Політологічна енциклопедія Книга V - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Ольга Свята Рівноапостольна Княгиня

Після смерті Ігоря залишився малий син Святослав, і правління державою перейшло до вдови його Ольги.

Походження Ольги неясне. У «Повісті временних літ» під 903 р. зазначено, що привели Ігореві дружину із Пскова іменем Ольгу. Про неї склалося кілька легенд. За однією з них вона, бувши дочкою перевізника, перевозила через ріку Ігоря, який захопився її вродою та розумом та одружився з нею. За іншою легендою, вона була дочкою боярина. Інші вважали її за дочку Псковського князя. Архімандрит Леонід висунув гіпотезу про болгарське походження Ольги. Останнім часом виникла нова гіпотеза: Ольга-Helga — була дочкою Олега-Helgi, який оженив з нею Ігоря, її королівське, норманське походження — дочки князя Олега — пояснює, чому їй беззаперечно корилася варязька дружина. Імена — Helgi-Олег і Helga-Ольга — означають «мудрий», «віщий», «святий».

Легкість, з якою Ольга нав'язала згодом стосунки з цісарем Оттоном Великим, — пише П. Ковалевський, — свідчить про те, що вони були рівні королівським походженням. М. Таубе теж вважає Ольгу за дочку Олега. Проте вся її діяльність промовляє за слов'янське походження.

Ольга стала повноправною княгинею, правителькою величезної, ще не впорядкованої держави, де вибухали повстання проти центральної влади, що їх придушували Олег і Ігор. Було б цілком природним, якби зі смертю Ігоря почалися з ще більшою силою повстання в різних частинах тієї молодої держави, де національні прагнення окремих племен диктували бажання покласти кінець пануванню князів варязького походження. Не можна забувати існування тих «світлих князів», яких згадували договори 911 та 944 рр. Однак нічого подібного не сталося. Ні літописи, ні чужоземні джерела жодним словом не згадують про будь-які заворушення. Очевидно, ніхто з тих «ясних князів» не зробив спроби захопити центральну владу або звільнитися від влади Ольги.

Протягом 20 років правила Ольга державою мирно й тихо. Цей винятковий факт заслуговує на особливу увагу. Не слід ігнорувати того факту, що це було Х ст., розквіт Середньовіччя, доби, коли в усій Європі панувала фізична сила і кожен володар був насамперед воєначальником, вождем армії. І от на київському престолі з'являється жінка, за середньовічними поняттями — стара, бо, за літописними вказівками, їй було понад 50 років, хоч, звичайно, хронологія літопису в цьому відношенні не заслуговує на повне довір'я. Це свідчить про незвичайність її, і доводиться прийняти характеристику Ольги, яку дає літопис, — як «наймудрішої серед усіх людей». З другого боку, треба уявляти, на якому високому рівні культури і моралі стояла держава, що беззастережно корилася волі старої, слабої жінки, що в добу панування фізичної сили шанувала розум і душевну красу.

Нікому з володарів не присвятив наш літопис стільки уваги, як Ользі, що протягом двох десятиріч виступає в ореолі мудрості й жіночого чару.

Літопис починає з докладного опису «помсти», яку вчинила Ольга на деревлянах за смерть свого чоловіка. Деревляни вислали послів просити її одружитися зі своїм князем Малом, убивцею Ігоря. Ольга послів-сватів наказала засипати живцем у ямі, а тих, які прийшли після того, — спалити в лазні. Потім вона сама вирушила з дружиною в древлянську землю, де влаштувала тризну-учту, під час якої її люди напоїли і перебили до 5000 деревлян. Наступним її кроком була облога і взяття міста Іскоростень та зібрання з його мешканців данини: по два птахи з кожного двору. До хвостів тих птахів вона наказала своїм людям прив'язати запалений трут і випустити їх. Птахи полетіли до своїх гнізд і запалили увесь Іскоростень.

Не можна забувати того, що ще в «Руській Правді», через 60 років після хрещення, існувало право й обов'язок кровної помсти. Ольга виступає як зразкова дружина, яка виконує свій обов'язок перед забитим чоловіком, а з другого боку, змальовується як розумна, хитра жінка.

Характерним є той факт, що літописець, чернець, без найменшого засуду описує тортури, що їх вигадувала Ольга для деревлян, бо для нього, людини ХІ - ХІІ ст., було цілком ясно, що інакше вона не могла зробити.

Ні Ігор, ні Олег не мали часу за війнами на внутрішні справи. Ольга сама об'їхала всю державу: була на Десні, на Лузі, на Мсті, у Новгороді, у Пскові. У санях або звичайному возі їхала сотні, тисячі кілометрів. Очевидно, сучасники й наступні покоління розуміли політичний сенс цих подорожей, бо літописець згадує, що у Пскові зберігали, як реліквію, сани, якими вона подорожувала. їздила княгиня також серед племен, недавно підкорених, від яких можна було щодобово чекати повстань, зради і навіть помсти за скоєні, не завжди з урахуванням побажань жителів приєднаних територій, державні перетворення.

