Політологічна енциклопедія Книга IV - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Міжнародна політика

МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА — система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, культурних та інших зв'язків і стосунків між суб'єктами, що діють на глобальній арені.

Суб'єктами міжнародної політики є:

✵ держава або групи держав;

✵ Міжнародні організації;

✵ Масові рухи транснаціонального характеру;

✵ релігії і церкви різних напрямів;

✵ політичні партії і громадські об'єднання;

✵ ЗМІ.

Намагаючись реалізувати свої національні інтереси, держави діють на міжнародній арені по різному.

Виділяють 4 основні види зовнішньої політики держав:

✵ агресивна політика характеризується прагненням держави досягнути експансіоністських цілей, розв'язати внутрішні проблеми засобами зовнішньої політики

✵ активна політика характеризується динамічними пошуками рівноваги між внутрішньою та зовнішньою політикою

✵ консервативна політика пов'язана з прагненням колишніх «великих» держав зберегти свої впливи на міжнародній арені і досягнуту раніше рівновагу між внутрішньою та зовнішньою політикою.

✵ пасивна політика є властивою для слаборозвинених держав, які намагаються пристосуватись до міжнародного середовища, перевіривши свою зовнішню політику на позиції інших держав, вона означає фактичну відмову від частини власного суверенітету.

Створення і підтримання умов для реалізації свого впливу (сили) становить фундаментальний зовнішньополітичний інтерес держави. А, з іншого боку, саму силу держави можна визначити як її здатність захищати свої інтереси та реалізовувати свій потенціал на міжнародній арені, як її спроможність спонукати (або примусити) іншого суб'єкта діяти у напрямі, бажаному для цієї держави.

Сила (power) — це поняття і об'єктивне, і суб'єктивне одночасно. Воно складається з багатьох елементів, має різні параметри. Серед них найважливішими є:

✵ геополітичне становище (geopolitical location);

✵ населення (population), передусім йдеться про чисельність населення, стан його здоров'я, вікову структуру, природній приріст, а також його соціальні характеристики; чисельність населення зумовлює величину і стан збройних сил, людська база є основою військової могутності, крім кількісного виміру населення звертається увага, на його якісні характеристики, зокрема на національний характер, який випливає з його традиційної філософії буття й історичного досвіду;

✵ природні ресурси (natural resources) — країна з великими ресурсами потенційно знаходиться у вигідному становищі, але за умови, що вона має можливість їх експлуатувати;

✵ індустріальний розвиток держави (industrial capacities) — усі воєнні конфлікти XIX - ХХ ст. підтверджували висновок: перемогу здобували країни з вищою індустріальною базою, рівень індустріального розвитку відіграє велику роль і в мирний час; наслідком індустріальної могутності країни є досягнення вищого життєвого рівня, що забезпечує підтримку уряду населенням, створює ситуацію політичної стабільності; водночас зміцнення індустріальної могутності держави збільшує її потреби в нових ресурсах, а це призводить до потенційної залежності від інших країн, особливо в сфері енергоносіїв, якими країни забезпечені дуже нерівномірно;

✵ військова могутність (military power) — це не тільки кількість військової техніки, а ще й уміння її використати як для захисту своєї вітчизни, так і у разі можливих дій на чужій території;

✵ воля (will to act) — цей показник не піддається кількісному виміру, але без волі, без бажання використати все, про що говорилося вище (природні ресурси, військову та індустріальну могутність) в інтересах своєї держави, не може бути і мови про міжнародну силу; дослідники розглядають її або як волю еліти досягати поставлених цілей, або як волю населення підтримувати владні рішення, або як поєднання того і іншого;

✵ політичне керівництво і внутрішня організація влади (political management and internal organization of power) є важливим чинником міжнародної сили держави, у період миру і процвітання переважають колективні форми керівництва, або, принаймні, такі, що видають себе за колективні, у кризові або воєнні часи країни потребують централізованого управління; політична фракційність зменшує політичну стабільність і відповідно підриває силу держави;

✵ дипломатія (diplomacy) теж може розглядатися як фактор міжнародної сили держави, досвідчені дипломати вміють захистити інтереси своєї держави, створити сприятливий для неї міжнародний клімат, який дозволяє державі реалізовувати свої міжнародні цілі;

✵ міжнародний імідж держави (the image of the state), тобто її образ, її сприйняття іншими державами також є однією з основних складових сили держави на міжнародній арені.

Міжнародні відносини сукупність інтеграційних зв'язків, що формують людське співтовариство.

Види міжнародних відносин.

1. За рівнем представництва:

✵ на найвищому рівні (перші особи);

✵ на високому рівні (міністри ЗС, члени КМ, заступники керівників міжнародних організацій);

✵ середній рівень (заступники міністрів, спеціальні представники перших осіб держави);

✵ низький рівень (надзвичайні та повноважні посли держав, спеціальні представники організацій).

2. За статусом:

✵ формальні, офіційні;

✵ неформальні, неофіційні.

3. За змістом:

✵ відносини співробітництва (встановлюються, як правило, між приблизно рівними за силою, могутністю, потенціалами партнерами);

✵ відносини співіснування (коли суб'єкти, маючи різні основні інтереси, змушені підтримувати тимчасове співробітництво, що може перерости як у постійне, так і в конфлікт);

✵ відносини нейтралітету (відмова від участі у війні у будь якій формі).

Структура цілей та завдань міжнародної політики.

В історії:

✵ територіально економічні зазіхання;

✵ боротьба за сфери впливу, за ринки збуту, джерела сировини та їх перерозподіл.

В сучасності:

✵ участь у міжнародному поділі праці і пов'язаному з ним обміні товарами, сировиною, технологіями, винаходами та духовними цінностями;

✵ спільне розв'язання глобальних проблем сучасного світу;

✵ захист прав людини;

✵ колективне забезпечення міжнародного миру.

Засоби здійснення міжнародної політики:

✵ війна — тривалий збройний конфлікт між окремими державами, групами держав (світова війна) або верствами населення в одній державі (громадянська війна); підраховано, що за 3,5 тис. рр. писаної історії людство лише 270 років жило без війн; війна ще й досі є поширеним засобом міжнародної політики;

✵ дипломатія (з грец. — лист, складений навпіл) — офіційна діяльність держав, урядів та інших уповноважених осіб, органів, установ, які здійснюють зовнішні зносини держави і репрезентують її інтереси на міжнародній арені; дипломатія здійснюється за допомогою внутрішніх державних інститутів (глава держави, уряду, МЗС, МЗ Торгівлі, інші міністерства та комітети, які певною мірою співпрацюють з аналогічними інститутами закордоном тощо) та зовнішніх (дипломатичні представництва, зокрема посольства, місії, на чолі яких стоять представники різних класів та рангів).

Принципи сучасних міжнародних відносин:

✵ поваги до державного суверенітету та суверенної рівності;

✵ незастосування сили чи погрози силою;

✵ непорушності кордонів і територіальної цілісності держав;

✵ мирного врегулювання спорів

✵ невтручання у внутрішні справи

✵ поваги прав людини і основних свобод

✵ рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею

✵ співробітництва між державами

✵ сумлінного виконання міжнародних зобов'язань

Джерела:

Міжнародна політика // Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І.О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х . :Право, 2015.; Міжнародна політика // Юридична енциклопедія: В 6 томах. / Редколегія: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та інші. — К. : «Українська енциклопедія», 1998.