг в масштабі держави, які, за задумом Пісистрата, повинні були сходитись до єдиного центру в Афінах, біля храму 12 богів.

Особливої уваги Пісистрат надавав питанню зовнішньої політики. Спираючись на сильний флот, він, подібно до інших тиранів, систематично проводив політику зовнішньої агресії. Остаточно було вирішено на користь Афін питання з островом Саламін, завдано відчутного удару Мегарам, здобуто було їхню гавань Нісею та острів Наксос, де призначено тираном Лігдаміса. Маючи в руках обидва береги Геллеспонта, Пісистрат фактично тримав у своїх руках морські шляхи в область Понта. Він встановлює тісні торговельні зв'язки з Єгиптом, розширяє державний пантеон грецького полісу Фессалією, Еретрією, Фівами, Аргосом, Спартою. При ньому, було споруджено храм Афіни Паллади в Акрополі, храм Зевса Олімпійського, біля ріки Елліна, храм Деметри в Елевсині, водопровід і водоймище в Еннеакрунах, біля підніжжя Акрополя.

В галузі мистецтва і літератури він провів остаточну редакцію гомерівського епосу, при ньому зародилася аттична драма в особі першого визначного драматурга Феспіса. До двору його синів було запрошено в Афіни найвидатніших поетів того часу, Сімоніда і Анакреонта.

Активна зовнішня політика вимагала збільшення витрат і додаткових зборів коштів на утримання вірних режиму найманців. Це примусило Пісистрада збільшити податкові стягнення, що зачепило інтереси всіх верств населення, особливо землеробів.

Економічний розвиток Античної Греції привів до зростання демократичних елементів, для яких була обтяжливою тиранія і вони її скинули.

Особливо відкриті виступи проти тиранії почалися після смерті Пісистрада (527 р. до н. е.), коли правили його сини Гіппій і Гіппарх. Після загибелі Полікрата Самоського, з яким Пісистрад підтримував в свій час дружні стосунки, афінська тиранія втратила зовнішню опору.

Влада тиранів стає не лишень тягарем для представників родової знаті, але і для аристократів, які очолювали торгівлю Афін. Гармодій і Арістогітон організовують змову проти синів Пісистрада, але вбито було лише Гіппарха.

Гармоній загинув під час змови, а Арістогітона стратили, після тортур.

Згодом, уже при іншій владі, вони були прославлені як борці за свободу.

Друга змова була за ініціативи вигнанців з Алкмеонідами на чолі, але у бою при Лейпсідрії Гіппій змовників переміг. І лише у 510 р. до н. е. з допомогою спартанського царя Клеомена тиранія в Афінах перстала існувати.

До рук змовників потрапили діти Гіппія, яких він таємно відправив з Акрополя за кордон. Для врятування їх він пожертвував своєю владою: зобов'язався впродовж п'яти днів покинути Аттику. Невдовзі Гіппій зі своїм сімейством втік в Сигейон, а потім під захист персів.

ДЖЕРЕЛА:

Балух В.О. Історія античної цивілізації. — Т.1. Стародавня Греція: Підручник. — Чернівці: 2007 — 656 с.; Політичні портрети Стародавнього світу. Кн. І. — Антична Греція.: навч. посібник / укл.: А.О. Карасевич, К.М. Левківський, Л.С. Шачковська. — Умань: ПП Жовтий О.О., 2011. — 635 с.