Політологічна енциклопедія Книга V - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Перикл

ПЕРИКЛ (близько 500 - 429 рр. до н.е.)

Перикл — державний діяч, стратег, оратор і полководець у Стародавніх Афінах. Період правління Перикла називають «золотим століттям Афін», визнаючи його добою найвищого внутрішнього розквіту Греції. Подробиці життя Перикла відомі майже виключно за працею Плутарха «Порівняльні життєписи». Він народився у філі Акамантіди, дем Холарга. Як з батьківського, так і з материнського боку, походив із знаменитих сімей та родів. Батько його, Ксантіпп, який розгромив полководців перського царя в битві при Мікалі, був одружений з Агарістою, онукою Клісфена, славний тим, що вигнав Пісистратидів, сміливими діями поклав край тиранії, дав афінянам закони і встановив державний лад, який мав мішану форму з метою забезпечити згоду й добробут громадян. За переказом, Агарісті наснилося, начебто вона породила лева. Через декілька днів з'явився на світ Перикл. Тілесних вад він не мав, тільки голова була довгаста й надто велика порівняно з тілом. Через те він на всіх статуях зображений із шоломом на голові.

Очевидно, скульптори не хотіли зображати його негарним. Втім давньогрецькі комедіографи називали його схінокефалом, тобто «цибулиноголовим». Перикл навчався музиці, біології, астрології. Саме вивченню астрології, на думку Плутарха, приписується «високе мислення та піднесеність мови». Історії відомий такий випадок: «Одного разу, незважаючи на те, що якийсь невихований грубіян не вгавав ганьбити його й ображати, Перикл цілий день перебував на площі, зберігаючи весь час мовчання і заодно полагоджуючи якісь невідкладні справи. А ввечері він спокійно пішов додому, хоч той чоловік далі переслідував його й ганьбив на всі лади. Коли Перикл підійшов до дверей свого дому, вже добре посутеніло. Тож він велів своєму слузі взяти ліхтар і провести цього образника додому». У молодості Перикл боявся народу. Своїм зовнішнім виглядом він був схожим на Пісистрата. Його приємний голос, жвавий і дотепний спосіб розмовляти бентежили літніх людей, настільки він нагадував мову Пісистрата.

Перикл також боявся стати жертвою остракізму, адже був багатим, походив із знатного роду, мав друзів серед впливових персон. Тому він спочатку уникав займатись державними справами, проте на війні відзначався хоробрістю і не уникав небезпек. Перикл присвятив себе державній діяльності цілком свідомо, причому, врахувавши державницьку спадщину попередників, став на бік демократії: добробут маси бідняків він ставив вище від вигоди купки багатіїв, хоча зробив це всупереч своїй природі, аж ніяк не демократичній. Він побоювався, щоб його не запідозрили у прагненні до тиранії. Також він бачив, що Кімон визнавав і підтримував аристократичні погляди і через те став дуже цінним для аристократів. Крім того Перикл поступався Кімону багатством і засобами, якими той прихиляв до себе бідноту. Так, Кімон щоденно давав безплатні обіди бідним афінянам, роздавав одяг людям похилого віку, у своїх маєтках наказав знести огорожі, щоб кожен, хто забажає, міг користуватися тим, що там вродило.

Перикл, фактично переможений цими підступами, за чиєюсь порадою вдався до роздачі державних грошей. Відпусканням грошей на видовища, платою суддям, всілякого роду винагородами та роздаванням грошей Перикл швидко підкупив народні масі і скористався нею у боротьбі з Ареопагом, членом якого він не був, тому що його не було жодного разу обрано жеребкуванням ані архонтом, ані полемархом, ані тесмотетом.

Ці посади з давніх-давен були виборними за жеребом, і ті, хто, пройшовши перевірку, займали ці посади, ставали членами Ареопагу. Отож Перикл, домігшись великого впливу в народі, применшив значення Ареопагу. Так, відповідно до пропозиції Ефіальта (оратор Перикла), в Ареопагу відібрано право вирішувати більшість судових справ, а Кімон був вигнаний як прихильник спартанців і ворог демократії, хоч щодо багатства та знатного походження він не поступався нікому з громадян та ще й одержав блискучі перемоги над варварами й наповнив міську скарбницю великою кількістю грошей.

Такий був великий вплив Перикла в народі. Відповідно до цього він змінив свій спосіб життя. У місті можна було побачити, як він ходив лише по одній вулиці — тій, що вела на площу і в Раду. Він не відвідував звані обіди і відмовився від усілякого товариського життя, так що під час своєї довготривалої державної діяльності не був на обіді ні в кого з друзів, за винятком того випадку, коли одружувався його племінник. Подібно до цього Перикл влаштував свої стосунки з народом: щоб не набридати йому, він виступав зрідка, говорив не в будь-якій справі і не завжди з'являвся на народні збори. Проте обов'язково брав участь в особливо важливих справах, а в усіх інших випадках діяв через своїх друзів або підсилав інших ораторів.

