Політологічна енциклопедія Книга ІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Досвід політичний

ДОСВІД ПОЛІТИЧНИЙ (political expirience) — узагальнені результати, висновки, уроки, отримані з минулої і дійсної практики політичної діяльності різних суб'єктів політики, що діють як на внутрішній, так і на світовій арені. Узагальнення досвіду — одна з важливих функцій політики, здійснення якої вимагає глибоких знань історії політичної думки, політології, кратології, соціології й інших наукових дисциплін.

Досвід політичний — позитивний чи негативний, результативний, ефективний чи безрезультатний, марний, глобальний, світовий чи місцевий, помилковий — стимулює пошук нових політичних рішень і орієнтирів, нових прогнозів, форм і методів політичної і владної діяльності.

ДЖЕРЕЛО:

Політологічний словник. Під редакцією М.Ф.Головатого і О.В.Антонюка. — К.: 2005. — 792 с.

ДОРОШЕНКО ПЕТРО ДОРОФІЙОВИЧ (1627 - 19 листопада 1698 рр.)

Визначний український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького Правобережної України (1665 - 1676), очільник Гетьманщини (1668 - 1670). Козацький полковник, учасник Хмельниччини та козацько-московської війни. Гетьманування, котре припало на добу Руїни, провів у постійних війнах, як з зовнішніми так і внутрішніми супротивниками.

Народився у Чигирині. Походив із давнього козацького роду, онук соратника Петра Сагайдачного Михайла Дорошенка, котрий загинув під час виправи на Крим 1628 р. Батько — наказний гетьман Дорофій Дорошенко.

Загалом існуючі джерела не дають змоги широко висвітлити життя і діяльність Петра Дорошенка у молоді роки — до часу проголошення гетьманом у 1665 р. відомості про нього досить фрагментарні.

ПОЧАТОК ВІЙСЬКОВОЇ КАР'ЄРИ:

Мав гарну освіту, добре знав латинську і польську мови. На початок Хмельниччини обіймав посаду писаря ГВА. У 1655 р. призначений наказним полковником, відтоді до 1665 р. позмінно очолював Прилуцький, Чигиринський, Канівський та Черкаський полки. Виконував дипломатичні доручення Богдана Хмельницького, зокрема вів переговори з шведським урядом щодо союзу проти Речі Посполитої, також згодом очолював делегацію до Москви 1659 - 1660 рр.

По смерті Богдана Хмельницького гетьманом, на старшинській раді у 1657 р. у Корсуні, було проголошено очільника шляхетсько-олігархічного угруповування Івана Виговського. П. Дорошенко визнав його владу, але не входив до близького оточення нового гетьмана. Під час повстання Мартина Пушкаря на чолі полку вів бойові дії проти повстанців. Активний учасник Козацько-московської війни. Брав участь у перемовинах з посольством Станіслава Бєнєвського, котрі завершились угодою авторства Немирича-Виговського — Гадяцьким договором. 7 вересня 1658 р. перебував у таборі під Гадячем. Згодом зосередив полк проти наступу московських військ у Срібному, але утримати містечко під натиском армії Семена Пожарського не вдалося.

На відміну від старшин з оточення Виговського не отримав від Сейму Речі Посполитої ні маєтків, ні шляхетства, тож зрештою, коли на Правобережжі зросли опозиційні до гетьмана настрої, Дорошенко з частиною полку відбув на Чигиринщину, де невдовзі разом з Іваном Ковалевським стає одним з найближчих дорадників Хмельниченка, котрий, у свою чергу, незабаром по вересневій різанині на Чорній раді у Германівці, й отримав булаву.

Брав участь у перемовинах з Анджеєм Потоцьким, котрий безрезультатно намагався намовити козацтво залишитися у складі Речі Посполитої. Опісля очолив переговори з О. Трубецьким котрі зрештою завершилися підписанням Хмельницьким Переяславських статей. Оскільки їх умови були ще гірші за попередні домовленості, у кінці року Петро Дорошенко, на чолі посольства, відбув до Москви задля перегляду угоди.

ГЕТЬМАНСТВО:

У 1663 - 1664 рр. — генеральний осавул у гетьмана Павла Тетері, із 1665 р.— полковник Черкаського полку.

У 1665 р. Петро Дорошенко був обраний гетьманом Правобережної України, замінивши на цій посаді Павла Тетерю, який у своїй політиці орієнтувався на Річ Посполиту.

10 жовтня 1665 р. правобережні полковники обрали Дорошенка тимчасовим гетьманом Правобережної України, а на початку січня 1666 р. у Чигирині козацька рада підтвердила вибір старшини. У 1665 - 1666 рр. Петро Дорошенко придушив амбіції двох претендентів на гетьманську булаву — Василя Дрозденка і Степана Опару.

