Політологічна енциклопедія Книга V - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Парламентська процедура

Парламентська процедура (від англ. parliament, нім. Parlament, франц. parlement — вище державне представницьке законодавче зібрання і лат. procedere — просування) — демократичне забезпечення у представницькому зібранні волевиявлення більшості й захисту прав меншості; заздалегідь установлений порядок колективного обговорення певних питань на основі рівноправності, спільно вироблених і обов'язкових для всіх правил. Практичне застосування парламентської процедури, на думку французького вченого П. Сопера, у переважній більшості випадків здійснюється за такими основними напрямами: 1) загальна організація роботи; 2) порядок денний; 3) голосування; 4) вибори повноважних осіб; 5) запровадження комісій; 6) пропозиції.

Загальна організація роботи передбачає визначення стратегічної мети і тактичних завдань представницького органу, а також встановлення прав і обов'язків його членів і регламентацію правил стосовно кворуму зібрань, внесення поправок тощо. Порядок денний має відповідати потребам даного окремо взятого органу і повинен максимально сприяти здійсненню його головної мети і конкретних завдань. У більшості зібрань парламентського типу порядок денний має таку послідовність: відкриття зібрання; оголошення протоколу; звіти постійних комісій; звіти спеціальних комісій; незакінчені справи; обговорення нових питань; різне; оголошення про перерву чи закриття засідання.

Процедура голосування відбувається залежно від значущості і розмірів представницьких зібрань по-різному: усно (так, ні), підняттям рук, засобом вставання, таємним балотуванням, шляхом поіменного опитування, за допомогою технічних засобів. Розрізняють два основні види голосування — відкрите (поіменне) й закрите (таємне). Кожний член певного зібрання в разі незгоди з оголошеними головуючим результатами голосування може вимагати повторного підрахунку голосів. Порядок виборів повноважних осіб передбачає: вибори і призначення комісії по висуненню кандидатур; подання списку кандидатів; висунення кандидатур з місця; голосування (як правило, таємне); підрахунок голосів; оголошення результатів голосування.

Створення комісій відбувається залежно від їхнього статусу. Вибори постійних комісій, як правило, передбачені заздалегідь у програмних документах. Спеціальні ж комісії формуються шляхом внесення пропозицій, у яких вказується їх кількісний склад, строки повноважень і функції. Самі пропозиції поділяються на основні, допоміжні, побічні й привілейовані. Основні пропозиції являють собою єдиний спосіб винесення на обговорення і для процедурного вирішення головного питання. Всі інші пропозиції переслідують мету підтримки порядку і забезпечення результативності обговорення головного питання чи навпаки: пропозиції закрити обговорення, обмежити час, відкласти питання, передати в комісію, внести поправки; апеляції з приводу ведення зібрання, парламентські запити, пропозиції щодо відступу від регламенту, заперечення проти обговорення; доповнення до порядку денного, вимоги припинення образливих випадів, порушень порядку та ін.

Парламентська процедура у порівняно невеликих зібраннях, за виключенням голосування, не вимагає суворого дотримання встановлених правил. Що ж до великих зібрань, які нараховують кількасот осіб (типу засідань Верховної Ради України), то здійснення парламентської процедури вимагає в них неодмінної чіткості і послідовності. Втім, як і будь-який наперед установлений порядок людської діяльності, означена процедура не застрахована від помилок і зловживань. Останні можливі в разі, коли члени колективного зібрання недостатньо пильні або не знають процедури, коли певне угруповання чи окрема особа використовують парламентську процедуру для протидії волі більшості й, нарешті, коли встановлені правила не застосовуються належним чином або використовуються не як засіб, а лише як самоціль. Послідовне проведення парламентської процедури у політичне життя забезпечує реальну легалізацію принципу поділу влади, сучасне виявлення узгодження інтересів і позицій різних політичних сил, груп, верств населення, забезпечення легітимності влади.

ДЖЕРЕЛА:

Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х.: Право, 2015.; Юридична енциклопедія: В 6 томах. / Редколегія: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та інші. — К. : «Українська енциклопедія», 1998.