Політологічна енциклопедія Книга V - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Об'єкт політики

З'ясування проблеми «суб'єкт і об'єкт політики» має принципове значення як у загальноконцептуальному плані, так і у плані визначення сутності складових елементів політики.

Суб'єкт політики — це дійова особа, соціальна група чи організація, які, маючи певні інтереси, використовуючи певні засоби, проявляють себе у сфері політики. Стосовно цього існують різні погляди. Одні взагалі не схильні окремо розглядати суб'єкти політики, вважаючи за доцільне зосередитися на проблемах влади, політичної системи, політичних рішень, дій тощо; деякі суб'єкти згадуються при цьому побіжно, без розкриття їхніх характерних ознак. Інші вживають термін «суб'єкт» стосовно лише окремих суб'єктів — таких, як особа, соціальні спільноти, залишаючи поза увагою інші, а це не дає змоги виявити специфіку і роль усіх суб'єктів у політичному процесі.

Тим часом є необхідність не лише дати повний перелік дійових осіб у сфері політики, а й виявити ступінь і особливості включення кожної з них у політичне життя.

Суб'єктами політики є: особа, політичні лідери, політична еліта, соціальні спільноти, етнонаціональні спільноти, громадські рухи, громадські організації, політичні партії, регіон, держава. Крім поняття «суб'єкт політики», у політології існує і поняття «об'єкт політики», яке тісно пов'язане з поняттям «суб'єкт» і яке потребує спеціального розгляду.

Об'єкт політики — це особа, група суспільства чи організація, на які впливає суб'єкт політики. Іншими словами, суб'єкти політики, перелік яких дано вище, є і об'єктами політики. Слід відзначити або виділити притаманну їм усім ознаку: суб'єкти є одначасно й об'єктами політики, а об'єкти — суб'єктами. Пояснюється це реально існуючими у суспільстві чинниками.

Перший з них полягає в тому, що суб'єкт політики діє не в якомусь вакуумі, а в цілком конкретних умовах даної держави: на нього впливають стан економіки і культури, суспільні відносини і т. ін., і в своїй діяльності він не може не враховувати цього впливу, стаючи, таким чином, об'єктом політики.

Варто врахувати й інший чинник: у своїй діяльності суб'єкт політики зустрічає не лише підтримку тих сил, які поділяють його погляди і наміри, а й протидію інших суб'єктів політики, які не згодні з його намірами і діями й самі проявляють політичну активність. І в умовах підтримки, і в умовах протидії суб'єкт політики стає об'єктом політики.

Той факт, що суб'єкти політики існують у діалектичній єдності, має неабияке значення для розуміння будь-якої політичної події: лише розгляд діяльності політичного суб'єкта і як об'єкта, на який впливають інші суб'єкти, дає змогу достатньо повно з'ясувати причини, характер і наслідки політичної діяльності. З урахуванням такої єдності доречно дати класифікацію суб'єктів і об'єктів політики.

Особа — це первісний суб'єкт і об'єкт політики. Політичний лідер — це персоніфікований суб'єкт і об'єкт політики, здатний суттєво впливати на політичні процеси і водночас змушений враховувати вплив середовища, в якому він діє. Політична еліта — це група осіб чи прошарок суспільства, які стоять при владі або протидіють владі; їхня діяльність має вирішальне значення для вироблення і здійснення державної політики. Соціальна спільнота — це основний суб'єкт і об'єкт політики, адже політика здійснюється в інтересах або ж усупереч інтересам великих груп суспільства.

Етнонаціональна спільнота — це суб'єкт і об'єкт політики, що ґрунтується на ідеї національної самосвідомості, яка проявляється певною мірою і яку підтримує або придушує влада.

Громадський рух — це неформальний суб'єкт і об'єкт політики, який виникає і проявляє себе як відгук на потреби суспільства та окремих його частин.

Громадська організація — це усталений, сформований суб'єкт і об'єкт політики, який сприяє розвиткові трудової, соціальної і політичної активності й самодіяльності своїх членів, захищаючи їхні інтереси.

