Політологічна енциклопедія Книга ІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Декабристи на терені України

ДЕКАБРИСТИ — перші російські дворяни-революціонери, які 14 (26) грудня 1825 р. збройною силою прагнули встановити у Росії конституційний лад.

Вони боролися за повалення царату та скасування кріпацтва. Основні гасла декабристів були гаслами буржуазної революції, яка змітає феодалізм і дає можливість розвинутися капіталістичному ладу. Особливістю російського історичного розвитку було те, що почин у боротьбі проти феодалізму взяли на себе революціонери з дворян.

Основною причиною декабристського руху стала криза феодально-кріпосницької системи, франко-російська війна 1812 р., яка призвела до активного поширення західноєвропейських ідей, глибшого ознайомлення з соціальним та політичним життям Європи. Цілі рухи декабристів відображали історичні завдання, що виникли у розвитку Росії того часу. Рух декабристів виник на ґрунті російської дійсності.

Першому таємному товариству декабристів передувало створення більш ранніх організацій. Всі вони послужили школою майбутнього руху, його безпосередньою передумовою.

Після війни 1812 р. виникають 4 ранні переддекабрістскі організації: дві офіцерські артілі: у Семенівському полку, серед офіцерів Головного штабу (Священа артіль), Кам'янець-Подільський гурток Володимира Раєвського та Товариство російських лицарів Михайла Орлова та Матвія Дмитрієва-Мамонова.

Про Семенівську артіль свідчить декабрист Іван Якушкін — один із її засновників. Вона склалася у гвардійському Семенівському полку у 1814 р., коли гвардія з Парижа рушила до Петербурга. У артіль входило, за спогадами І.Д.Якушкіна, 15 - 20 офіцерів, які щодня обідали разом. Після обіду вони грали у шахи, читали вголос іноземні газети та стежили за подіями в Європі (таке проведення часу було нововведенням). Полковий командир генерал Потьомкін протегував артелі, але через кілька місяців після виникнення артілі Олександр I наказав йому припинити існування артілі, зауважиши, що такі збіговиська офіцерів йому дуже не подобаються.

Офіцерську Священну артіль заснував офіцер Генерального штабу Олександр Миколайович Муравйов. Створення офіцерської артілі було справою звичайною. Новим було спілкування ідейного характеру і виникнення ознак політичного об'єднання. Іван Пущин писав: «Постійні наші бесіди про предмети громадські, про зло існуючого у нас порядку речей і про можливість зміни, бажаної багатьма потай, надзвичайно зблизили мене з цим мислячим гуртком».

Товариство («Орден») російських лицарів засновано у 1814 р. за задумом генерал-майора Михайла Орлова. До «Ордена» були причетні племінник російського просвітника Новікова М.І. — Михайло Новіков, поет-партизан Денис Давидов, Микола Тургенєв. «Пункти вчення, що викладається у внутрішньому Ордені» (оригінальна назва рос. «Пункты преподаваемого во внутреннем Ордене учения»), написані рукою Михайла Орлова, містять конституційний проект поміркованого змісту.

Одним із провідних осередків декабристського руху був Київ. У 1816 р. був створений Союз спасіння, таємна організація, яка ставила за мету шляхом військового перевороту встановити конституційну монархію та скасувати кріпосне право. До складу організації входили 30 осіб, серед яких були Сергій Трубецькой і Павло Пестель. Але єдності між членами товариства не було, що призвело до його розпаду.

На основі Союзу спасіння створено 1818 р. Союз благоденства з членством понад 200 осіб. Центральні органи містилися спочатку у Москві, а потім у Петербурзі. Товариство мало філії у Кишиневі, Тульчині, Полтаві.

У 1821 р. внаслідок реорганізації своїх об'єднань майбутні декабристи створили два осередки: Північне товариство з центром у Петербурзі та Південне, засноване у Тульчині (з 1821 р. керівниками були П.І.Пестель, М.П.Бестужев-Рюмін, С.І.Муравйов-Апостол, С.Г.Волконський та ін.).

Незабаром, крім Тульчинської управи, були засновані ще Кам'янська на чолі з В.Л. Давидовим та С.Г. Волконським та Васильківська, яку очолив С.І. Муравйов-Апостол. Хоч учасники таємних товариств обговорювали й узгоджували питання спільних дій, між двома організаціями були значні розходження. Південне товариство було радикальніше за Північне, яке обмежувалося у своїх планах поваленням абсолютизму й установленням конституційної монархії.