Одним з них був Ефіальт, який підірвав могутність Ареопагу і був вождем демократичної партії. Він, за висловом Платона, «щедро наливав своїм громадянам незмішаного вина свободи». Скуштувавши її, народ, неначе норовистий кінь, почав сваволити і, як кажуть комедіографи, «нікого вже не хотів більше слухати й почав кусати Евбею та кидатись на інші острови». Вороги підіслали до Ефіальта найманого вбивцю і вождь демократів загинув від його руки.

На чолі партії залишився один Перикл. За переказом, коли противники Перикла виступили проти надмірного витрачання державних коштів, він звернувся до народних зборів із запитанням, чи багато грошей він витратив. Коли йому відповіли, що дуже багато, він сказав: «У такому разі нехай ці витрати рахуються за мною, а не за вами, але посвятні написи на будівлях нехай містять моє ім'я». У відповідь на ці слова всі, чи то захоплені його великодушністю, чи то з честолюбства, — самі бажаючи прославитись цими спорудами, — закричали, щоб він усі витрати покривав з державних грошей і витратчав, нічого не шкодуючи. Нарешті у боротьбі з Фукідідом, Перикл опинився у небезпеці: дійшло до того, що остраки мали вирішити, хто з двох повинен бути вигнаним. Периклові вдалося вигнати Фукідіда й розгромити ворожу партію.

Зрештою під остракізм підпали і Кімон, і Фукідід. Першого вигнали за те, що він організував похід на допомогу Спарті, яка воювала з повсталими ілотами. Навіть блискучі перемоги над персами не допомогли Кімону оправдатися перед народом Афін. Коли, в такий спосіб, був повністю усунений розбрат, і в державі запанували єдність і згода, Перикл нав'язав свою владу Афінам і підкорив собі все, що належало афінянам: внески союзників, військо, флот, море. Він домігся величезного впливу, який простягався як на греків, так і на варварів, його влада назовні ґрунтувалася на підтримці підкорених племен, дружніх стосунках з царями та на союзах із різними володарями.

Тепер Перикл став іншим, він більше не був слухняним знаряддям народу, вже не поступався юрбі. Замість попередньої м'якої, а часом трохи й поступливої демагогії, схожої на приємну й ніжну музику, він почав провадити політику, схильну до аристократичниого і монархічного ладу, провадив її послідовно й непохитно, маючи на увазі загальне добро. Переважно він, переконуючи й повчаючи, вів за собою народ згідно з волею самого народу. Однак траплялося, що народ виявляв незадоволення, тоді Перикл, йдучи проти волі народу, вів його шляхом, корисним для держави.

Головними інструментами впливу Перикла на народ були надія на його незаперечну підтримку, навіть часом страх. У такий спосіб він то стримував надто зухвалі ідеї, то підбадьорював і втішав демос у зневірі. Цим він довів, що Платон має рацію, коли красномовство називає мистецтвом керувати душами, і що головне завдання красномовства — правильно підходити до різних вдач і пристрастей, немов до якихось тонів і звуків душі, що потребують відповідного доторку або удару.

Втім причиною успіхів Перикла була не лише сила слова, а, за словами Фукідіда, «слава його життя й довір'я народу до нього, бо він виявився непідкупним і безкорисливим». Хоча Перикл перетворив Афіни на найбільше й найбагатше місто, і власною політичною могутністю перевершив багатьох царів і тиранів, він однак не збільшив своїх статків, які залишив йому батько, ні на драхму. Суть влади Перікла визначив Фукідід, а комедіографи вдавались до злісних наклепів на нього. Вони називають друзів з його оточення новими пісистратидами, а від самого Перикла вимагають клятви, що він не думає стати тираном, указуючи на те, що його високе становище несумісне з демократичним ладом і надто обтяжливе для нього самого. Телеклід, наприклад, вказував, що таке становище не було наслідком щасливого збігу обставин, або вдалого керівництва державою, чи вдячності народу за це.

Перикл сорок років стояв на чолі держави, маючи таких славетних сучасників, як Ефіальт, Леократ, Міронід, Кімон, Толмід і Фукідід. Після падіння й вигнання Фукідіда, він протягом не менш як п'ятнадцяти років, був безперервно наділений одноосібною владою, оскільки його щорічно обирали стратегом. Попри таку владу Перикл залишився непідкупним, хоч не можна сказати, що грошові справи були йому байдужі.

