Політологічна енциклопедія Книга ІІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Збройні Сили України

ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ — військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.

Збройні сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України а також беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

З'єднання, військові частини і підрозділи Збройних сил України відповідно до закону можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, боротьби з тероризмом і піратством, посилення охорони державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні і континентального шельфу України та їх правового оформлення, протидії незаконним перевезенням зброї, наркотичних засобів та психотропних речовин, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві, міжнародних антитерористичних, антипіратських та інших міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки на підставі міжнародних договорів Українита у порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Наказ Міністра оборони України від 23 грудня 1991 р. № 4 про створення Збройних сил України

Після проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України, вона успадкувала від СРСР одне з найпотужніших угруповань військ у Європі, оснащене ядерною зброєю та відносно сучасними зразками озброєння та військової техніки.

Емблема Збройних сил України

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України ухвалила рішення про взяття під свою юрисдикцію усіх розташованих на українських теренах військових формувань Збройних сил колишнього СРСР, та про створення одного з ключових відомств — Міністерства оборони України.

Отже, під юрисдикцію України перейшли: 14 мотострілецьких, 4 танкові, 3 артилерійські дивізії та 8 артилерійських бригад (9 293 танки і 11 346 бойових машин), бригада спецпризначення, 9 бригад ППО, 7 полків бойових вертольотів, три повітряні армії (близько 1 500 бойових літаків) і окрема армія ППО. Стратегічні ядерні сили, дислоковані на території України, мали 1272 міжконтинентальних балістичних ракет, а також близько 2 500 одиниць тактичної ядерної зброї. На час проголошення Україною незалежності чисельність військ в Україні нараховувала близько 980 тисяч осіб.

Створення національних Збройних сил характеризувалося одночасним формуванням правової основи діяльності Збройних сил, реорганізацією структур, створенням відповідних систем управління й забезпечення та інших елементів, необхідних для їх функціонування. Крім того, становлення Збройних сил України супроводжувалося значним скороченням військових структур, чисельності особового складу, кількості озброєнь та військової техніки.

В основу процесу створення власного війська були закладені політичні рішення керівництва України стосовно без'ядерного і позаблокового статусу держави. При цьому враховувалися також обмеження, пов'язані з ратифікацією договору «Про звичайні збройні сили в Європі» та виконанням Ташкентської угоди 1992 р., якою встановлювалися не тільки максимальні рівні озброєння для кожної держави колишнього СРСР, а й для так званого «флангового району». В Україні до нього входили Миколаївська, Херсонська, Запорізька області та Автономна Республіка Крим.

У стислі терміни Верховною Радою України був прийнятий пакет законодавчих актів стосовно воєнної сфери: Концепція оборони і будівництва Збройних Сил України, постанова № 1658-XII від 11 жовтня 1991 р. «Про Раду оборони України», Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», Воєнна доктрина України тощо. На ті ж роки припадає й реалізація ядерного роззброєння України. Воно є однією із найзначніших історичних подій, оскільки вперше в історії людства держава добровільно відмовилася від володіння ядерною зброєю. На 1 червня 1996 р. на території України не залишилося жодного ядерного боєзаряду або боєприпасу.

Після перемоги у Києві Євромайдану у лютому 2014 р., Росія розпочала військову агресію проти української держави. Першим її етапом стала окупація Криму, внаслідок чого було вбито 2 військовослужбовця Збройних сил: Кокуріна Сергія та Карачевського Станіслава.

Наступним етапом агресії стало захоплення проросійськими активістами адмінбудівель та відділків міліції у містах Донбасу (Слов'янську, Бахмуті та Краматорську). У відповідь на це українська влада оголосила про проведення антитерористичної операції, що переросла у повноцінну війну.

Незважаючи на численні докази присутності російських військ на території України, офіційно Росія не визнає факту свого вторгнення в Україну, відтак з українського боку війна розглядається як неоголошена. Загалом доктрина цієї агресії Росії проти України від світових військових аналітиків отримала назву «Гібридної війни».

Чинні на початок військової операції, війська, зазнали серйозних втрат у техніці — суходільній, морській, авіаційній; у особовому складі. Україна втратила 85% кораблів флоту та 50% українських військових з Криму, що склали присягу окупанту.

Період від 2015 р. характеризується якісно новим створенням війська — збільшено чисельність до 250 тисяч, збільшено фінансування Збройних сил з бюджету, переглянуто грошове забезпечення.

Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України є Президент України. Він, згідно зі статтею 106 Конституції України, призначає на посади і звільняє з посад вище командування Збройних сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави.