Ольга закладала нові міста, села, погости і призначала в них правителів. Першою з князів вона спробувала ввести порядок щодо данини: встановила норми податків — «устави», «уроки», «броки», «дані» — терміни, яких уживає літописець. У Х ст. всі вони мали своє окреме значення. Трагічна смерть Ігоря змусила уважно поставитися до справи оподаткування людності, спробою чого були «устави» та «уроки».

Данину з деревлян, але можна припустити й з інших племен, поділено на три частини: дві йшли на Київ, а третина на Вишгород, місто Ольги. У цьому простежується ідея поділу між державним прибутком і власністю князя, що свідчить про високий рівень державницького розуміння людей Х століття.

Ольга встановлювала «ловища» по всій землі, «перевесища» по Дніпру та Десні; ці обидва терміни стосувалися полювання: так вона позначала, котрі території повинні були постачати державі хутра. «Перевесища» охоплювали район, де водилися бобри, хутра яких мали дуже високу цінність як у Європі, так і в Арабському халіфаті. Пізніше, в часи укладання «Руської Правди», вважалося за тяжкий злочин порушення «перевесищ». За Ігоря та Ольги податки сплачували переважно хутрами, і «куна» була довгий час валютою.

Ольга ставила «знамення»; це стосується вже іншої галузі державного бюджету: бортних дерев, де були рої бджіл. Бортне бджільництво давало мед і віск, які теж були цінним предметом експорту. Згаданий вище Рафельштеттенський договір стосується саме торгівлі воском.

За правління Ольги значно поглибився процес асиміляції норманського елементу; можливо, на Русі відбувався він скоріше, ніж в інших країнах Європи. Про це свідчать імена в родині Ольги: син — Святослав, онуки — Ярополк та Володимир. Слов'янське ім'я мала улюблена «ключниця» Ольги — Малуша, дочка Малка Любечанина, яка стала матір'ю Володимира, та брат її Добриня, видатний воєвода часів Володимира.

До неясних місць літопису належить питання про походження Малуші та її справжнє становище. У середньовіччі всі двірські посади — «кравчого», «сенешалка», «шталмайстра», «єґермайстра» і т. п. — обіймали вищі представники шляхетства. Так і «ключниця» Ольги була не служницею, а, так би мовити, довіреною особою, яка мала ключі від її скарбів. Недарма в усіх билинах київського циклу брат Малуші, Добриня, виступає, як аристократ, з витонченими манерами, які відрізняють його від «селянських» синів — Іллі Муромця, Миколи Селяниновича та ін. Якщо аристократом вважали брата, ясна річ — аристократкою була й сестра. Генеалогія Малуші віддавна привертає увагу дослідників. Ще О. Шахматов ототожнював Мала, князя деревського, з Малком Любечанином, батьком Малуші і Добрині, а самого Мала вважав за Свенельдового сина. Не вдаючись у генеалогію, М. Грушевський вважав Малушу за доньку Мала. М. Таубе, теж утотожнюючи Мала з Малком Любечанином, вважав його за Дірового сина, а Діра — за Аскольдового сина.

Можливо, з процесом асиміляції норманського елементу треба пов'язати найзначнішу в житті Ольги подію: її особистого хрещення. Безперечно, християнство почало приходити до різних шарів українського народу з давніх-давен. Договір Ігоря під цим оглядом дуже показовий. Дехто з дослідників припускав навіть, що сам Ігор був потаємним християнином. Така була атмосфера, в якій перебувала Ольга. Не слід ігнорувати версію, що вона була охрещена ще за життя Ігоря, але про це не збереглося фактів. Проте безперечним є факт хрещення Ольги, коли вона стала княгинею. Акт цей зберігався в таємниці, і нема вказівок, де й коли він стався. Відсутність точних вказівок викликала кілька припущень, де саме й коли хрестилася Ольга: в Києві чи в Царгороді, куди приїхала вона — за літописом — у 955-му році. «Повість временних літ» оповідає, що цісар Костянтин Багрянородний хотів одружитися з Ольгою, але княгиня нагадала йому, що вона — поганка і погодилася охреститися з умовою, щоб цісар був її хрещеним батьком. Коли ж охрестилася, то заявила, що за християнським законом хрещений батько не може одружитися з хрещеницею. Так вона перехитрила цісаря, як раніше перехитрила деревлян.

Це оповідання має ознаки штучності. Насамперед — дата приїзду до Царгороду: в 955 році цісарем був не Костянтин, а Роман І Лакапін. Це розходження в датах викликало гіпотези О. О. Шахматова, М. Приселкові та С. Томашівського про дві подорожі Ольги: у 955 та у 957 рр. Вони вважали, що Ольга охрестилася за Романа Лекапена.

