Політологічна енциклопедія Книга V - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Партія комуністів (більшовиків) України

КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ — політична партія в Україні створення якої проголошене 19 червня 1993 р. на з'їзді у Донецьку. Зареєстрована як політична партія Державною реєстраційною службою України 05.10.1993 р.

Оголосила себе правонаступницею організацій, що мали назви: до 1952 р. — Комуністична Партія (більшовиків) України (КП(б)У) — на правах обласної організації ВКП(б), і від 1952 р. — Комуністична партія України, що була республіканською організацією КПРС, об'єднувала осередки останньої у межах УСРР — УРСР, керувала всіма ділянками суспільного життя, посідаючи абсолютну владу.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні вказав, «що Комуністична партія України, яка була зареєстрована 22 липня 1991 р. саме як об'єднання громадян, не є правонаступником КПРС і Компартії України у складі КПРС».

Ідеологічно КП(б)У ґрунтувалася на марксизмі-ленінізмі, проголошувала своєю метою «побудову комуністичного суспільства».

З 24 липня 2015 р. всі компартії в Україні не можуть бути суб'єктами виборчого процесу та брати участь у виборах. Тобто такі партії є забороненими.

Створення партії проголошене за ініціативи Миколи Скрипника на нараді представників більшовицьких організацій українських губерній у Таганрозі 18 - 20 квітня 1918 р. під назвою Комуністична партія (більшовиків) України.

Радянські джерела у офіційному виданні зазначали, що КП(б)У: «Формально заснована у квітні 1918 як самостійна компартія, але вже через 3 міс., на своєму I з'їзді, КП(б)У увійшла до РКП(б) з підпорядкуванням загальним партійним з'їздам і ЦК».

На час створення УСРР КП(б)У, що входила на правах обласної організації до РКП(б) і спиралася на збройні сили РСЧА РСФСР, була проголошена керівною силою в УСРР. На той час КП(б)У була малочисельною: наприкінці 1918 р. — 4364 членів, з яких 130 українців, на десятки мільйонів українського населення, і, внаслідок цієї обставини, не була представником ні робітничого класу, ні селянства. Національний склад членів партії, як зазначав на XII з'їзді РКП(б) Микола Бухарін, був «російсько-єврейським».

На І з'їзді КП(б)У, який відбувся у липні 1918 р. у Москві на вимогу російських більшовиків було ухвалене рішення про входження до складу РКП(б) із збереженням власної назви. З'їзд КП(б)У ухвалив наступну резолюцію:

І з'їзд Комуністичної партії (більшовиків) України вважає, що завданням нашої партії на Україні є: рішуче порвавши з помилками минулого, боротися за революційне об'єднання України з Росією на засадах пролетарського централізму, в межах Російської Радянської Соціалістичної Республіки, на шляху до утворення всесвітньої пролетарської комуни.

Спочатку партію очолював Георгій П'ятаков (липень - вересень 1918 р.), потім — Серафима Гопнер (вересень - жовтень 1918 р.), Емануїл Квірінг (жовтень 1918 р. — березень 1919 р.), Станіслав Косіор (травень 1919 - листопад 1920 р.).

Пріоритетність українських національних питань виборювалась, а не падала як манна небесна, у міжнародному комуністичному русі. Так, повстання у Таврійській губернії у травні 1919 р. 6-ї радянської дивізії під командуванням Григор'єва спонукало до того, щоб Українська комуністична партія (боротьбистів) (члени — Шумський, Довженко та інші), яка стояла біля джерел створення УНР, інтегрувалась до лав КП(б)У.

Після серії військових поразок та у зв'язку з ризиком втрати України на початку липня 1919 р. замість ЦК КП(б)У було створене Зафронтове бюро для керівництва підпільними організаціями у тилу військ генерала Денікіна. Чільником залишався Станіслав Косіор, а місце перебування бюро постійно змінювалося. Деякий час Зафронтове бюро квартирувало у Брянську, потім — у Серпухові. У грудні 1919 р. воно припинило свою роботу.

Навесні 1920 р. відбулась значна подія в історії Комуністичної партії України: IV конференція КП(б)У, що проходила у Харкові від 17 до 23 березня. З доповіддю на ній виступив російсько-грузинський комуніст Йосип Сталін, який виклав тези ЦК РКП(б) до IX з'їзду партії. Після бурхливої дискусії за тези ЦК РКП(б) проголосувало 86 чоловік, проти — 117. Більшість отримало революційно-пролетарське крило партії — «децисти», а основу більшості складала Харківська партійна організація. Меншість на знак протесту залишила конференцію. Усі рішення IV конференції КП(б)У не були визнані московським керівництвом РКП(б), а Центральний комітет КП(б)У, обраний на конференції, — розпущено і 5 квітня призначено тимчасовий ЦК.