ЗАПРОВАДЖЕННЯ РЕФОРМ:

Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережної України, Дорошенко, за підтримки київського митрополита Йосифа Тукальського, провів ряд важливих реформ. Щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин (сердюки і компанійці), які відзначалися хоробрістю у бою і особистою відданістю гетьманові.

Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини Дорошенко встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводячи політику колонізації незалежних земель, Дорошенко на степовому порубіжжі утворив новий Торговицький полк, який довірив Степанові Щербині. Намагаючись здобути підтримку серед народних мас, Дорошенко часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків.

Разом з активними заходами по реорганізації внутрішнього державного життя України Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики Дорошенка було об'єднання під своєю владою Лівобережної і Правобережної України. Після підписання між Московською державою і Річчю Посполитою Андрусівського перемир'я 1667 р., умови якого абсолютно нехтували державні інтереси України, Дорошенко вирішив укласти військовий союз із Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Османської імперії. У вересні 1667 р. об'єднане українсько-османське військо, розпочавши воєнні дії у Галичині, змусило уряд Речі Посполитої визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько-польський кордон по річці Горині.

Однак, за умовами Підгаєцької угоди, Петро Дорошенко вимушений був таки визнати владу короля Речі Посполитої і внаслідок цього почати пошук нового покровителя в особі Османського султана.

ОБ'ЄДНАННЯ З ЛІВОБЕРЕЖЖЯМ:

Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Дорошенко на початку літа на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де у цей час тривало антимосковське повстання. У ході нього у військовому таборі під Опішнею козаки вбили гетьмана Івана Брюховецького і 8 червня 1668 р. проголосили Дорошенка гетьманом всієї України.

Проте гетьманування Дорошенка на Лівобережній Україні тривало недовго. Занепокоєна зміцненням гетьманської влади в Україні Москва та Кримське ханство взялися підривати її шляхом підтримки суперників Дорошенка і прямою військовою агресією. Кримські татари підтримали претендента на гетьманську булаву запорізького писаря Петра Суховієнка. Дорошенко, призначивши наказним гетьманом на Лівобережжі Дем'яна Многогрішного, був змушений повернутися у Правобережну Україну. На початку 1669 р. Дорошенку за допомогою запорожців під проводом Івана Сірка вдалося розгромити Суховієнка і його спільників — кримських татар.

СОЮЗ З ОСМАНСЬКОЮ ІМПЕРІЄЮ:

Відсутністю Дорошенка у Лівобережній Україні скористалися противники гетьмана. У середині березня 1669 р. у Глухові вони проголосили гетьманом Дем'яна Многогрішного, який уклав з Московією новий договір — Глухівські статті. Намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму і здобути допомогу у боротьбі проти Речі Посполитої і Московського царства, Дорошенко навесні 1669 р. уклав союзний договір із Османською імперією. Цей союз був затверджений Генеральною Військовою Радою 10 - 12 березня 1669 р. у Корсуні.

У 1669 р. Дорошенко отримав від османського султана Мехмеда IV титул бея українського санджаку. На думку історика Наталії Яковенко основою воєнно-політичного союзу стала угода, підписана 18 років тому (у 1651 р.) між Богданом Хмельницьким і османським султаном. За цим старим договором:

✵ територія Української держави мала охоплювати землі від Перемишля до Путивля;

✵ підтверджувалося право вільного вибору гетьмана, який обирався довічно;

✵ українська православна церква зберігала автономію у складі константинопольського Патріархату;

✵ українське населення звільнялося від сплати податків і данини на користь османської казни;

✵ на українських землях османи і татари не мали права споруджувати мечеті і брати ясир;

✵ Османська імперія і Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Річчю Посполитою і Московією без згоди гетьмана;

✵ султанські грамоти, які стосувалися України, мали писатися турецькою та українською мовами.

ВІЙНА З РІЧЧЮ ПОСПОЛИТОЮ:

У вересні 1670 р. Петро Дорошенко як санджак бей османського султана був змушений розпочати боротьбу зі ставлеником Речі Посполитої уманським полковником Михайлом Ханенком. Упродовж 1671 р. призначений Дорошенком наказний гетьман Остап Гоголь вів воєнні дії проти армії Речі Посполитої і українських загонів Михайла Ханенка.

У 1671 р. пройшов у незначних сутичках між противниками. Восени 1671 р. армія Речі Посполитої на чолі з Яном III Собеським повела наступ на Поділля і захопила Брацлав, Могильов, Вінницю.

