Політологічна енциклопедія Книга IV - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Нісбет Роберт Олександр

Американський соціолог неоконсервативної орієнтації, професор Колумбійського університета.

Випускник Каліфорнійського університету (1932 - 1936 рр.), доктор філософії (з 1939 р.) Нісбет зайняв у 1939 р. викладацьку посаду на факультеті соціальних інститутів Каліфорнійського університету, який, пізніше, не без його допомоги, перетворився в факультет соціології. У 1943 - 1945 рр. служив в армії, продовжуючи брати участь у житті свого факультету шляхом активної переписки. Відразу ж по завершенні Другої світової війни він повертається в університет. З 1953 р. Нісбет — професор, декан в Каліфорнійського університету (Ріверсайд). У тому ж році вийшла перша велика (і сама широко відома) робота Нісбет «В пошуках громади». Одночасно з роботою в Ріверсайді Роберт Нісбет читав лекції у Колумбійському університеті, де активно співпрацював з Робертом Мертоном. У 1961 р. Нісбет і Мертон видали спільну роботу — «Сучасні соціальні проблеми». У 1974 р. Нісбет отримав почесну професорську посаду імені Альберта Швейцера в Колумбійському університеті, де займався викладацькою діяльністю, як на соціологічному факультеті, так і на історичному. У період з 1978 - 1986 рр. вчений жив у Вашингтоні і працював в Американському інституті підприємництва. Потім він остаточно пішов у відставку, щоб присвятити себе письменницькій діяльності.

Творчість Нісбета пов'язана з дослідженням девелопменталізма (ідей розвитку) в соціальній думки і аналізом порядку та дезорганізації у соціальній сфері (або громади і конфлікту). Основна ідея Нісбет полягала у тому, що революційна соціальна зміна веде до руйнування общини і общинних цінностей, у результаті чого авторитет втрачає значну частину соціальної підтримки. Також у своїх роботах Нісбет досліджує широке коло соціальних, економічних і політичних проблем, однак, у центрі його дослідницького інтересу завжди виявляються посередницькі («Проміжна») соціальні структури — групи, асоціації та інститути, які є буфером між індивідом і державою Нісбет працював над теоріями соціальних зміни та їх аналізу. Аналіз соціальної зміни був представлений в книгах «Традиція і повстання» (1968 році), «Соціальне зміна й історія» (1971 р.) та «Історія ідеї прогресу» (1980 р.). Дослідження розпаду общинних відносин перебувало у центрі уваги при написанні ним таких робіт, як «У пошуку громади» (1953 р.), «Соціальний союз» (1970 р.), «Соціальні філософи» (1974 р.) і «Упередження» (1982 р.). Нісбет був також редактором ряду публікацій, що мали важливе значення для розвитку теоретичної та прикладної соціології — «Еміль Дюркгейм» (1965 р.), «Сучасні соціальні проблеми» (1961 р.) та «Історія соціологічного аналізу» (1980 р.). Нісбет вніс також певний внесок у вивчення ідей Е. Дюркгейма «Соціологія Еміля Дюркгейма», 1974 р.). Найбільш впливовою працею Нісбет з історії соціології є «Соціологічна традиція» (1967 р.), в якому він стверджує, що соціальна теорія зазнала глибокий вплив Французької революції та промислової революції, доводячи, що три системи думок (лібералізм, радикалізм і консерватизм) представляли собою реакцію на соціальні зміни, що послідували за цими революціями. З точки зору її концептуальних категорій (таких як статус, сакральне і громада) соціологія пов'язана насамперед із спадщиною консерватизму:

У роботі «Консерватизм» (1986 р.) Нісбет досліджує основні ідеї політичного консерватизму і спостережуваної у даний час кризи консервативної думки. Нісбет приділяє величезне значення у своїй творчості ідеї прогресу. Тема прогресу широко представлена у його великих соціологічних роботах «Соціологічна традиція» (1966 р.), «Сутінки влади» («Сутінки авторитета» 1975 р.), «Справжній Вік: Прогресу і анархії у сучасній Америці» (1988 р.) та інші. Інтерес Нісбет до ідеї прогресу, за його власними словами, сформувався у нього ще у студентські роки, під впливом його університетського викладача Ф. Дж. Теггарта. Теггарт, автор монографії «Теорія історії», вважав, що «історія плюралістична» і Нісбета такий погляд на історію не влаштовував. У роботі «В пошуках громади» ми знаходимо міркування про те, що історію не можна вважати ні прогресом, ні занепадом — будь-який односторонній погляд на неї буде неправильним, тому що історія є і тим, одночасно і іншим. У даний час слово «соціальне» втратило своє значення і стало означати виключно як «політичне», тому американський соціолог закликає повернути йому первісний зміст і аналізувати історичний процес не тільки з політичної точки зору.

Противників у Нісбета у консервативному русі було вкрай мало, якщо вони взагалі були: взагалі, дуже невелике число людей критикували його ідеї, викладаючи їх на папері. Він співпрацював з безліччю консервативних підгруп, писав у багатьох журналах. Його поважали корифеї від академічної соціології й ті освічені ліберали, які про нього знали. Ось, що пише у своїй статті Гері Норт, консерватор-традиціоналіст, що знає Нісбет особисто, про книгу Роберта Нісбета «Консерватизм: мрії та реальність» — це найкраще введення в інтелектуальну історію консерватизму з усіх, які я коли-небудь читав. «Далеко не всі люди, за винятком академічних вчених, внесли настільки ж вагомий внесок у будь-яку інтелектуальну традицію, ще менша кількість придбали настільки мало ворогів протягом свого життя».

ДЖЕРЕЛА:

Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2013. — 726 с.; Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2014. — 860 с.; Політичні портрети Новітньої доби. Книга І — Північна Америка. — Навчальний посібник / Укладачі: А.О. Карасевич, К.М. Левківський, Л.Г. Лисенко., В.В.Сокирська, — Умань.: ПП Жовтий О.О., 2012. — 798 с.