Політологічна енциклопедія Книга ІІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Лабріола Антоніо (2 липня 1843 - 12 лютий 1904 рр.)

Італійський філософ, засновник італійського марксизму.

Перша опублікована робота — критика Целлера (викладача грецької філософії у Гейдельберзькому університеті), перейнята духом гегельянства. Однак вже через деякий час Лабріола відмовився від ортодоксального гегельянства, а згодом перейшов від младогегельянства до марксизму. У період між 1870 - 1874 рр. писав статті для політичних журналів — «Gazzetta ді Наполі», «Il Piccolo», «L'Unita Nazionale» і «Monitore ді Болонья». Уже в цих статтях проявилося прагнення Лабріоли зрозуміти реальні потреби народних мас, особливо у сфері освіти. Його пошук вилився у визнання важливості інтелектуальної і моральної реформи.

З 1871 р. приват-доцент по історії філософії Неаполітанського університету, з 1874 р. професор етики і педагогіки Римського університету, в якому читав лекції з філософії, філософії історії та педагогіки.

Лабріола значно перетворив свої ідеї, відокремивши гегелівський історицизму від ідеалізму (це сталося у значній мірі завдяки впливу психології етики І. Ф. Гербарта). Держава, релігія і шкільну освіту стали для Лабріоли способами реалізувати на ділі прогресивну політичну стратегію. До другої половини 1880 рр. Лабріола почав набувати ліву орієнтацію, буду впевненим, що повна демократична революція можлива, тільки якщо вона буде проводитися на захист робочих мас (у Лабріоли: міського робітничого класу). Лабріола на той час вже усвідомлював, що держава все більше і більше опиняється у руках у занепаді і корумпованою буржуазії. У нього визріла ідея про те, що істинним двигуном історії є політичний рух народних мас.

У період з 1887 - 1890 рр. він очікував процесу демократичної трансформації держави і громадянського суспільства, що бере початок з Паризької комуни, однак у результаті впевнився у тому, що «радикальне якобінство», який виключає залучення широких верств населення, у реальності було прихильно лише до радикальної еліті , Можна сказати, що Лабріола розробив стратегію побудови фундаменту соціал-демократії, яка швидше за включає у себе місцеве самоврядування, ніж народне самоврядування. Це питання висвітлено у його книзі «Проблеми філософії історії та соціалізму» (1889 р).

У 1890 р. зайнявся вивченням робіт К. Маркса і Ф. Енгельса і незабаром переконався, що найбільш творчої і революційною силою є соціалістичний рух робітничого класу. Він негайно вступив в інтенсивне листування з лідерами європейського соціалістичного руху: Енгельсом, Каутским, Бернштейном, Жоржем Сорелем. Лабріола розглядав німецьку соціал-демократію як модель, яка застосовується для Італії, хоча остання і була, на його думку, відстає в розвитку країною. Він був головним організатором травневих демонстрацій у 1891 р.. Робота «Нотатки з приводу історичного матеріалізму» зробила Лабріола одним з найзначніших європейських теоретиків марксизму того часу.

Лабріола відносив себе до прихильників Турати, виступав за розвиток лівого пролетарського соціалізму. Але тим не менше, між ними існувала велика різниця: Лабріола бажав маленькою, однорідної, бойової марксистської робітничої партії; Турати ж виступав за широку партію, відкриту для різнорідних елементів, прагматичну та реформістську.

У 1892 р. Турати відреагував на бажання Лабріоли видаленням з партії анархістських елементів, але програма партії залишилася еклектичною. Проте, Лабріола вдалося переконати Турати залучити партію на захист сицилійського «Movimento дей Fasci». Проте, у зв'язку з теоретичними неясностями ( «соціал-позитивістськими, як сказав би Лабріола»), у рамках партії дуже скоро почали розвиватися три протилежних одна одній течії. У

зв'язку з цим Лабріола вважав за краще присвятити себе теоретичній роботі.

В останні роки життя він був залучений в активні дискусії з приводу Марксової спадщини, його впливу на філософію і політичну стратегію. Помер у 1904 р.

У своїх роботах Антоніо Лабріола виступав з різкою критикою ідеалістичних концепцій історії, у рамках яких історичні події пояснюються природними причинами або випадковістю. Лабріола, розвиваючи марксистське матеріалістичне розуміння історії, підкреслює історичну обумовленість. Він вважає, що вирішальна роль в історичному розвитку належить боротьбі. Лабріола також висуває ідею, що у вирішальні моменти історії в умовах боротьби зростає вплив різних історичних діячів, які направляють хід історії.

Самий факт, що в основі всієї історії лежать суперечності, протилежності, боротьби, війни, пояснює вирішальний вплив певних людей за певних обставин.