Перикл мав маєток, який він законно успадкував від батька. Щоб цей маєток не змарнувався від його недбайливості, щоб не завдавав йому клопоту і не віднімав часу зважаючи на його зайнятість, Перикл придумав такий спосіб завідування, який видався йому найзручнішим і найнадійнішим. Увесь річний врожай з полів, він продавав повністю, а відтак усе найнеобхідніше для щоденного вжитку купував на ринку.

Перикл і Аспасія у майстерні Фідія біля Діви Афіни

Як і загалом у житті, так і в харчуванні він дотримувався суворого порядку й бережливості. Це не було до вподоби його дорослим синам та їхнім дружинам, для яких Перикл не виявився щедрим. Сини нарікали на розписані за днями і якнайточніше визначені видатки.

Одружений Перикл був на Аспасії. Це була його друга дружина, з першою він розлучився. Він настільки був захоплений Аспасією, що дозволяв їй порушувати афінські звичаї — виходити до гостей чоловіка мужської статі, брати участь у дискусіях. Вороги висміювали стратега за цю слабість і запевняли, що і війни Афіни ведуть тапер, головним чином, для того, щоб зробити приємність іноземцям і звеличити її (Аспасії) батьківщину Мілет.

Відомо також, шо його господарство сумлінно вів слуга Евангел. Усе це різко суперечило поглядам Анаксагора (вчителя Перикла, який пізніше став його радником), який покинув свій дім і залишив угіддя необробленими під пасовиська для овець. Втім, між життям філософа-споглядача й державного мужа не було нічого спільного: перший скеровує свої думки на прекрасне, не відчуваючи потреби ні в знаряддях, ні в зовнішній допомозі, для другого, якому доводиться мати справу з чисто життєвими потребами, багатство не лише стає просто-таки необхідним йому самому, а й засобом творити людям добро, як це було на прикладі Перикла, котрий допомагав бідноті. Про Анаксагора ж існує такий переказ.

Одного разу, коли Перикл цілком був зайнятий державними справами, Анаксагор, уже глибокий старець, усіма забутий, лежав хворий без догляду. Він окутав собі голову плащем і задумав піти з життя, заморивши себе голодом. Перикл, дізнавшись про це, налякався й негайно побіг до Анаксагора і почав гаряче просити його, щоб той відмовився від свого наміру й зглянувся, якщо вже не на себе, то хоч на нього, хто в особі філософа втратить незрівнянного дорадника в державних справах. Тоді Анаксагор відслонив обличчя і з докором сказав: «Перикле, коли кому потрібний світильник, той наливає в нього оливу». Перикл зрозумів натяк і щедро обдарував свого вчителя. Недарма, сучасники Анаксагора, називали його «Розумом».

У своєму творі «Про природу» вчений зумів показати, як із дрібних часток матерії утворилася земля, моря і навіть зірки, які, на думку марновірних греків, з'явилися тоді, коли боги брали на небо якогось героя який відзначився на землі подвигом. Щоб зрозуміти природу зірок, Анаксагор вивчав метеорити і прийшов до висновку, що світіння зірок пов'язане з тим, що при швидкому польоті «шматки каменю» розжарюються. Сонце, на думку філософа, зовсім не божество, як вважали жителі давнього світу, а розпечений шматок каменю .Внаслідок віддаленості воно здається нам малим, а насправді значно більше всієї Греції. В своїй філософській теорії Анаксагор не залишає місця богам, тому релігій люди його ненавиділи і завжди мріяли піддати остракізму. І лише особисте захоплення Перикла Анаксагором спасало останнього від прогнання за межі держави.

Зростаюча могутність Афін викликала побоювання Спарти, якій ще з часів греко-перських війн належала керівна роль в еллінському світі. Перикл вирішив зібрати в Афінах з'їзд представників усіх держав для вирішення організаційних питань в яких були зацікавлені всі країни грецького полісу. Однак, Спарта не дозволила бути присутнім на з'їзді тим країнам, які були залежні від неї. Ідея Перикла зазнала невдачі, хоча народ Греції побачив стратегічні його плани.

Мабуть, найбільше цінували афіняни свого стратега як полководця. Він ніколи не сподівався на удачу, не вступав у битву, якщо результат її був сумнівний. Тому Перикл не програв жодної битви. Він не лише сам не рискував, бо це пов'язано було з людськими втратами, але і інших застерігав від легковажних рішень. Так було і з полководцем Толмидом, який хотів сторгнутися в Беотію. Перекл намагався його стримати словами: «Якщо ти не хочеш слухати Перикла, то вибери наймудрішого з радників — час». Через кілька днів Афіни узнали про поразку Толмида і загибель його соратників.