20 березня 1920 р. відбулося спільне засідання IV конференції КП(б)У та конференції УКП(б). Так під тиском Комінтерну до КП(б)У приєдналася Українська комуністична партія (боротьбистів), а згодом — і Українська Комуністична Партія. До 1925 р. змінилося ще три партійних керівника — Вячеслав Молотов (листопад 1920 р. — грудень 1921 рр.), Дмитро Мануїльський (грудень 1921 р. — квітень 1923 р.) і ще раз Емануїл Квірінг. У 1925 р. першим секретарем ЦК КП(б)У став Лазар Каганович, який проводив подвійну політику формально партія підтримувала курс на українізацію, неформально — усі її чільні провідники ізолювалися і усувалися від впливу на ухвалення рішень. У 1928 р. Кагановича було зміщено, а його посаду став обіймати Станіслав Косіор, який був першим секретарем ЦК КП(б)У аж до 1938 р.

Незалежність КП(б)У відмічає помічник-ренегат Сталіна у контексті конкуренції у російській ВКП(б) 1920-х р. між керівником апарату ВКП(б) Сталіним і керівником Ленінградського губкому ВКП(б) Зінов'євим:

Під час Другої світової війни — в умовах нацистської окупації — КП(б)У діяла у підпіллі, після повернення на територію України Червоної Армії швидко відновила свою структуру. Найяскравішими комуністичними діячами українського підпілля були Сидір Ковпак у північних областях України та представники Молодої гвардії у південно-східних областях.

Українські лідери радянського комуністичного підпілля не зламалися, але й, навпаки, підняли свій авторитет після зради російського комуніста і сталінського сподвижника генерала Власова у 1942 р.

У березні 1947 р. на посаду першого секретаря ЦК КП(б)У повернули Лазаря Кагановича, у грудні того ж року його змінив Микита Хрущов, з грудня 1949 р. українськими комуністами керував Леонід Мельников. З приходом до керівництва КПРС Хрущова М. С. у СРСР і в Україні почалася «відлига».

Народжений на території Російської Імперії у селі, яке розташоване сьогодні в Росії поруч з українським кордоном, Хрущов став одним з найвпливовіших проукраїнських політиків світового масштабу. Його прізвище має українське коріння (слова «хрущ» немає у російській мові), його дружина — українка-галичанка родом з міста Перемишль, а більша частина його трудової діяльності пов'язана з Україною.

Політика керівництва Компартії України — Олексія Кириченка (1953 - 1957 рр.), Миколи Підгорного (1957 - 1963 рр.) і Петра Шелеста (1963 - 1972 рр.) послідовністю не відзначалися. На часи Шелеста припадає кілька кампанії по боротьбі з дисидентами, які звинувачувалися в «українському націоналізмі», самого керівника КПУ усунули з посади з майже аналогічною аргументацією. Врешті решт, Підгорний і Шелест зрадили Хрущова, підтримавши закулісний переворот Брежнєва у 1964 р.

З приходом до керма партії Володимира Щербицького у відносинах з керівництвом КПРС встановилося повне взаєморозуміння, яке пізніше назвали «застоєм». Щербицький відіграв значну роль у приході до влади у Москві Михайла Горбачова, але з ним в очільників КПУ відносини не склалися.

У жовтні 1989 р. Горбачов домігся призначення на посаду першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Івашка. У квітні 1990 р. Івашка обрали головою Президії Верховної Ради України. Обидві посади він обіймав недовго, влітку 1990 р. переїхав на роботу до Москви. Компартію очолив Станіслав Гуренко, на посаді спікера парламенту Івашка змінив другий секретар ЦК КПУ Леонід Кравчук.

Комуністична партія України як громадське об'єднання була зареєстрована Міністерством юстиції Української РСР 22 липня 1991 р. її діяльність поширювалась на територію Української РСР.

26 серпня 1991 р. Президія Верховної Ради України видала указ «Про тимчасове припинення діяльності Компартії України», 30 серпня — указ «Про заборону діяльності Компартії України».

Після заборони КПУ частина колишніх комуністів вступила до новоствореної Соціалістичної партії України. 6 березня 1993 р. на конференції у Макіївці, 19 червня 1993 р.— на з'їзді у Донецьку Компартія була відновлена (формально — заново створена). Очолив КПУ Петро Симоненко.

КПУ офіційно зареєстрована у жовтні 1993 р.. З того часу постійно декларувала свою опозиційність — до президентів Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми та Віктора Ющенка.

