Політологічна енциклопедія Книга ІІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Кропоткін Петро Олексійович (27 листопада 1842 - 8 лютого 1921 рр.)

Російський та європейський революціонер — теоретик анархізму, публіцист, географ і геолог; князь.

У родоводі князів Кропоткіних зазначено, що князь Дмитро Васильович Смоленський на прізвисько «Кропотка» помер у 1470 р. Звідси і прізвище цього давнього князівського роду.

Батько майбутнього анархіста — князь Олексій Петрович — був генерал-майором, георгіївським кавалером. Він володів значними маєтками у Калузькій, Рязанській і Тамбовській губерніях, мав 1200 душ кріпаків. Одружився Олексій Кропоткін з Катериною Миколаївною — донькою героя 1812 р. генерала Миколи Сулими. Свій рід Сулими вели від запорозьких козаків, які у ХVІІ ст .і боролися за незалежність України.

Зі своєю майбутньою дружиною Олексій Петрович познайомився у Варшаві, де він опинився під час походу для приборкання Польського повстання 1830 - 1831 рр. У Варшаві відбулося і весілля, а поселилися Кропоткіни у Москві. Тут 27 листопада (9 грудня за новим стилем) у 1842 р. народився Петро Кропоткін. Він був четвертою дитиною у сім'ї. Найстаршому Миколі тоді було 8 років, Олені — 7 років, Олександрові — всього рік.

Матері Петро майже не знав: вона померла від сухот, коли хлопчику було три роки. У «Записках революціонера» Петро Кропоткін писав про матір: «Через багато років після її смерті я в кутку, в коморі, в нашому сільському будинку знайшов чимало паперів, написаних її твердим і красивим почерком. То були щоденники, в яких вона описувала красу природи в Німеччині на водах і говорила про свої печалі та про жагу щастя. Тут також були зошити заборонених російських віршів, серед яких «Думи» Рилєєва. В інших зошитах були ноти, французькі драми, вірші Ламартіна, поеми Байрона. Вона любила музику та, здається, непогано розуміла її. Знайшов я також багато акварелей, намальованих моєю матір'ю. Коли батько задумав будувати церкву у Петровському, мати писала для неї ікони: одну з них, Олексія божого чоловіка, селяни показували мені з любов'ю, коли я був у Петровському».

Через два роки після смерті Катерини Миколаївни Олексій Петрович одружився вдруге. Єлизавета Марківна Карандіно — дочка адмірала Чорноморського флоту — дуже відрізнялася від першої дружини князя. Вона стала поганою мачухою для чотирьох сиріт.

Молодші діти — Петро й Олександр — до вступу у навчальні заклади виховувалися вдома. Хлопчики успадкували від матері живий розум, доброту, любов до прекрасного.

У 1862 р. Петро Кропоткін закінчив Пажеський корпус.

У 1867 - 1868 рр. навчався на математичному відділенні фізико-математичного факультету Петербурзького університету.

У 1872 р. Кропоткін здійснив поїздку по Європі, де вступив до Першого Інтернаціоналу, фактичним лідером котрого був інший відомий російський революціонер-емігрант Михайло Бакунін.

У 1874 р. Кропоткіна було у Росії заарештовано за належність до таємного товариства, його помістили до Петропавлівської фортеці. У 1876 р. він за допомогою друзів-однодумців здійснив втечу з тюрми та перебрався за кордон у Західну Європу. В еміграції у 1877 - 1917 рр. він перебував у Лондоні та Швейцарії. Після петроградської Лютневої революції 1917 р. та повернення до Росії він відмовився від запропонованої йому тимчасовим урядом посади міністра. До наступної Жовтневого перевороту він спочатку поставився схвально, але після розв'язавання червоного терору та встановлення більшовицької диктатури, критично оцінював владу уряду Леніна.

Помер Петро Кропоткін у Дмитрові під Москвою 8 лютого 1921 р., у віці 78 років.

Кропоткін про Україну

У своєму літературознавчому творі англійською мовою «Ideas and Realities in Russian Literature» («Идеалы и действительность в русской литературе»), котрий у Росії видано не було, Петро Кропоткін дав загальну характеристику українській культурі та літературі, українському характеру; порівняв основні риси українського та російського етносів.

Твори Кропоткіна

Петро Крапоткін. До молодіжи. Переклав Михайло Лозинський. Львів. 1910.; П.А. Кропоткін. Анархістичний комунізм. Исследования о ледниковом периоде. — Вып. 1 // Записки Русского географического общества по общей географии. — 1876. — Т. 7.; Идеалы и действительность в русской литературе. Бостон, 1905.; Взаимная помощь как фактор эволюции. — Санкт-Петербург, 1907.; Поля, фабрики и мастерские. — Москва, 1918.; Великая французская революция 1789—1793. — Москва, 1919.; Современная наука и анархия. — Петроград — Москва, 1921.; Хлеб и Воля. — Петроград — Москва, 1922.; Этика. — Т. 1. — Петроград — Москва, 1922.; Записки революционера. — Москва, 1966.

Невдовзі після смерті Кропоткіна 18 вересня 1921 р. було створено Всеросійський громадський комітет, що мав на меті увічнити пам'ять Петра Олексійовича. Силами комітету, до якого увійшли діячі культури, науки, техніки за підтримки суспільно-активних більшовицьких (Віра Фігнер) та анархістських (Герман Сандомирський) функціонерів 9 грудня 1923 р. було відкрито Музей Кропоткіна. Музей проіснував до 1940 р., коли був ліквідований, а у 1941 р. всі експонати були передані до Музею революції у Москві.

ДЖЕРЕЛА:

Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 5. — Київ, 1980. — С. 539.; Баллер Э. Кропоткин Петр Алексеевич // Философская энциклопедия. — Т. 3. — М., 1964. — С. 99 - 100.; Н. М. Пирумова. Петр Алексеевич Кропоткин. — Москва: Наука, 1972.