Залишається безцінним інше джерело: опис перебування Ольги в Царгороді Костянтина Багрянородного, який подає точну дату приїзду — 957 р., 9 вересня. Цісар перелічує почет княгині: з нею були її племінник, двірські жінки, священик Григорій, 20 послів, 44 купці, перекладачі — разом 80 осіб. Ольгу в супроводі свити введено в найкращу залу палацу, де вже чекав на неї цісар. Після короткої розмови запрошено Ольгу на трапезу, де вона сиділа за одним столом з цісаревою, — рідка увага до гостей, можлива тільки, якщо вони християни. Однак у докладному описі перебування Ольги в Царгороді Костянтин ані словом не згадує такої видатної справи, як її хрещення. Очевидно, приїхала Ольга вже християнкою, на що вказує й трапезування за одним столом з цісарем та його родиною і наявність священика в почті. Отже, треба гадати, що христилася вона до подорожі, можливо, 955 р, в Києві.

Костянтин писав, що розмовляв з княгинею Ольгою про різні важливі справи, але не зазначив, про які саме. Це могли бути дипломатичні справи, бо відносини з Візантією зіпсував Ігор, могли бути торговельні, бо в посольстві, як згадано, їхало понад сорок купців, могли бути й церковні. Не виключено, що Ольга хотіла домовитися з Візантією у військових справах та обіцяла прислати свої «вої в помощь»; справді, 961 р. руське військо ходило на допомогу наступникові Костянтина, Романові II.

Як натякає «Повість», сам візит і високе прийняття не задовольнило Ольгу: не було виявлено до неї належної їй пошани, тож коли до Києва прибуло посольство з Візантії, Ольга довгий час не приймала його, заявивши: «Хай постоять у мене в Почайні (притока Дніпра біля Києва), як я стояла в Суді». Під час візиту до Візантії вона понад чотири місяці чекала височайшого прийому в Костянтинопольській гавані і весь час жила на кораблі. Зрештою, Ольгу таки запросили до двору, але з її планів нічого не вийшло. Не допомогло й особисте хрещення княгині; імператор не пішов на подальші переговори і зазначив, що її син, великий київський князь Святослав, — язичник. Мріяла вона також отримати від імператора королівський титул.

Можливо, у зв'язку з незадоволенням Ольги, причини якого ми не знаємо, стоїть друга велика подія з її князювання. Протиріччя з Візантійською імперією були настільки сильними, що Ольга змушена була шукати альтернативи візантійській орієнтації. У 956 р. вона відряджає своїх послів до Франкфурта-на-Майні, до німецького імператора Оттона I, з пропозицією створити на Русі єпархію, підлеглу Папі Римському.

У 959 р. до Ахена прибуло посольство від «королеви ругів» Олени (це ім'я одержала Ольга при хрещенні) з проханням прислати єпископа. Чомусь ця справа затрималася, бо аж 961 р. приїхав до Києва єпископ Адальберт, але заснувати кафедру йому не вдалося, і він повернувся до Німеччини. Про це розповідав анналіст «Продовжувач Реґінона», якого дехто з дослідників вважає за самого Адальберта. Уся ця справа залишається неясною. Наші літописці не згадують її, мабуть, тому, що, коли писалося «Повість временних літ», у Києві панували візантійські впливи, ворожі Римові. Можливо, Ольга висилала посольство не для того, щоб просити єпископа, або не тільки з цією метою. На це вказує нагорода, що її одержав Адальберт від Оттона І, незважаючи на невдачу із заснуванням єпископів.

Підсумовуючи відомості про Ольгу, треба визнати, що її постать та правління заслуговують на найбільшу увагу. Влучно схарактеризував її М. Грушевський: держала сильною та зручною рукою державну систему й не дала їй ні ослабнути, ні розвалитися, налагодила дипломатичні відносини з двома наймогутнішими імперіями Європи, представниками культури Середньовіччя. Хрещення Ольги, яке залишилося її приватною справою, дало підстави називати її «світанком перед сонцем», а сучасникам її внука Володимира казати, що вона була «наймудрішою серед чоловіків».

Княгиня Ольга померла 11 липня 969 р. на 77 році життя. Відомо, що вона заповіла «не творити над нею тризни». Де саме її поховали, невідомо, можливо, це була одна з християнських церков, збудованих нею у Києві. У «Повісті временних літ» розповідається про поховальний обряд над її тілом, здійснений християнським священиком. У 1007 р. князь Володимир переніс останки княгині до Десятинної церкви і поховав її у кам'яному саркофазі.

ДЖЕРЕЛА:

Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2013. — 726 с.; Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2014. — 860 с.