Політична партія — це політизований, колективний суб'єкт і об'єкт політики, який має свою платформу і чітку структуру, він включений у політичні процеси і має схильність до взяття влади.

Регіон — це своєрідний у межах держави суб'єкт і об'єкт політики, який поєднує у собі і загальнодержавні, і місцеві ознаки та інтереси.

Держава — це офіційно визнаний суб'єкт і об'єкт політики, який діє через свої законодавчі, виконавчі й судові органи, забезпечує життєдіяльність суспільства в усіх його сферах і є об'єктом для всіх попередніх суб'єктів політики. Кожний суб'єкт і об'єкт політики проявляє себе у сфері політичного життя не лише як такий, що має специфічні для даної категорії риси і властивості, а й такий, що несе і виявляє риси та властивості інших суб'єктів і об'єктів. Іншими словами, не існує суб'єкта чи об'єкта «чистому» вигляді, і тому розгляд їх як окремих категорій є умовним і потрібен лише для характеристики особливостей кожного. Особа як первісна клітинка суспільства є одночасно і складовою частиною певної соціальної чи етнонаціональиої спільноти, нерідко учасником громадського руху, громадської організації чи політичної партії. І особа, і, тим більше, політичний лідер, крім усього цього, виходять на рівень категорії «держава», маючи відношення до формування законодавчих органів і до формування державної політики. Причетність до соціальної чи етнонаціональиої спільноти стає основою для входження в певний рух, в організацію, партію і т. ін. Можна простежити і зворотний вплив, зворотний зв'язок. Усвідомлення причетності до певної соціальної чи етнонаціональної спільноти, руху, організації чи партії впливає на вироблення цілком конкретних особистих якостей у людини. Звичайно, що один і той же носій рис і властивостей (особа, спільнота і т. ін.) проявляє себе і як суб'єкт, і як об'єкт не завжди однаково. Усе залежить від обставин, в яких розгортається його політична діяльність. Узяти хоч би особу. Ще стародавні мислителі по-різному розуміли її можливості в політичних справах. Платон, наприклад, вважав, що політика доступна лише «мудрим», філософам від народження, що вона — «царське мистецтво» і простим людям не доступна. Арістотель, навпаки, розглядав людину як істоту політичну, бо, за його твердженням, «за межами політики живуть лише звірі і боги».

Таким чином, співвідношення «суб'єкт — об'єкт» тлумачилось у першому випадку як заперечення здатності звичайної людини виявити себе в політичній сфері, а в другому — як обов'язковість, невідворотність участі кожного у політиці. Усі наступні історичні епохи дають незаперечне підтвердження того факту, що власті намагалися відсторонити людину від політики, а людина прагнула через участь у політичних процесах відстоювати свої інтереси. Не стала винятком у цьому і радянська система, яка формально проголосила народовладдя, а насправді громадяни перебували в стані політичного відчуження, вони не брали участі ні у виробленні, ні в здійсненні політики.

Розпад СРСР і утворення на його терені незалежних держав відкрили широкі можливості для політичної емансипації особи. З об'єкта політики вона все більшою мірою перетворюється на суб'єкта. Це добре видно на прикладі України. Для особи в умовах України є характерним значні розбіжності в ступені причетності до політичних процесів. Частина громадян (за кількістю — незначна) прагне скористатися свободою слова і світогляду і стає на рівень активної участі в політиці (прагнення стати депутатом, входження' до політичної партії тощо); інша частина дуже інертно ставиться до політики, зводячи свою участь у ній до голосування на виборах. Ще одна — третя частина громадян (досить значна) — дуже негативно ставиться і до політики, і до політиків, вбачаючи в них причину всіх своїх бід. Невипадково саме ці дві останні категорії громадян визначають стан особи в політичних процесах: якщо й дія, то дія суперечлива, непослідовна.