Рішення конституційного суду україни у справі за конституційним поданням 139 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) указів Президії Верховної Ради України «Про тимчасове припинення діяльності Компартії України» і «Про заборону діяльності Компартії України» (справа про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 р.) м. Київ 27 грудня 2001 року N 20-рп/2001 Справа N 1-2/2001

Комуністична партія України як громадське об'єднання була зареєстрована Міністерством юстиції Української РСР 22 липня 1991 р. Діяльність цього об'єднання поширювалась на територію Української РСР (Свідоцтво про реєстрацію статуту громадського об'єднання N 107 від 22 липня 1991 р.).

Згідно зі Статутом Компартія України — політична організація, «що діє на засадах самоврядування згідно з Конституцією та законами Української РСР».

Реєстрацію цього громадського об'єднання було проведено як новоствореної політичної партії на підставі Постанови Президії Верховної Ради УРСР «Про порядок реєстрації громадських об'єднань» від 29 вересня 1990 р. N 281-XII та в порядку, встановленому Тимчасовими правилами розгляду заяв про реєстрацію статутів громадських об'єднань, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР від 21 грудня 1990 р. N 385.

У зв'язку із закінченням Генеральною прокуратурою України розслідування можливої причетності керівництва Компартії України до подій 19 — 21 серпня 1991 р. Президія Верховної Ради України зазначила, що «не встановлено кримінальних звинувачень керівництва Компартії України у підтримці своїми діями державного перевороту 19 - 21 серпня 1991 р. і сприянні тим самим його здійсненню на території України» (Постанова Президії Верховної Ради України від 14 травня 1993 р.).

Враховуючи наведене, Конституційний Суд України вважає, що Компартія України мала статус самостійної політичної організації України і її програмні цілі та дії у період з 19 - 21 серпня 1991 р. (що стали підставою для тимчасового припинення та заборони її діяльності) не суперечили визначеним на конституційному рівні умовам утворення і діяльності політичних партій та громадських організацій (частина перша статті 37 Конституції України).

У зв'язку з цим Конституційний Суд України вважає, що Комуністична партія України, яка була зареєстрована 22 липня 1991 р. саме як об'єднання громадян, не є правонаступником КПРС і Компартії України у складі КПРС. Центральний друкований орган партії — газета «Комуніст».

13 травня 2014 р. тодішній виконувач обов'язків Президента України, голова Верховної Ради Олександр Турчинов пообіцяв заборонити діяльність компартії у разі, якщо Міністерство юстиції доведе їхню причетність до сепаратизму. Оскільки «є дуже багато інформації та матеріалів щодо співучасті представників КПУ в організації терористичної та сепаратистської діяльності», сказав Турчинов.

14 червня 2014 р. СБУ передала до Міністерства юстиції докази протиправної діяльності Комуністичної партії України та її представників. «Служба безпеки, за останні 3 місяці всі докази протизаконної діяльності Компартії та її представників не тільки зібрала, а й передала в Мін'юст офіційно, як доказову базу для того, щоб, по-перше, раз і назавжди була знята з реєстрації ця організація в Україні, по-друге — за рішенням суду — (щоб була) заборонена її діяльність», — сказав голова служби Наливайченко.

8 липня 2014 р. Міністерство юстиції звернулося до Окружного адміністративного суду Києва з метою заборони діяльності Комуністичної партії.

Подача таких позовів передбачена ч. 3 ст. 19 КАСУ, ст. 5 Закону «Про політичні партії в Україні». Хоча в першому законі судом, що розглядає справу про заборону політичної партії, визначено Окружний адміністративний суд міста Києва, а у другому — Верховний Суд України.

Доказова база протиправної діяльності КПУ складається з близько 120 сторінок, а також відео- і аудіоматеріалів. Зокрема, зібрані докази причетності представників партії до дій, які призвели до окупації Криму Росією, до постачань зброї і фінансування терористів у східних регіонах, до проведення сепаратистських референдумів у Луганській і Донецькій областях. Задокументовано факти безпосередньої участі представників КПУ в активних бойових діях проти українських сил антитерористичної операції.

24 липня 2014 р. під час засідання Верховної Ради України, Олександр Турчинов оголосив про розпуск фракції Компартії у Верховній Раді 7 скликання. Наголосивши, що ця фракція нараховує менше ніж 23 депутати, що згідно з регламентом дозволяє її розпуск. Також одразу після оголошення про розпуск фракції КПУ, окружний адміністративний суд Києва розпочав розгляд позову Міністерства юстиції про заборону Комуністичної партії України.

