Політологічна енциклопедія Книга IV - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Моска Гаетано

Видатний італійський політолог, один із засновників елітологіі, професор Туринського і Римського університетів. Головна заслуга Моски — вичленення еліти як спеціального об'єкта дослідження, аналіз її структури, законів функціонування, приходу до влади, причин виродження і занепаду, зміни її контрелітою. У 1896 р вийшла його книга «Елементи політичної науки», а у 1923 р. — її доповнене видання. У 1939 р. ця книга була перекладена англійською мовою і видана під назвою «Правлячий клас», принісши автору світову популярність. Поняттю «еліта» Моска вважав за краще терміни «правлячий клас» і «політичний клас», вживаючи їх як синоніми. Згодом він змушений був внести корективи, зазначивши, що політичний клас є хіба що базою для правлячого класу. Дійсно, поняття «правлячий клас», з одного боку, більш широке, ніж «політичний клас»: у нього входять і інші, не політичні структурні елементи — економічна, культурна та інші еліти. Однак в іншому відношенні поняття «політичний клас» — більш широке, ніж «правлячий клас»: воно включає не тільки панує групу, але і опозицію.

Політологія для Моски передусім наука про еліти, найважливіший інструмент вироблення ними наукової політики, яка допоможе їм утриматися при власті. Опасность для еліт — їх прагнення перетворитися в спадкову, закриту групу, що неминуче веде до її виродження, заміні контрелітою. На думку Моски, оптимальна така політична система, яка, з одного боку, не повністю закрита для мобільності в еліту, а з іншого — забезпечує наступність еліти — головною гарантії стійкості політичної системи.

Ідеалом є формування еліти не на основі багатства і рід, а на основі здібностей, освіти, заслуг. Згодом ці ідеї вилилися в теорії Меріт-кратії.

У 1896 р в «Основах політичної науки» Моска сформулював закон соціально-політичної дихотомії суспільства. Він полягає у тому, що у всіх суспільствах, починаючи з самих середньорозвинених і ледве досягли зачатків цивілізації і закінчуючи освіченими і потужними, існує два класи: клас керуючих і клас керованих. Перший, завжди більш малочисельний, здійснює всі політичні функції, монополізує владу і користується притаманними йому перевагами. Другий, більш численний, управляється і регулюється першим і поставляє йому матеріальні засоби підтримки, необхідні для життєздатності політичного організму. (8)

Моска проаналізував проблему формування (рекрутування) політичної еліти і її специфічних якостей. Він вважав, що найважливішим критерієм формування політичного класу є здатність до управління іншими людьми, тобто організаторські здібності, а також матеріальне, моральне та інтелектуальне перевага. Хоча у цілому цей клас найбільш здатний до управління, проте, не всім його представникам притаманні передові, вищі стосовно решти населення якості.

У ході своєї еволюції політичний клас поступово змінюється. Існують дві тенденції у його розвитку: аристократична і демократична. Перша з них — аристократична — проявляється в прагненні політичного класу стати спадковим а то й юридично, то фактично. Друга демократична — полягає в оновленні політичного класу за рахунок найбільш здібних до управління верств, в тому числі і нижчих.

Становлення світогляду Гаетано Моски. Вплив позитивізму. Ставлення до інших напрямів соціально-політичної думки. Розуміння предмета і методу політичної науки

Поширення позитивізму серед італійських інтелектуалів, для яких цей термін став синонімом наукового знання, почалося з середини 60-х років минулого століття. Популярність, яку мало цей напрям в Італії, була пов'язана з особливостями італійської у філософській думці, яка ще з кінця XVIII ст. проявила підвищений інтерес до французького Просвітництва. Зовсім не випадково у ряду італійських філософів — ще до проникнення в Італію навчань О. Конта і Г. Спенсера — намітився, під впливом французьких істориків П. Кабаниса і Дестют де Траси, певний психолого-фізіологічний ухил у розгляді соціальних явищ. Найбільш сильне і стійке вплив позитивізм надав на представників природничих наук і соціальних дослідників, близьких до конкретної політико-правовій сфері.

На час появи «Елементів» Моска (1895) вплив позитивізму все ще відчувалося, хоча посилювали свої позиції італійські геогегельянци, набули популярності ідеї неокантіанців, Ф. Ніцше та А. Бергсона. Моска проявив подвійне ставлення до позитивізму, так як поряд з критикою деяких представників цієї школи він зберіг вірність її загальної парадигмі. При розгляді вчення Конта італійський соціолог висував заперечень проти використовуваних ним понять теологічної, метафізичної і позитивної стадій. Але він заперечував саме проти закону послідовної зміни цих стадій, вважаючи, що всі три стадії співіснують на кожному етапі розвитку людства. Італійський соціолог помічав, що у людини «позитивної стадії» його наукові знання зовсім не виключають потреби у релігії, «а там, де вона слабшає, розвиваються ще більше мерзенні забобони і метафізичні абсурди соціал-демократії». Він не знайшов у історії підтверджених фактами паралелей Конта між трьома інтелектуальними стадіями і змінюють один одного формами політичної організації, у тому числі перша означала б дитинство, друга — отроцтво, а третя — зрілість людства.

