Політологічна енциклопедія Книга IV - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Недоторканність особи

НЕДОТОРКАННІСТЬ ОСОБИ — юридична гарантія правового статусу окремих категорій осіб (депутатів, дипломатів, суддів, а також чатових, парламентерів і т. ін.), що полягає у захисті від примусу, який міг би бути застосований за звичайних обставин.

Недоторканність «не є особистим привілеєм, а має публічно-правовий характер»; її призначення — «забезпечення безперешкодного та ефективного здійснення посадовою особою своїх функцій».

Недоторканність може розрізнятися за тим захистом, який вона надає своїм носіям, часом дії, силою, підставою виникнення тощо.

Історичний розвиток недоторканності

У Стародавньому Римі особа народного трибуна вважалася недоторканною.

На етапі своїх витоків (XVI ст., Палата громад англійського Парламенту) статус члена парламенту включав дві свободи: — гарантована свобода слова; і свобода від арештів, яка обмежувалася категорією цивільних справ. З розвитком європейського парламентаризму ці свободи еволюцінізували у категорії депутатських імунітету (лат. immunitas, immunitatis — звільнення від повинності, недоторканність) та індемнітету (лат. indemnitas, indemnitatis — захист від шкоди, забезпечення збереження).

Недоторканність дипломатичних представників була закріплена нормою міжнародного права у Віденській конвенції про дипломатичні зносини (1961), однак саме поняття дипломатичної недоторканності та звичаєве право, на якому базувався цей інститут, мають набагато довшу історію.

Правом недоторканності здавна користувалися чатові (озброєні вартові) та парламентери (переговірники між сторонами, що знаходяться у стані війни). Статус недоторканності парламентера був закріплений статтею 32 Положення про закони і звичаї сухопутної війни, що є додатком до 4-ї Гаазької конвенції «Про закони і звичаї війни» від 18 жовтня 1907 р.

Недоторканність в іноземних країнах сьогодні

У сучасних європейських правових системах запроваджено подвійний захист парламентарія. Основні Закони зарубіжних країн оперують поняттями (що означає невідповідальність члена парламенту перед судом за його голосування чи виступи у процесі виконання обов'язків) та (недоторканність парламентарія як його свобода від затримань, арештів чи переслідування в судовому порядку без згоди парламенту).

І зараз у конституціях зарубіжних країн норми щодо непритягнення і невідповідальності членів парламенту здебільшого рознесені по різним статтям.

За даними наукового дослідження Інституту законодавства Верховної Ради України, у результаті вивчення 64 конституцій держав світу встановлено, що у переважній більшості з них парламентарій також не може бути затриманий, заарештований, притягнутий до кримінальної відповідальності, за винятком випадків, коли його затримано на місті злочину (Австрія, Бельгія, Греція, Франція), для забезпечення безпеки інших людей (Росія), при порушенні громадського порядку (США). За нормою Конституцій Португалії, Швеції, Фінляндії, депутатський імунітет обмежується у залежності від тяжкості злочину, в якому звинувачується парламентарій.

Обмеження депутатської недоторканності простежується на прикладах європейських та євроатлантичних країн: там недоторканність діє як додаткова гарантія статусу членів парламенту (винятково у межах парламентської діяльності) та припиняється у зв'язку зі скоєнням депутатом злочину (якщо він затриманий на місці злочину). У більшості держав англосаксонської системи права недоторканність поширюється на час парламентської сесії, а у Великій Британії — за 40 днів до відкриття сесії, на час її проведення і протягом 40 днів по її закінченні.

У Конвенції про міжпарламентську асамблею держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 26 травня 1995 р. зазначено: «Привілеї й імунітети надаються членам парламентських делегацій держав-учасниць... у відрядженнях і справах Міжпарламентської Асамблеї не для їхньої особистої вигоди, а для того, щоб забезпечити незалежне виконання ними своїх функцій».

Підхід щодо забезпечення незалежності і недоторканності суддів закріплено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (4 листопада 1950 р.), та у низці інших міжнародних документів, а саме: «Основні принципи незалежності судових органів», ухвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 р. та 40/146 від 13 грудня 1985 р. Генеральної Асамблеї ООН, «Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів», затверджені 24 травня 1989 р. Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної Ради ООН, Європейська хартія «Про статус суддів» від 10 липня 1998 р., Рекомендації № (94) 12 Комітету Міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів» від 13 жовтня 1994 р. та інших. Цей підхід також підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Згідно з Конституцією України, недоторканністю наділені:

Народні депутати України: Стаття 80. Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.

Президент України: Стаття 105. Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.

Судді: Стаття 126. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Тлумаченню поняття недоторканності присвячені рішення конституційного суду України:

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» (справа про Рахункову палату): Конституційний Суд; Рішення від 23.12.1997 № 7-зп;

Рішення конституційного суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність): Конституційний Суд; Рішення від 27.10.1999 № 9-рп/99;

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої статті 17, частини другої статті 27 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про гарантії діяльності народного депутата України): Конституційний Суд; Рішення від 10.04.2003 № 7-рп/2003;

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частин першої, третьої статті 80 Конституції України, частини першої статті 26, частин першої, другої, третьої статті 27 Закону України «Про статус народного депутата України» та за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 80 Конституції України стосовно затримання народного депутата України (справа про гарантії депутатської недоторканності): Конституційний Суд; Рішення від 26.06.2003 № 12-рп/2003

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 105, частини першої статті 111 Конституції України (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України): Конституційний Суд; Рішення від 10.12.2003 № 19-рп/2003;

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу: Конституційний Суд; Рішення від 01.12.2004 № 19-рп/2004.