Навесні 1672 р. розпочалися широкомасштабні воєнні дії. Дорошенко, отримавши воєнну допомогу від Османської імперії, перейшов у наступ. У липні козацькі полки під проводом Дорошенка розгромили на Поділлі під Четвертинівкою козацькі загони Михайла Ханенка. 27 серпня 1672 р. об'єднана українсько-османсько-татарська армія, яку очолювали османський султан Мехмед IV, кримський хан Селім I Ґерай та гетьман Дорошенко, здобула фортецю Кам'янець (тепер Кам'янець-Подільський) і рушила у Галичину. На початку вересня 1672 р. українсько-османсько-татарські війська обложили Львів. Не маючи коштів для продовження війни, уряд Речі Посполитої 5 жовтня 1672 р. уклав Бучацький мирний договір 1672 р.

Укладання Бучацького договору, за яким Річ Посполита відмовлялася від претензій на Правобережну Україну, Московська держава розцінила як можливість, не порушуючи Андрусівського перемир'я з Річчю Посполитою, захопити Правобережжя. У червні 1672 р., замість скиненого з гетьманства Дем'яна Многогрішного, лівобережним гетьманом було обрано Івана Самойловича, якого 17 березня 1674 р. було проголошено гетьманом всієї України.

У червні 1674 р. московська армія під командуванням воєводи Григорія Ромодановського і козацькі полки на чолі з гетьманом Іваном Самойловичем вступили у Правобережжя і взяли в облогу гетьманську столицю — Чигирин. Два тижні гетьманські війська завзято обороняли місто. На допомогу Дорошенку під Чигирин підійшла османсько-татарська армія під командуванням візира Кара-Мустафи, яка змусила Самойловича і московські війська відступити.

ЗРЕЧЕННЯ БУЛАВИ:

Правобережна Україна знову перейшла під владу Дорошенка, проте ситуація на Правобережжі була складною. Роки виснажливої війни перетворили українські міста і села на правому березі Дніпра на суцільну руїну. Османські залоги, закріпившись у стратегічно важливих містах, вимагали сплати данини османському султанові, руйнували церкви або перетворювали їх на мечеті, грабували і захоплювали в полон місцеве населення. Жителі цілих сіл були змушені тікати на лівий берег Дніпра, сподіваючись знайти там безпечні умови для життя. Авторитет Петра Дорошенка впав серед місцевого населення. Розчарований політикою Османської імперії, він вирішив зректися булави.

Восени 1675 р. на козацькій раді у Чигирині Петро Дорошенко склав гетьманські клейноди, а Іван Сірко прийняв від нього присягу на вірність цареві. Московський уряд вимагав від Дорошенка присяги на лівому березі Дніпра у присутності Самойловича і Ромодановського, від чого Дорошенко рішуче відмовився.

Восени 1676 р. 30-тисячна московська армія і полки Самойловича знову обложили Чигирин. 19 вересня 1676 р. розпочався штурм гетьманської столиці, яку обороняв всього двохтисячний загін сердюків. Після кількагодинного запеклого бою Дорошенко, розуміючи всю безвихідь становища, переконав козаків припинити опір.

Після зречення з гетьманства Дорошенко поселився у містечку Сосниця (тепер Чернігівська область), проте через деякий час на вимогу царського уряду переїхав до Москви. У 1679 - 1682 рр. Дорошенко був призначеним вятським воєводою і мешкав безпосередньо у Вятці.

Останні роки життя Дорошенко провів у селі Ярополчому під Москвою (тепер село Волоколамського району Московської області Росії; 135 км від Москви), яке було віддано йому у 1684 р. у спадкове володіння. Там він, вже літньою людиною, одружився на Агафії Єропкіній, представниці столбового дворянства, яка народила йому синів Олександра і Петра і дочку Катерину.

Помер 19 листопада 1698 р. на 71-му році. Похований на церковному кладовищі чи сільському кладовищі. Там є кам'яна плита з ґратчастою огорожею і з написом. У краєзнавчому музеї навпроти могили зберігається мармурове погруддя гетьмана роботи невідомого скульптора XVIІІ ст. Правнучка гетьмана Наталя Гончарова стала дружиною класика російської літератури Олександра Пушкіна, який шкодував, що каплиці на могилі гетьмана на той час вже не існувало і за клопотанням якого була відновлена після поетової смерті. Цю другу каплицю було знищено більшовиками у роки Другої світової війни. Втретє каплицю було поновлено на кошти російських благодійних фондів та за допомогою регіональної громадської організації «Земляцтво вихідців із Хмельницької області».

ДЖЕРЕЛА:

Костомаров «Руина» (СПб., 1882); Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. — Нью-Йорк,1985; Чухлиб Т. Петр Дорошенко. — Киев,2007; В.Л.Янин. Отечественная история: история России с древнейших времен до 1917 года : энциклопедия в пяти томах, Том 2. Научное изд-во Большая Российская энциклопедия, 1996. стр. 77; Голобуцкий В. А. «Запорожское казачество», Киев 1957.; Новосельский А. А. «Борьба Московского государства с татарами в первой половине XVII века», Москва-Ленинград 1948.