У вченні Герберта Спенсера Моска звернув увагу на розрізнення двох типів товариств: військового (заснованого на примусі) і індустріального (заснованого на вільному договорі). Подібну класифікацію Моска вважав прийнятої «апріорно» і тому — неприйнятною. «Будь-яка політична організація одночасно і добровільна, і примусова. Вона добровільна, оскільки виходить з природи людини, що було помічено, починаючи з Аристотеля, і в той же час вона примусова, так як людина не змогла б жити інакше. Це природно і спонтанно, і в той же час неминуче, що там, де є люди, буде і суспільство, а там, де є суспільство, буде також і держава, тобто, правляча меншість і керовану ним більшість».

Загальна риса всіх громадських систем, яку не побачив Спенсер, — наявність певного прошарку людей, здійснюють панування над більшістю.

Заперечується не тільки підхід до розрізнення держав, а й критерії, які використовуються Спенсером: «Наприклад, Спенсер пише, що з зменшенням мілітаризму і з відносним приростом індустріалізму йде перехід від соціального ладу, при якому індивіди існують на благо держави, до іншого строю, при якому держава існує для блага індивідів. Це поділ їм тонко підмічено, і нам воно нагадує той випадок, як якщо б засперечалися про те, чи існує мозок для блага всього тіла, або все ж тіло існує на благо мозку». Віддаючи належне дотепності соціолога, відзначимо, що аналогії суспільства з біологічними організмами, у яких різні органи виконують різні функції, були типові для позитивізму.

Для Спенсера перехід від військового суспільства до індустріального означав появу якісно нового методу громадської регуляції. Від «позитивної» регуляції у централізованій військовій державі суспільство переходить до «негативного» регуляції у промисловому державі. Моска у полеміці зі Спенсером наполягав на тому, що будь-яка держава одночасно здійснює і «позитивні» і «негативні», тобто як примушують, так і обмежують дії. Як бачимо, він не тільки пройшов мимо головного у навчанні Спенсера про державу — його еволюційної теорії, а й не помітив евристичної цінності ідеї про перевагу ринкових відносин у суспільстві у порівнянні з системою жорсткого централізованого регулювання.

Соціальна диференціація з позицій географічного детермінізму досліджується Моска від витоків: Геродота, Гіппократа і Ш. Монтеск'є. Він показував, що з розвитком цивілізації у житті суспільств слабшає вплив географічного чинника і посилюється дія культурного. Для підтвердження цього аргументу Моска використовував безліч джерел, включаючи роботи Г. Тарда і італійського соціолога і кримінологи Н. Колаянні. Так, спростовуючи поширену серед італійських криміналістів XIX ст. точку зору про детермінації злочинності природними умовами, визначальними темперамент особистості, він пояснював регіональні відмінності в кримінальній статистиці соціально-економічними факторами.

Звертаючись до расових теорій, Моска помічав, що у його час сталася справжня експансія цих теорій у соціальній науці. На його думку, вчення, в яких суспільний прогрес і політична організація народів залежать від расових ознак, зобов'язані своїм народженням вченню Дарвіна і таким наукам, як порівняльна лінгвістика і антропологія. Моска відкинув точку зору про природжений перевагу представників будь-якої раси. Щоб показати ненауковість ідей соціал-дарвіністів про початкові етнобіологічні неоднорідності суспільства як найважливішої причини соціальної диференціації, Моска звернувся до прикладів зміни поколінь дворянської аристократії. Якби закономірності біологічної еволюції діяли і у суспільстві, то вони приводили б до накопичення позитивних якостей і до поліпшення «породи володарів», чого не спостерігається.

Так, французьке дворянство поступово втратило свої високі особистісні якості і у XVIІІ ст. поступилося б своєю владою буржуазії. Боротьба за існування і природний відбір, характерні для тваринного світу і первісних гомінідів, не помітні у людському суспільстві навіть на ранній стадії культури. Що стосується суспільству скоріше варто говорити про боротьбу за панування і першість.

Висловлюючи ставлення до соціальних теорій свого часу, Моска визначив власне розуміння предмета і методу соціологічної науки. її завдання він бачить у розкритті законів і стабільних психологічних тенденцій, яким підкоряються дії мас, і у цьому його позиція близька до вихідних тез «Трактату загальної соціології» Парето. Але якщо у Парето соціологія виступає у дусі Конта як своєрідне узагальнене вираження всіх наук, які досліджують суспільство, то Моска по суті, не виділяє предмет соціології з усього комплексу політологічних досліджень. Запропонований Контом зміст предмета соціології Моска розцінив як занадто широке і невизначене поняття і вважав за краще назвати її політичною наукою. Її головним завданням він вважав дослідження стійких тенденцій, що визначають устрій політичної влади, бо система влади багато у чому говорить нам про те, що являє собою суспільство у даний час і чому воно розвивається у такому, а не в іншому напрямку.