Перикл стояв на чолі військ у фракійському поході, розгромив фракійців і захистив афінських колоністів. Він організував компанію на берег Понта Евксинського, звідки греки постачали хліб. Щоб показати могутність Афінської держави і втягнути в Афінський союз грецькі міста-держави Причорномор'я, Перикл почав далекий морський похід (437 р. до н. е.). Його ескадра пройшла протоки, вийшла на Чорне море. Він виконав всі прохання проживаючих на узбережжі греків, забезпечив їх військовою підтримкою, а варварам показав могутність Афін.

Але далеко не завжди Перикл погоджувався на загарбання інших країн. Він відмовив афінян від походу на Єгипет, Сицилію і Карфаген. Усі сили він спрямовував на захист уже наявних держав побоюючись в них повстань, коли основні сили будуть за межами країни. Прикладом йому служила поразка Толмида, коли ряд міст відійшли від Афін. Перикл ліквідував заколот на острові Евсеї, розібрався мудро з конфліктом в Мегарах. А коли два учасника Морського союзу, Самос і Мілет, затіяли війну між собою, Перикл наказав їм припинити війну і вирішити спірні питання третейським судом. Коли Самос не прислухався до поради, він сам командує ескадрою, яка в запеклій битві перемогла і підкорила Самос. Перикл зруйнував стіни міста, відібрав всі кораблі, наклав великий штраф і взяв заручників. Його військо повернулося переможцем в Афіни, відбулися урочисті поховання загиблих. Промова Перикла справила на присутніх велике патріотичне враження.

У 433 р. до н. е., Перикл вмішався в морську битву біля Сибатських островів. Коринфяни, які входили в Пелопоннеський союз звернулися із скаргою до Спарти, про порушення перемир'я з союзом. До них приєдналися Мегари. Потидея оголосила про вихід із Союзу і Перикл обложив її військом. Коринф вимагав у Спарти допомоги, але спартанський цар Архідам до війни готовий не був. Заборона торгувати спасала Мегари від голодної смерті, але дозвіл міг дати лише Перикл. Він був повний рішучості не поступатися Спарті і ігнорував всі посольства, які надсилали спартанці. «Якщо ви поступитесь пелопоннесцям, — говорив він, — то вони негайно висунуть вам ще тяжчі вимоги, думаючи, що ви пішли на поступки зі страху». (Плутарх. Перикл, 30).

Вороги Перикла боялися виступити проти нього, але вони знайшли його друзів. Фідія, який керував будівельними роботами на Акрополі, звинуватили у кражі золота, виданого на статую Діви Афіни. Перикл порадив Фідію зробити золотий одяг статуї так, щоб при нагоді його можна було зняти і зважити. Наклеп не вдався. Тоді Фідія звинуватили у святотатстві. Він був ув'язнений і помер, чи отруїли, у в'язниці. Хотіли розправитися з Анаксагором, але Перикл допоміг учителю зникнути. Звинуватили в безбожництві Аспасію, Перикл особисто захищав її в суді, і просив суддів не піддавати її покаранню.

Карта Греції і Малої Азії на початку Пелопоннеської війни (431 - 404 рр. до н. е.)

Почалася Пелопоннеська війна (431 до н. д). Спартанці вторглися в Аттику і незабаром оточили Афіни, Перикла звинувачували в бездіяльності. Однак, не дивлячись на військові невдачі і епідемію чуми, Перикл готовить експедицію до Спарти. Він споряджає флот із 150 кораблів, але чума почала косити його військо і похід Перикла не виправдав надій. Його не обирають стратегом, почалися сімейні сварки. Його син, Ксантипп, від першої дружини, був схильний до марнотратства, Перикл відмовився платити його борги. Ксантипп помирає від епідемії. Горе остаточно зломило його, коли хоронив меншого сина Парала. Тоді великий стратег вперше у житті заплакав. Він віддалився від політики і, практично, не виходив до народу.

Перикл виступає перед народом Афін

Народ Афін запрошує його знову зайняти посаду стратега, але Перикл, убитий горем не виходить з будинку. Тоді його просять друзі і Народні збори обирають Перикла стратегом на 16 рік. Перикл звертається до народу Афін з проханням зробити виняток у законі про незаконнонароджених і визнати його сина від Аспасії афінянином, так як у нього не було іншого спадкоємця. Афіняни його просьбу підтримали.

Однак Периклу не судилося стати на чолі Афінської держави знову. Він захворів на чуму і помер. Його останні слова були наступні: « Адже за роки мого правління жоден афінянин не був страчений за моїм наказом».

ДЖЕРЕЛА:

Балух В.О. Історія античної цивілізації. — Т.1. Стародавня Греція: Підручник. — Чернівці: 2007 — 656 с.; Політичні портрети Стародавнього світу. Кн. І. — Антична Греція.: навч. посібник / укл.: А.О. Карасевич, К.М. Левківський, Л.С. Шачковська. — Умань: ПП Жовтий О.О., 2011. — 635 с.