Зміст недоторканності посадових осіб:

Проблеми імунітету, недоторканності та відповідальності досліджувалися в Україні такими, зокрема, вченими: В. Бужором і М. Козюком, Л. Р. Наливайком (дис.), М. М. Самуйликом (дис.), А. О. Селівановим, О. В. Бондарчуком та ін.

Як вирішив Конституційний Суд України, встановлення додаткових порівняно з недоторканністю особи гарантій недоторканності для окремих категорій державних посадових осіб має на меті створення належних умов для виконання покладених на них державою обов'язків та захист від незаконного втручання у їх діяльність. Недоторканність посадових осіб є гарантією більш високого рівня у порівнянні з недоторканністю, яка встановлюється для всіх осіб.

Народні депутати

Важливою конституційною гарантією правового статусу народних депутатів України є депутатська недоторканність, яка має цільове призначення — забезпечення безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх функцій. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правовий характер. її метою є «забезпечити ефективність діяльності парламентарія з метою максимальної реалізації ним свого мандата».

Згідно з положеннями частини другої статті 80 Конституції України, народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Це означає, що народний депутат України і після припинення депутатських повноважень не може бути притягнений до юридичної відповідальності за зазначені дії.

Депутатська недоторканність передбачає також особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешту народних депутатів України. Вони не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані (частина третя статті 80 Конституції України).

Таким чином, гарантії депутатської недоторканності поширюються на народних депутатів України з моменту визнання їх обраними за результатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої комісії, і до моменту припинення у встановленому порядку депутатських повноважень.

Поняття депутатської недоторканності виключає юридичну відповідальність народного депутата України за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп, можливість притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, його затримання чи арешт без згоди Верховної Ради України. Депутатська недоторканність є не суб'єктивним правом, привілеєм окремого індивіда, а складовою статусу народного депутата України.

Депутатська недоторканність як елемент статусу народного депутата України є конституційною гарантією безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх повноважень.

Президент

Право недоторканності Президента України є т. зв. «посадово- функціональним імунітетом». Це органічна складова його конституційного статусу, що має на меті забезпечення умов для реалізації покладених на нього повноважень.

Разом з тим, право недоторканності Президента України має обмеження у часі і діє лише на час виконання ним повноважень.

Президент України на час виконання повноважень не несе кримінальної відповідальності, проти нього не може бути порушена кримінальна справа.

Судді

Складовою незалежності суддів є їхня недоторканність, призначення якої — забезпечити здійснення правосуддя. За Основним Законом України недоторканність судді у разі порушення щодо нього кримінальної справи полягає у тому, що суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом (частина третя статті 126).

Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи. Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду (ст. 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Недоторканність суддів — зазначається в рішенні Конституційного Суду — один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення — забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Критика інституту недоторканності

В Україні дискутується, в основному, тільки недоторканність народних депутатів.

Багато хто вважає, що депутати зловживають недоторканністю і намагаються потрапити до законодавчого органу, не в останню чергу, саме через цей привілей. Проте, недоторканність виступає важливою гарантією прав опозиції.

Реформування інституту недоторканності в Україні

Депутати місцевих рад володіли обмеженим обсягом недоторканності у період до 3 лютого 1998 р. Всеукраїнський референдум 16 квітня 2000 р., проголошений Указом Президента України від 15 січня 2000 р., залишився консультативним за своїми наслідками, проте два з чотирьох його запитань були направлені на радикальне реформування конститутивних основ правового статусу народного депутата України. Так, згідно з оголошеними результатами, на запитання «Чи згодні Ви з необхідністю обмеження депутатської недоторканності...?» позитивно відповіли 89,0% громадян.

У Верховній Раді реєструвалося багато законопроектів, направлених на обмеження чи скасування недоторканності різних посадових осіб. Позиції Конституційного Суду щодо таких законопроектів викладені, зокрема, у висновках від 5 грудня 2000 р. № 3-в/2000, від 1 квітня 2010 р. № 1-в/2010, від 10 липня 2012 р. № 1- в/2012, від 27 серпня 2012 р. № 2-в/2012.

Конституційні реформи як 2004 р., так і 2011 р., не стосувалися питань недоторканності. Проектом Закону України «Про внесення змін до Конституції України щодо посилання гарантій незалежності суддів» (№ 2522 а від 04.07.2013 р.) пропонується відібрати у Верховної Ради України право давати згоду на затримання чи арешт судді, передавши це право Вищій раді юстиції. Це ґрунтується на висновках Венеціанської Комісії CDL-AD (2007)003, CDL-AD (2010)026, CDL-AD (2011)033, яка вважає неправильним те, «що парламент відіграє будь-яку роль у позбавленні суддівського імунітету» (з Пояснювальної записки до законопроекту).

Джерела:

Депутатська недоторканність (Сучасна парламентська та судова практика: правовий аналіз) / О. В. Задорожній, М. М. Добкін, А. О. Селіванов; За заг. ред. О. В. Задорожнього. — К.: Логос, 2004.; Модернізація інституту депутатської недоторканості в Україні: законодавчі ініціативи та правові позиції: (науково-практичне видання) / загальна редакція В. О. Зайчука; Інститут законодавства Верховної Ради України. — Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2012. — 333 с.; Реєнт О. О. Право депутатської недоторканності: історична ретроспектива та реалії сучасності / Олена Олександрівна Реєнт; Інститут законодавства Верховної Ради України. — Київ, 2010. — 334 с.; Бондарчук О. В. Інститут недоторканності депутата парламенту в Україні та Російській Федерації: порівняльно-правовий аналіз: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук / Олег Володимирович Бондарчук ; Національна академія наук України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. — Київ, 2012.; Борденюк В. Депутатська недоторканність як гарантія діяльності представницького органу державної влади: конституційно-правові аспекти // Юридична Україна. — 2011. — № 3. — С. 22 - 27.