Політологічна енциклопедія Книга ІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Діаспора

ДІАСПОРА (грец. — «розсіяння») — етнічна, у першу чергу релігійна (конфесійна) та мовно-культурна спільнота або сукупність індивидів, які існують та зберігаються за межами свого материнського регіону, і котрі усвідомлюють свою генетичну або духовну з ним єдність.

Поняття походить мовно з давньогрецької, але змістовно — з іудейської традиції (мається на увазі розсіяння євреїв по світу та існування компактними релігійно-етнічними громадами). В Європі це поняття стало набувати широкого вжитку у ХІХ ст. Часто ним не зовсім коректно звуться будь-які національні меншини.

Первісно у Новому Заповіті та у євреїв, що розмовляли грецькою, «діаспорою» звалася сукупність євреїв, що з часів Вавилонського полону у ІУ ст. до н.е. були розсіяні поза межами Палестини серед язичницьких племен та народів — в Єгипті та Малій Азії.

Тенденція існування компактними громадами посилилась після римської навали і знищення держав Юдея та Ізраїль (1-ша та 2-а «Юдейські війни») та примусового розселення євреїв по території Римської імперії, починаючі з 1 ст. нашої ери. З цього ж часу цю назву євреї-християни почали переносити на єдиновірців, що мешкали поза межами церковних громад.

У Новий час ця назва використовувалася гернгутерами (гуситами — послідовниками Моравської церкви), котрі звали так усіх братів, що мешкали поза межами секти. В XIX віці назву Діаспора почали використовувати католики для позначення католицьких громад в іновірних країнах.

В Україні термін «діаспора» інколи трактується неоднозначно. В одних випадках під ним розуміють усіх без винятку українців, розсіяних по всьому світу; в інших — лише дисперсні (розпорошені) їх частини, що не становлять якоїсь спільноти; нарешті, діаспорою вважають усіх українців поза Україною, за винятком тих, котрі проживають у сусідніх державах на споконвічній етнічній території. Неоднозначне тлумачення поняття «діаспора» призводить до розмаїття його визначень.

На Заході, наприклад, найчастіше вдаються до поєднання етноніма та політоніма («українські канадці», «україноканадці») або етноніма і громадянства («українець Канади», «українець США»), а при визначенні діаспорної групи — до термінів «українська етнічна група», «українська імміграція», «канадські вихідці з України» тощо. Через таку різноплановість учені віддають перевагу універсальному термінові — «українська діаспора».

За своєю структурою діаспора виступає у двох основних формах: дисперсій — невеликих вкраплень в іноетнічному масиві; компактних утворень — суцільних етнічних районів. Щодо природи діаспор, то вони утворюються або шляхом міграцій, або внаслідок насильницького відторгнення частини етносу від основного масиву.

В історії української еміграції простежуються два основних напрямки, кожен з яких має кілька хвиль. За напрямком її умовно поділяють на східну і західну.

СХІДНА ДІАСПОРА:

Східна діаспора утворювалася шляхом переселення українців до внутрішніх губерній Російської імперії (внутрішня колонізація), пізніше — до республік колишнього СРСР. Поодинокі міграції зафіксовані ще у XVI ст., коли українські козаки разом із російськими землепрохідцями освоювали простори Сибіру, Далекого Сходу, Камчатки та Чукотки.

Масові ж переселення мають більш визначений час та ґрунтовніше мотивування.

До східної діаспори (а вона налічує до 10 млн осіб) слід залучити і українців Берестейщини, Курщини, Кубані, Придністров'я тощо, історичною долею відрізаних від колись цілісного етнічного масиву, й етнічні вкраплення у населення Прибалтики, Москви та Санкт-Петербурга, і цілі етнічні райони у Башкортостані, Закавказзі, Казахстані та Середній Азії, де у 20-ті рр. утворилася так звана «Сіра Україна», і великий клин у Сибіру та на Далекому Сході, що дістав назву «Зелена Україна».

