Політологічна енциклопедія Книга IV - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Маслоу Абрахам Гарольд

Американський психолог, один із засновників гуманістичної психології. Навчаючись в Медісонському університеті (Вісконсін), Маслоу захоплювався біхевіорізмом. Після отримання докторського ступеня Маслоу повернувся до Нью-Йорку. Співпрацював з Е.- Л. Торндайком у педагогічному коледжі при Колумбійському університеті, тісно спілкувався з видатними вченими-психологами А. Лдлером, К.Хорні, Р.Бенедіктом, Е.Фроммом та іншими, що суттєво вплинуло на формування його поглядів.

Маслоу був засновником гуманістичної психології, яка сфокусувалася на дослідженні здорових і творчих людей. Гуманістичні психологи наголошували на унікальності людської особистості, пошуку цінностей і сенсу існування, свободі, яка втілюється у самоуправлінні й самовдосконаленні. Гуманістична психологія не є чітко організованою теоретичною системою, а групою теоретичних підходів до особистості та клінічної психології.

Маслоу називав свій підхід «психологією третьої сили». Фундаментальною у гуманістичній психології є теза про індивіда як єдину, унікальну, організовану цілісність. За Маслоу, людський організм виявляє себе єдиним цілим, а не набором диференційованих частин, а те, що відбувається з однією частиною, впливає на весь організм. Найважливішу працю з гуманістичної психології «Психологія буття» (1968 рік) Маслоу присвятив К.Голдстайну, який вплинув на його мислення, а також допоміг сформулювати холістично-динамічний підхід до вивчення людини. Визнання пріоритету творчого начала в людині є важливою ідеєю гуманістичної психології.

На думку Маслоу, оскільки здібності до творчості закладені у кожній людині від народження, вони не потребують спеціальних талантів. Творчість — універсальна функція людини. Маслоу та інші гуманістичні психологи були впевнені у можливості реалізації творчого потенціалу за сприятливих умов. Маслоу досліджував «самоактуалізацію» і використовував термін у широкому контексті — як тенденцію до повної реалізації внутрішнього потенціалу, самореалізації. Дослідивши біографії 48 видатних осіб (А.Ейнштейна, А.Лінкольна, У.Вітмена та ін), Маслоу виявив 15 ключових особливостей людей, що самоактуалізувалися:

✵ ефективне сприйняття реальності;

✵ прийняття себе, інших і природи;

✵ безпосередність, простота, природність;

✵ концентрування на певній проблемі;

✵ незалежність, потреба в усамітненні;

✵ автономія (незалежність від культури та оточення);

✵ свіжість сприйняття;

✵ пікові, або містичні, переживання;

✵ суспільний інтерес;

✵ глибокі міжособистістні відносини;

✵ демократичний характер;

✵ розмежування засобів і цілей;

✵ філософське почуття гумору;

✵ креативність;

✵ опір окультурюванню.

У праці «Мотивація й особистість» (1954 рік), Маслоу виокремив вищі і нижчі потреби людей, розташувавши їх в наступному порядку:

- фізіологічне благополуччя;

- безпека, незалежність, любов, повага, значущість, компетентність;

- самоактуалізація, реалізація потенціалу.

Кожна вища група потреб залежить від попереднього задоволення потреб нижчого рівня. Людська природа потребує безперервного задоволення потреб, починаючи із основних фізіологічних і аж до метапотреб.

Маслоу припускав винятки із цього ієрархічного розташування, наприклад щодо творчих людей.

У праці «Еупсихологічний метод управління» (1965 р.) Маслоу, прийнявши як данність, що світ неможна поліпшити за допомогою індивідуальної психотерапії, висунув ідею «еупсихології», або досконалого психологічного управління.

Маслоу стверджував, що робітники досягнуть максимально можливого рівня продуктивності праці, якщо їхні «людські якості» і потенціал самореалізації зможуть розвиватися в напрямі задоволення їх вищих потреб.

Надалі Маслоу заявив про існування потреб, що виходять за межі самореалізації, — трансцендентальних або трансперсональних потреб, зосереджених навколо космосу, релігії, містичного буття. Маслоу одним з перших дослідив позитивні характеристики людського досвіду і наголосив на розвитку гуманістичного начала.

Джерела:

Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2013. — 726 с.; Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2014. — 860 с.; Політологічний словник. / За ред. М.Ф.Головатого та О.В.Антонця. — К.: МАУП. 2005. — 792 с.; Політичні портрети Новітньої доби. Книга І — Північна Америка. — Навчальний посібник / Укладачі: А.О. Карасевич, К.М. Левківський, Л.Г. Лисенко., В.В.Сокирська, — Умань.: ПП Жовтий О.О., 2012. — 798 с.