Критерієм науковості універсальної політичної теорії Моска вважав наявність у ній комплексу визнаних усіма дослідниками і не піддаються сумніву істин і використання нею універсального методу, основні вимоги якого полягають у наступному:

а) повне виключення суб'єктивних компонентів з пізнавального процесу в області політики і історії;

б) абстрагуванні від переконань, поширених у дану епоху і пов'язаних з приналежністю до якогось «соціального і національного типу»;

в) опорі на якомога більшу кількість фактів.

Але такі вимоги не задовольняли дослідження самого Моски; за зауваженням Б. Кроче, у них найкращі результати отримані «методом, відмінним від індуктивного і натуралістичного». Насправді будь-який дослідник, навіть прокламуючи свою абсолютну об'єктивність, не може уникнути суб'єктивності. Так, використані Москою основні поняття: політичного класу, соціального типу і політичної формули — було взято безпосередньо з реальності, але були сконструйовані дослідником і у цьому сенсі — суб'єктивні.

Соціологічна теорія політичного класу

Зміст використаного Москою поняття «клас» не збігається з марксистським трактуванням, оскільки за основу береться не економічна ознака, а становище, займане в ієрархії влади. Факт наявності відносин між керівниками і керованими не вимагає яких-небудь доказів. Ці дві групи людей існували і існують у будь-якому суспільстві з початку цивілізації, причому чисельно правлячий клас завжди значно менше керованого ним більшості. Саме з цих очевидних положень Моска починав своє дослідження. Він виключив системи, при яких «все у рівній мірі було б підпорядковане тільки одній людині, або ж у рівній мірі і без будь-якої ієрархії відало б політичними справами». «... Навіть якщо ми припустимо, що незадоволена маса може скинути з престолу правлячий клас, то тоді всередині неї самої неминуче з'явиться нове організована меншість, яка стане виконувати функції вищеназваного класу. Інакше б зруйнувалися решта організацій і будь-яке суспільство».

Моска погоджується зі Спенсером у тому, що у будь-якій політичній організації суспільства співіснують елементи демократичного, монархічного і аристократичного принципів правління, і відкинув ідею народовладдя, яку підтримувала, починаючи від Руссо, демократична течія. Але якщо легко визнати неможливість для одного індивіда панувати без опори на меншість, що захищає свої і його, індивіда, інтереси, то, як вважав Моска, значно важче прийняти твердження, що саме меншість панує над більшістю, але не навпаки. Для доказу Моска висував таке положення: меншість панує тому, що вона організована, а більшість не має влади і не здатна на самоорганізацію, так як вона — більшість. Перевага організованої меншини над неорганізованою більшістю розглядалася Москою як якийсь незмінний і вічний історичний закон, що цілком відповідає методології позитивізму, критикованого ним у багатьох інших відносинах.

Крім переваги в організації, представники правлячого класу відрізняються від керованої маси і певними якостями, «дають їм матеріальне, інтелектуальне, а також моральну перевагу». Моска вважав військову доблесть саме тією якістю, яка у примітивних суспільствах найлегше дозволяє індивіду увійти у правлячий клас. Теорію зовнішнього насильства він відкидав і, всупереч позитивістському методу, звертається не тільки до дослідження класових відносин, а й до проблеми освіти класів. Тут він був змушений визнати, що у цьому процесі поряд з військовими походами і завоюваннями велику роль зіграло поява приватної власності на землю.

У своїх «Елементах політичної науки» Моска виділив два типи політичних організацій. При феодальному типі суспільство складається безліч дрібних, здатних бути самодостатніми, соціальних спільнот («агрегатів»), а управлінські функції, при цьому, не розділені або майже не розділені. Так, середньовічний феодал був одночасно землевласником, командиром збройного загону, суддею і керуючим у своєму феодальному статусі. Бюрократичному типу властиві централізація влади, наявність особливого управлінського апарату (штат оплачуваних чиновників), детальний поділ функцій і обов'язків. Але між багатством і владою існує взаємозалежність, і «як політична влада створює багатства, так і багатства створюють владу». Цей зв'язок не порушує розвиток демократичного процесу.

Теорія правлячого класу у Моски

Правлячі класи прагнуть не тільки до придбання і збереження багатства, а й претендують на ключові позиції у поширенні і використанні наукових знань, до панування у духовній сфері. Не дивлячись на певну демократичність церкви, і у ній утворюється особливий клас «священицької аристократії». У будь-якому суспільстві діє тенденція до утворення «спадкових каст» правлячого класу. Але чим можна пояснити деградацію панівного класу і появі на його місці нового? Основні причини втрати панівного становища будь-яким класом складаються, з точки зору Моска, або у втраті якостей, завдяки яким він прийшов до влади, або в їх неадекватності новому соціальному середовищі.

Моска, натхненний роботами Н. Макіавеллі і І. Тена, вважав генеральною лінією розвитку суспільства боротьбу двох тенденцій: прагнення панівного класу утримувати і передавати у спадок владу і прагнення нового класу змінити співвідношення сил. Чергування у суспільстві тенденцій до стабілізації і оновлення створює якесь ритмічне розгортання історичного процесу.

Джерела:

Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2013. — 726 с.; Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2014. — 860 с.