ЗАХІДНА ДІАСПОРА:

До західної української діаспори (понад 5 млн осіб) слід додати також українців Холмщини, Перемишлянщини, Надсяння, Підляшшя, Пряшівщини, Мараморошчини та Сучавщини, свого часу відокремлених від суцільного українського етнічного масиву, і давні компактні утворення в Угорщині, Югославії, Австрії, Німеччині, й етнічні вкраплення в населення Великобританії, Франції, Італії, Бельгії та інших європейських країн, і суцільні райони та навіть провінції у Канаді, США, Аргентині, Австралії.

Кількісна характеристика західної діаспори виглядає нині таким чином.

У США проживає близько 2 млн осіб, половина з яких — у штаті Пенсильванія, до 20% — у штатах Нью-Джерсі, Нью-Йорк, менше — у Мічигані, Огайо та Коннектикуті.

Серед них спостерігається стійка тенденція до збереження національних цінностей, зокрема, мови.

У Канаді мешкає близько 1 млн україноканадців, в основному у провінціях Манітоба, Саскачеван, Альберта, Онтаріо (2,3%), де створені національні громадські організації, школи, відділення університетів. Українська діаспора у Канаді також прагне зберігати національні традиції.

Подібне спостерігається також в інших країнах, але у менш відчутних проявах: в Аргентині та Бразилії, де проживає приблизно по 300 тис. українців, у Парагваї (понад 10 тис.), Венесуелі (понад 4 тис.), Уругваї (10 - 15 тис.), Австрії (понад 5 тис.), Бельгії (4 тис.), Великобританії (понад 30 тис.), у Данії, Іспанії, Греції, Італії, Люксембурзі (приблизно по 1 тис. осіб).

Особливе місце серед країн української діаспори займає Югославія.

Українські переселенці (нині їх налічується близько 36 тис.) перебралися до Воєводини ще у XVIII ст., утворивши у місті Руський Керестур свій значний осередок.

Ще давніша українська діаспора у Болгарії. Українці почали прибувати до неї ще у IX - X ст. — ченці, купці, студенти, а головне — викладачі Києво-Могилянської академії, котрі започаткували там традицію викладання курсів з актуальних гуманітарних проблем. Пізніше у числі таких просвітників був видатний письменник, учений та громадський діяч Михайло Драгоманов.

Загальна динаміка чисельності та розміщення українців у світі має наступний вигляд:

Українська діаспора, розсіяна по всьому світові, являє собою могутній етнічний кущ, котрий живиться культурою материнського регіону України — і від того, як проходитимуть етнокультурні процеси в Україні, багато у чому залежить життя української діаспори: як східної, так і західної.

ДЖЕРЕЛА:

Український Науковий Інститут Гарвардського Університету. Українці в американському та канадійському суспільствах. Соціологічний збірник, за ред. В.Ісаєва. —Кембрідж, 1976.; Томилов Н. А. Современные этнические процессы в южных и центральних зонах Сибири. // Советская этнография, 4, 1978; Кубійович В. Укр. діяспора в СССР в світлі переписів населення // Сучасність, ч. (210). — Мюнхен, 1978; Чорний С. Українці в Євразії. Чисельність і розміщення за переписами 1897— 1990 рр. — Київ, 2002; Марунчак М. Біографічний довідник до історії українців Канади. — Вінніпег, 1986; Лановик Б., Траф'як М., Матейко Р. та ін. Українська еміграція: від минувшини до сьогодення / За ред. проф. Б. Ла-новика. Т., 1999; Українці Австралії: Енциклопедичний довідник. — Сідней, 2001; Мости в Україну / Укладачі: Володимир Білецький, Віра Боднарук, Богдан Боднарук. — Донецьк: Український культурологічний центр, Східний видавничий дім. — 2005. — 116 с.; Віра Боднарук, Володимир Білецький. Літературні вечори в Українському Інституті Модерного Мистецтва Чикаго, 1973—2006. — Донецьк: Український культурологічний центр, НТШ-Донецьк, ТУМ-Чикаго — 2006. — 140 стор.; Закордонне українство і Донеччина: вчора, сьогодні, завтра //Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Донецьк, 19 грудня 2008 р. — Донецьк: Донецьке обласне відділення Товариства «Україна-Світ», Український культурологічний центр, НТШ-Донецьк, 2008. 312 с.