По-новому складається співвідношення «суб'єкт — об'єкт» у діяльності сучасних політичних лідерів. В умовах тоталітаризму й авторитаризму їх було, по-перше, небагато, а по-друге, вони прагнули будь-що проявити себе як суб'єкти політики. Останнє і привело їх до численних суб'єктивістських помилок. Нинішні політичні лідери України — від керівника громадського руху до Президента, прагнуть, як правило, якомога повніше врахувати думки, настрої і вимоги інших суб'єктів політики, певним чином балансуючи на понятті «суб'єкт — об'єкт», стаючи таким чином і об'єктами політики.

Процес формування лідерства в Україні йде суперечливо. Спостерігається тенденція до збільшення кількості лідерів (поява значної кількості партій, вибори в депутати на альтернативній основі, збільшення кількості мітингів, очолюваних своїми лідерами, і т. ін.) при недостатній якості їх, невисокому престижі. Більшість лідерів повторюють суб'єктивістські помилки своїх попередників, прагнуть проявити себе переважно як суб'єкти політики, якнайефектніше «подати» свою фігуру і найменшою мірою дбають про те, щоб виразити інтереси тих, хто висунув їх у лідери. Змінюється політичний статус соціальних спільнот. Донедавна офіційна пропаганда СРСР проголошувала, що робітничий клас — це політичний авангард суспільства, що колгоспне селянство й інтелігенція — це активна політична сила, а насправді всі вони були переважно об'єктами політики. Цифри кількості робітників і селян у Радах, "факти" їхньої участі у пресі тощо були звичайнісінькою бутафорією. Як суб'єкти політики соціальні спільноти України в сучасних умовах проявляють себе значно повніше. Це видно і на фактах політичних страйків гірників, і на функціонуванні оновлених виробничих профспілок, і в політико-культурницькій діяльності інтелігенції.

Що стосується етнонаціональних спільнот, то їхня причетність до політики змінилася докорінно. В Україні, як і в інших колишніх республіках Союзу, вважалося, що ленінська національна політика — єдино правильна, здійснюється в інтересах усіх націй, народностей і національностей, і етнонаціональним спільнотам нічого не залишилося, як іти в руслі цієї політики, тобто бути її об'єктами. Створення суверенної української держави вивело український народ на шлях самостійної національної політики, він став творцем власної долі, активним суб'єктом політики. У своєрідному становищі щодо тандему «суб'єкт — об'єкт» опинилися політичні партії. Переважно поспіхом створені, вони раптом одержали змогу визначити свою політику, тобто стати суб'єктами політики. Та процес виявився непростим: в умовах офіційної багатопартійності вони не всі і не відразу сформулювали власні програми, були на початковому етапі значною мірою об'єктами політики, зазнаючи впливу зовнішніх сил, тобто інших суб'єктів, зокрема, соціальних спільнот, у надрах яких вони зароджувались. А більш-менш оформившись, зважилися на боротьбу за владу, тобто почали схилятися у бік суб'єктів політики. Протиріччя, крайнощі у співвідношенні «суб'єкт — об'єкт» — одна з причин слабкості і непопулярності політичних партій в Україні.

Не обійшли протиріччя та крайнощі й саму державу, яка є вирішальним суб'єктом і об'єктом політики. Держава в особі своїх законодавчих органів виявила велику активність у видаванні законів, постанов і розпоряджень, тобто в плані функціонування як суб'єкт політики. Але при цьому не створила механізмів, які б давали змогу сприймати запити громадян, враховувати інтереси регіонів, тобто стати об'єктом політики. Тому далеко не всі політичні дії держави відповідають назрілим потребам суспільства, багато рішень залишається на папері, і від цього страждає авторитет держави як суб'єкта політики в очах населення.

Загальний висновок щодо співвідношення «суб'єкт — об'єкт»: для зваженої, послідовної політичної діяльності важливим є поєднання обох елементів. Суб'єкт лише тоді зможе проявити себе повною мірою, якщо він буде враховувати оточення, діяльність інших суб'єктів, тобто якщо буде виступати одночасно і як об'єкт політики.