Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016


Армія

АРМІЯ (від лат. Armo — озброюю), рать або військо — організовані збройні сили для ведення воєнних дій на суші. Національна армія використовується для зміцнення політики силою поза державою на території іншої держави. У більшості країн є армії, які утримуються за рахунок податків. Поповнюється або за рахунок призову чоловіків призовного віку (військовозобов'язаний), або за рахунок контрактників (оплачуваних професіоналів). Армія обов'язково містить елементи тоталітарної системи. Так рішення приймається одноосібно. Функції кожного солдата армії визначає вищестояче керівництво. На кожну армійську посаду особа призначається, а не вибирається шляхом голосування.

Емблема Збройних сил України

Розрізняють кілька дещо різних значень слова «армія»:

Сукупність збройних сил держави. Ф. Енгельс характеризує Армію як організоване об'єднання озброєних людей, що утримується державою з метою наступальної або оборонної війни. З розвитком продуктивних сил і зміною виробничих відносин змінювались характер і засоби провадження воєн, види збройних сил держав та форми організації Армії.

Сухопутні війська — основний вид Збройних сил нарівні з військово-морськими та військово-повітряними силами.

Частина збройних сил держави, розгорнута на театрі воєнних дій для ведення бойових операцій, називається діючою армією.

Частина збройних сил країни, що призначається для прикриття кордонів держави від раптового вторгнення ворога на суші, з моря і повітря, а також для забезпечення мобілізації, зосередження та розгортання головних сил, називається армія прикриття.

Частина збройних сил країни, підготовлена для вторгнення на територію противника у початковий період війни, називається армія вторгнення.

Прапор Збройних сил України

Оперативне об'єднання, призначене для ведення бойових операцій, до складу якого ввіходить кілька з'єднань та частин різних видів і родів військ, органів управління, матеріально-технічного та медичного забезпечення.

Вперше армія як оперативне об'єднання створена у Росії у 1812 р., у Німеччині — 1866 р., у Франції — 1870 р. Армії бувають: загальновійськові (польові), танкові (механізовані), повітряні (авіаційні), повітряно-десантні та протиповітряної оборони.

Склад Армії не постійний, він залежить від характеру війни і способів її ведення, оперативного призначення і виду Армії, особливостей театру воєнних дій тощо. Армія звичайно входить до складу фронту (групи армій, армійської групи), але може діяти й самостійно на окремому операційному напрямі з підпорядкуванням Верховному Головному командуванню.

Збройні сили України — військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.

Збройні сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України а також беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом. Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України є Президент України. Він, згідно зі статтею 106 Конституції України, призначає на посади і звільняє з посад вище командування Збройних сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави.

Безпосереднє військове керівництво Збройними силами України в мирний та воєнний час здійснює Головнокомандувач Збройних сил України. Головнокомандувачем Збройних сил України є за посадою начальник Генерального штабу Збройних сил України, якого призначає і звільняє в установленому порядку Президент України. Адміністративне та військово-політичне керівництво Збройними силами України здійснює Міністр оборони України.

Міністерство оборони України, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України, бере участь у реалізації державної політики з питань оборони і військового будівництва, координує діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони. Це міністерство також має аналізувати військово-політичну обстановку, визначати рівень воєнної загрози національній безпеці України, забезпечувати функціонування Збройних сил і їх готовність до виконання покладених на них функцій і завдань тощо.

За всю попередню історію ЗСУ від липня 2014 р. Петром Порошенком вперше на посаду міністра оборони почали призначатися колишні ВВ-ки — Валерій Гелетей таСтепан Полторак.

24 серпня 2015 р., Президент України Петро Порошенко під час урочистостей з нагоди 24-ї річниці Незалежності України у Києві зазначив, що «...210 тисяч людей прийшли на військову службу за шість черг мобілізації. З них 35 тисяч, тобто кожний шостий, — добровольці».

Відповідно до Плану заходів з виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Стратегії сталого розвитку «Україна-2020» у 2015 р. було розроблено нову оборонну політику, що гарантує національну безпеку і обороноздатність України та відновлення національного сувернітету на всій території держави. Вона включає в себе:

Встановлення щорічних витрат на оборону та правоохоронну діяльність у розмірі до 5% ВВП, у тому числі видатки на оборону — не менше 3% ВВП. Централізація закупівель. Розроблення та сприяння прийняттю у новій редакції Закону України «Про державне оборонне замовлення»;

Реформування всієї системи мобілізаційної підготовки та мобілізації України з урахуванням особливостей збройної агресії у сучасних умовах; Відновлення припинених важливих програм розробки перспективних зразків озброєння та військової техніки та затвердження нових програм у цій сфері;

Перехід до нової функціональної структури Збройних Сил, серед іншого, з урахуванням критерію швидкості реагування на загрози та готовності до виконання завдань та оптимізація системи управління військами з урахуванням цих змін;

Запровадження кластерного принципу ротації кадрів, перегляд кваліфікаційних вимог та забезпечення чіткого дотримання цих вимог і повна переатестація кадрів, водночас вирішальними мають бути не тільки професійні, а й особистісні якості людини;

Повний перегляд системи розвідки — від розвідувальних комплектів частин до розвідувальних органів Міноборони;

Затвердження нового військово-адміністративного поділу України. Відновлення військової інфраструктури, перегляд розташування місць постійної дислокації з'єднань та частин Збройних

Сил; Поступовий перехід до стандартів НАТО (STANAG); Забезпечення функціональної оптимізації (скорочення дублюючих і зайвих структур);

Виведення з підпорядкування Мінінфраструктури транспортних Держспецслужб та включення її до складу Збройних Сил;

Збільшення грошового утримання військовослужбовців шляхом підвищення посадових окладів та окладів за військовим званням. Підвищення престижу військової професії та мотивації на проходження військової служби;

Реформування та оптимізація системи військової освіти з урахуванням кращих практик країн-членів НАТО, в тому числі реформування системи освіти, що надається на кафедрах військової підготовки цивільних вищих навчальних закладів;

Оптимізація всіх систем та норм забезпечення, впровадження нових зразків озброєння та військової техніки, перегляд тактики і стратегії з урахуванням вимог сучасності.

ДЖЕРЕЛА:

Лазоркін Віталій. Збройні сили України: 1991 - 2001 // «Універсум». — 2011.; Історія участі Збройних Сил України у міжнародних миротворчих операціях. «Український мілітарний портал». Процитовано 25 лютого 2015. Закон України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України».«Офіційний портал Верховної Ради України». Процитовано 21 лютого 2015.; Крип'якевич, Іван (1992). Історія українського війська. Львів: «Світ». с. 713.; Історія України : універсальний ілюстрований довідник / В. К. Губарев. — Донецьк: БАО, 2008. — 573 с.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 06/02/2024

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.