Незважаючи на спроби ліквідації Компартії, ЦВК зареєструвала її для участі у позачергових парламентських виборах (які, втім, Компартія провалила, вперше не потрапивши до парламенту).

22 жовтня відбулося чергове засідання суду. Розгляд справи був перенесений через неявку представників Компартії.

5 листопада справу було зупинено до закінчення розгляду пов'язаних із нею інших справ, проте 24 грудня — поновлено.

18 лютого 2015 р. усі судді, які розглядали позов про заборону Компартії України, заявили про самовідвід у зв'язку з обшуком у кабінеті судді Валерія Кузьменка і вилученням комп'ютера з інформацією про всі справи, у тому числі і щодо КПУ. Справу передали Київському окружному адміністративному суду.

25 травня справу передано до Київського апеляційного адміністративного суду Про її подальший хід у ЗМІ не повідомлялося.

23 липня Міністерство юстиції затвердило правовий висновок щодо недотримання КПУ Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

На цій підставі Мін'юст знову звернувся до суду. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2015 р. відкрито провадження в адміністративній справі.

Позов обґрунтований тим, що Комуністичною партією України не виконано обов'язку щодо приведення у відповідність своїх установчих документів та найменування у відповідність із вимогами Закону про декомунізацію. У зв'язку з цим Міністерство юстиції визнало найменування, символіку, статут та програму діяльності КПУ такими, що не відповідають вимогам згаданого Закону. Тому позивач вважає, що діяльність політичної партії підлягає припиненню у судовому порядку. До розгляду справи залучалася третя особа — Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, яка в судове засідання не з'являлася.

На думку адвоката Олександра Готіна, існують факти викривленого висвітлення фактів щодо КПУ, порушення її прав.

«Наприклад, під час першого засідання Окружного адміністративного суду Києва представники СБУ заявили, що зараз щодо КПУ порушено 300 кримінальних справ. Ми, у свою чергу, попросили СБУ представити відповідні офіційні документи, в яких вказується, щодо кого з членів КПУ складено обвинувальний акт і чи є рішення суду з цих справ. Нам дали чітку відповідь — на сьогоднішній день обвинувальних вироків щодо членів Компартії немає».

Прийнятий 9 квітня 2015 р. Верховною Радою України проект закону «Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборона пропаганди їх символіки» фактично заборонив КПУ в Україні. Ним забороняється використання державних символів СРСР та радянських республік, інших держав колишнього «соцтабору», символіки комуністичної партії або її елементів. Крім того було розпорядження ліквідації всього, що нагадує про комунізм: повалення пам'ятників, символів, перейменування населених пунктів, вулиць, запропоновано повне розсекречення архівів КДБ, встановлені покарання за порушення закону та ін.

Заборона таких рухів як і визнання у цей день УНР, ЗУНР, УПА і ОУН борцями за незалежність і заміна терміну «Велика Вітчизняна війна» на «Друга світова війна» у законі про День перемоги викликали незадоволення у Росії.

13 жовтня 2015 р. Окружний адміністративний суд Києва відмовив Комуністичній партії України в задоволенні позову щодо заборони на участь у виборах. Таким чином, суд відмовився визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України від 23 липня «Про затвердження Правового висновку Комісії з питань дотримання Закону України» Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки «. Крім того, суд відмовився зобов'язати Мін'юст провести анти-дискримінаційну експертизу зазначеного закону.

16 грудня 2015 р. Окружний адміністративний суд міста Києва завершив розгляд справи за позовом Міністерства юстиції України до Комуністичної партії України про заборону її діяльності. Справа розглядалась за участю третьої особи — Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Суд задовольнив позов Міністерства юстиції у повному обсязі, заборонивши діяльність Комуністичної партії України.

Amnesty International в особі директора AI в Європі та Центральній Азії Джона Далхусена засудила цей крок як «небезпечний прецедент, що відкидає Україну назад на її шляху до реформування та поваги до прав людини».

КПУ подала апеляційну скаргу, яка займає 102 сторінки без додатків.

Апеляція прийнята до провадження Київським апеляційним адміністративним судом.

Тим часом Вищий адміністративний суд України відмовив КПУ у відкритті касаційного провадження щодо оскарження правового висновку Мін'юсту, яким встановлено невідповідність КПУ Закону про декомунізацію.

ДЖЕРЕЛА:

Майстренко І. Історія комуністичної партії України. Б.м. (Нью-Йорк), 1979.; Калініченко В. В., Рибалка І. К. // Історія України. Частина ІІІ: 1917—2003 рр. — Харків: ХНУ, 2004.; Четверта конференція Комуністичної партії (більшовиків) України. 17 - 23 березня 1920 р. Стенограма. К., 2003