Безпосереднє військове керівництво Збройними силами України в мирний та воєнний час здійснює Головнокомандувач Збройних сил України. Головнокомандувачем Збройних сил України є за посадою начальник Генерального штабу Збройних сил України, якого призначає і звільняє в установленому порядку Президент України. Адміністративне та військово-політичне керівництво Збройними силами України здійснює Міністр оборони України.

Міністерство оборони України, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України, бере участь у реалізації державної політики з питань оборони і військового будівництва, координує діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони. Це міністерство також має аналізувати військово-політичну обстановку, визначати рівень воєнної загрози національній безпеці України, забезпечувати функціонування Збройних сил і їх готовність до виконання покладених на них функцій і завдань тощо.

За всю попередню історію ЗСУ від липня 2014 р. Петром Порошенком вперше на посаду міністра оборони почали призначатися колишні ВВ-ки — Валерій Гелетей та Степан Полторак.

Чисельність Збройних сил України затверджується Верховною Радою України за поданням Президента України.

Українська армія комплектується за рахунок призову на строкову та договірну службу чоловіків від 18 років. Граничний вік перебування на військовій службі осіб рядового, сержантського та старшинського складу — 45 років.

Восени 2013 р. передбачалося здійснити крайній призов на строкову військову службу і перехід вітчизняного війська на комплектування за контрактом. У квітні 2014 р. Верховна Рада України рекомендувала в. о. Президента України Олександрові Турчинову відновити призов до армії. 1 травня 2014 р. в. о.

Президента України підписав указ про заходи щодо підвищення обороноздатності держави, яким відновлено призов у 2014 р.

24 серпня 2015 р., Президент України Петро Порошенко під час урочистостей з нагоди 24-ї річниці Незалежності України у Києві зазначив, що «...210 тисяч людей прийшли на військову службу за шість черг мобілізації. З них 35 тисяч, тобто кожний шостий, — добровольці».

2 березня 2015 р., в. о. речника Генштабу ЗС України Владислав Селезньов, оприлюднив дані по втратах. Від початку АТО на сході України загинув 1541 військовий, поранені 6226. Серед загиблих: 1223 — Збройні Сили, 132 — Національна гвардія, 101 — МВС, 63 — Державна прикордонна служба, 7 — Служба безпеки України, 15 — Державна служби з надзвичайних ситуацій. У лікарнях перебуває 501 військовослужбовець, 13 з яких мають тяжкі поранення. За даними Генштабу, лише з початку дії нових мінських угод від 12 лютого, які мали зупинити бойові дії на сході України, загинули 58 військових, 320 були поранені. Дані щодо загиблих під час виходу з Дебальцеве продовжують надходити. У полоні, за даними Генштабу, перебуває 201 військовослужбовець. Втрати бронетехніки оцінюються у 968 одиниць.

9 березня 2015 р., в ексклюзивному інтерв'ю Першому Національному телеканалу України, Петро Порошенко повідомив, що за час АТО на Донбасі загинуло 1549 силовиків. З них 1232 — представники ЗСУ, 99 — МВС, 132 — Нацгвардії, 63 — ДПСУ, 7 — СБУ, 16 — ДСНСУ. Також Президент України заявив, що з 15 лютого, дати оголошення повного припинення вогню на виконання Мінських угод, загинули 64 військових (з них 51 — ЗСУ, 11 — НГУ, 1 — МВС, 1 — ДПСУ, 1 — ДСНСУ).

ПРОФЕСІЙНІ ВІЙСЬКОВІ СВЯТА:

14 лютого — День військ радіаційного, хімічного, біологічного захисту;

3 липня — День Зенітних ракетних військ Повітряних сил Збройних сил України;

15 липня — День українських миротворців;

Перша неділя серпня — День Повітряних сил Збройних сил України;

Перша неділя липня — День Військово-морських сил Збройних сил України;

2 серпня — День Високомобільних десантних військ;

8 серпня — День військ зв'язку України;

7 вересня — День воєнної розвідки;

9 вересня — День танкістів;

14 жовтня — День захисника України;

3 листопада — День ракетних військ і артилерії;

3 листопада — День інженерних військ;

16 листопада — День Морської піхоти України;

30 листопада — День Радіотехнічних військ Повітряних сил Збройних сил України;

6 грудня — День Збройних сил України;

12 грудня — День Сухопутних військ Збройних сил України;

24 грудня — День працівників військових представництв Міністерства оборони України.

ДЖЕРЕЛА:

Крип'якевич, Іван (1992). Історія українського війська. Львів: «Світ». с. 713.; Біла книга 2013. Збройні сили України (PDF). «Міністерство оборони України». 2014. с. 75.; Біла книга 2014. Збройні сили України (PDF). «Міністерство оборони України». 2014. с. 75.; Лазоркін Віталій. Збройні сили України: 1991 - 2001 // «Універсум». — 2011.