Політологічна енциклопедія Книга V - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Охлократія

ОХЛОКРАТІЯ (дав. -гр. (лат. Ochlocratia); від — натовп і кратіа — влада) — вироджена форма демократії, заснована на мінливих примхах натовпу. Охлократія характерна для перехідних і кризових періодів.

У НАШ ЧАС ПІД ОХЛОКРАТІЄЮ РОЗУМІЮТЬ:

✵ Владу суспільно-політичних груп, що у реальній політиці керуються популістськими ідеологемами, апелюють до підсвідомості населення. Такий тип влади орієнтується та спирається на декласовані, люмпенізовані та маргінальні верстви, динамічно реагує на суспільні настрої, стереотипи й архетипи масової свідомості у їхніх примітивних, масованих проявах, вдається до провокацій для спонукання масових пристрастей і заворушень.

✵ Як наслідок: політична ситуація заколотів, погромів, безладдя, в якій господарем становища є натовп.

Перебування охлократів у владних структурах спричиняє публічний галас, безвихідні ситуації, політичні авантюри, бешкети, скандали. Охлократія показовий політичний феномен, характерний для суспільств, чия політична система перебуває на межі загальнонаціональної катастрофи.

Поняття охлократії походить з античної грецької теорії держави історика Полібія (Polybios, 200 - 118 д. Хр.) і воно ще досі не втратило свого аналітичного значення.

За Полібієм демократія піклується про загальний суспільний добробут, охлократію ж він бачив як форму занепаду, в якій загальне поступається місцем жадобі й егоїзму. Тому він вважав охлократію виродженням, дегенерацією демократичної форми державного устрою.

Відокремити ці поняття державоустрою поза рамками політичної теорії видається неможливим.

Ця ідея відокремлення (диференціації) бере свій початок у античних грецьких філософів Платона (лат. Plato, 427 - 347 д. Хр.) та Аристотеля (грец. лат. Aristoteles, 384 - 322 д. Хр.): вже Платон відрізняв «добрий» та «поганий» демократичний устрій, але не ввів до цього жодної власної термінології.

Аристотель пізніше описав в «Політеї» (гр. , politeia — політичний устрій, конституція) як «добру» і «Демократію» ( — народ) як «погану» форму Держустрію, в яких править Народ.

Полібій остаточно термінологічно відокремив ці два явища, надав дефініцію «охлократія» негативному варіантові народовладдя, залишивши дефініцію «демократія» позитивному варіанту державної форми. Ґрунтовно в античній теорії держави з часу Платона залишилося ідея, що кожна з форм державної влади (монархія, аристократія, демократія) — мають свою дегенеративну протилежність, що орієнтується тільки на задоволення інтересів верхівки (тиранія, олігархія, охлократія).

Якраз при розгляді цих обох форм народовладдя, стає зрозумілою різниця між суспільним добробутом (демократія) і інтегрованими інтересами окремих громадян: якщо кожен піклується тільки про себе і поводиться із цих власних інтересів, він руйнує врешті-решт загально-суспільний добробут. Із цього висновку, що основні політичні форми нестабільні, Полібій дійшов до ідеї циклічного руху державних форм, в якому ці форми одна з одною відносно пов'язані. За В'ячеславом Липинським, охлократія — повне панування войовників з придушенням будь-якої свободи.

Сюди Липинський зараховує азійські деспотії, європейські революційні диктатури, новітній фашизм, більшовизм і Московський царизм.

ДЖЕРЕЛА:

Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І.О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х . :Право, 2015.; ОХЛОКРАТІЯ // Юридична енциклопедія: В 6 томах. / Редколегія: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та інші. — К.: «Українська енциклопедія», 1998.