Водночас з Південним товариством в Україні діяла ще одна таємна організація — Товариство об'єднаних слов'ян, утворена братами Андрієм і Петро Борисовими та Юліаном Люблінським у Новограді-Волинському 1823 р. Намагаючись зібрати в єдине ціле всі опозиційні сили, у вересні 1825 р. Товариство об'єднаних слов'ян об'єдналося з Південним товариством, перетворившися на його філію.

Поряд з декабристськими товариствами в Україні у 1821 - 1825 рр. існувало Малоросійське таємне товариство на чолі з відомим масоном Василем Лукашевичем. Він входив також до ТОС і Союзу благоденства.

Повстання 14 грудня 1825 р.

Декабристи надавали великого значення створенню конституційних проектів. Складені декабристами програмні документи виявляють глибокі ідейні протиріччя в їх середовищі.

Проект конституції Північного товариства передбачав перетворення Росії на конституційну монархію, федерацію 15 держав. Передбачалася також скасування кріпосного права на умовах наділення селян землею з розрахунку 2 десятини на двір. Закріплювалося велике землеволодіння.

Пестель виступав проти федеративного устрою держави, був прихильником єдиної централізованої республіки. Самодержавство мало бути ліквідоване. Проголошувалося повне знищення кріпацтва. Пестель високо цінував особисту свободу людини. Визволення селян без землі, тобто надання їм тільки особистої свободи, вважав уявним визволенням. Пропонував визволення селян з землею.

Після тривалих дискусій Південне і Північне товариства визначили час спільного виступу — літо 1826 р. (цар мав прибути на військові маневри в Україну). Але несподівана смерть Олександра I у Таганрозі (листопад 1825 р.), невизначеність у питанні успадкування російського престолу (зречення Костянтина від престолу, яке імператорська родина зберігала у таємниці) підштовхнули змовників до негайних дій.

14 (26) грудня 1825 р. у день присяги військ та Сенату на вірність новому цареві, Миколі I, члени Північного товариства організували у Петербурзі повстання. Відповідно до плану, передбачалися дії у трьох напрямах: 1)захоплення Зимового палацу та арешт царської родини; 2) оволодіння Петропавлівською фортецею, що тримала центр Петербурга під прицілами своїх гармат; 3) встановлення контролю за діями Сенату, оголошення Маніфесту до народів Росії, у якому повідомлялося про повалення царського режиму та програма майбутніх суспільних реформ: знищення кріпацтва, ліквідацію рекрутства, проголошення громадянських свобод і скликання Установчих зборів.

З самого початку свого здійснення план зазнав невдачі. Сенатори рано-вранці присягнули імператору і роз'їхалися по домівках. Першим прибув на Сенатську площу лейб-гвардії Московський полк на чолі з Бестужевим Олександром Олександровичем та його братом М.О.Бестужевим, пізніше — рота лейб-гренадерів під проводом О.М.Сутгофа, потім гвардійський морський екіпаж під керівництвом М.О.Бестужева і Арбузова Антона Петровича, значна частина лейб-гренадерів на чолі з М.О.Пановим. Всі були зі зброєю, але артилерії не було. Народ, який зібрався на площі (декілька десятків тисяч людей), співчував повстанцям. Повстанці (понад 3 тис. солдатів на чолі з 30 офіцерами) чекали появи С.П.Трубецького, обраного диктатором, але він не з'явився. Декабристи діяли нерішуче, втрачаючи ініціативу і час. О.І.Якубович і О.М.Булатов, боячись пролиття крові, не наважилися зі своїми збройними формуваннями на захоплення Зимового палацу та Петропавлівської фортеці. Був обраний новий диктатор — князь Євген Оболенський, який тричі намагався (марно) зібрати військову раду.

Микола I перехопив ініціативу — повстанців оточили урядові війська. У їхньому розпорядженні були 36 гармат і кавалерія. Микола I віддав наказ стріляти по повстанцях картеччю. До вечора повстання було придушене. 14 грудня 1825 р. загинули 1271 осіб, з них жінок — 9, дітей — 19, мешканців міста — 903.

ПОВСТАННЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ПОЛКУ:

Намагаючись виправити становище та продовжити боротьбу, 29 грудня 1825 р. члени Васильківської управи С.І. Муравйов-Апостол і М.П. Бестужев-Рюмін підняли повстання Чернігівського піхотного полку у с. Триліси поблизу Василькова на Київщині. Проте вже 3 січня 1826 р. біля с. Ковалівки повстанці зазнали поразки у бою з переважаючими силами лояльних Миколі I військ.

СЛІДСТВО І СУД НАД ДЕКАБРИСТАМИ:

У ніч на 15 (27) грудня 1825 р. у Петербурзі розпочалися арешти. 579 чоловік були притягнуті до слідства у справі декабристів. Слідчі та судові процедури відбувалися у глибокій таємниці.

За підрахунками Б.Л.Модзалевського і А.А.Сіверса, з 579 осіб, залучених до слідства у справі декабристів, повністю виправдали половину — 290 (34 особи звільнені з виправдувальними атестатами, 115 осіб визнані такими, що не належали до таємних товариств, відомості про 120 осіб комітет залишив «без уваги», 10 осіб згадані в ході слідства через непорозуміння, 11 були донощиками). З решти 289 осіб були визнані винними 131 чоловік.

1 липня 1826 р. організовано Верховний кримінальний суд для винесення вироку учасникам повстання. Суд сформував з числа своїх членів ревізійну комісію на чолі зі М.Сперанським для перевірки матеріалів слідства. Комісія розробила 11 разрядів злочинів. Верховному кримінальному суду підлягали 121 осіб. 117 визнали свою провину, 4 — не визнали (М.І.Тургенєв, князь Ф.П.Шаховський, М.Р. Цебріков, О.Ю.Горський — останній не ввійшов до жодного розряду і засуджений не був).

5 декабристів були страчені: (П.І.Пестель, С.І.Муравйов-Апостол, М.П.Бестужев-Рюмін, П.Г.Каховський, К.Ф.Рилєєв. 88 декабристів заслано на каторгу, 18 — на поселення, один — на життя у Сибір, 4-у фортечні роботи, 15 — розжалувані у солдати, 124 — переведені в інші полки або місця служби, віддані під нагляд поліції або для подальшого слідства, 4 — вислані за кордон, доля 9 осіб залишилася невизначеною, а 21 особа померли до або під час слідства.

Солдати (понад 1000 осіб) були покаранні шпіцрутенами і переведені в інші полки. На Кавказ відправили весь штрафний Чернігівський полк.

ПРИЧИНИ ПОРАЗКИ ДЕКАБРИСТІВ:

Відсутність єдиного центру і керівництва повстанським рухом.

Непідготовленість виступів.

Повільність і нерішучість у діях повсталих.

Відсутність єдності у лавах декабристів, розбіжності у їхніх поглядах.

Відсутність підтримки з боку народних мас.

ДЕКАБРИСТСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ:

Українці (брати Муравйов-Апостол Іполіт Іванович, Муравйов-Апостол Матвій Іванович, Муравйов-Апостол Сергій Іванович, брати Борисови, Волконський Сергій Григорович, Люблінський Юліан Казимирович, Горбачевський Іван Іванович та інші) виявились найактивнішими ідеологами й учасниками декабристського руху. Саме у Тульчині й Києві розроблено, обговорено і затверджено один з програмних документів декабристів Руську Правду, яка є першим проектом новітньої конституційної думки на українських землях.

Повстання декабристів було першим організованим виступом озброєної опозиції проти самодержавства у Росії. Це була перша спроба знищення самодержавства дворянами, що були його опорою. Приклад декабристів став високим моральним зразком боротьби для наступних поколінь. Ідеї декабристів, що особливо стосуються прав народу про вільне життя, вплинули на формування і розвиток українського визвольного руху.

ДЖЕРЕЛА:

Нечкина М.В. Декабристы. — М.: Наука, 1982.; Довнар-Запольский М.В. Тайное общество декабристов: Исторический очерк, написанный на основании следственного дела. М., 1906. 340 с.; Гордієнко Д. Тарас Шевченко і декабристи // Шевченкознавчі студії: Збірник наукових праць. Вип. 10 / Київський національний університет ім. Т. Шевченка. — К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 2007. — С. 131 - 138.; Дружинин Н.М. Избр. труды: Революционное движение в России в 19 веке. — М., 1985.; Декабристы рассказывают. — М.: Молодая гвардия, 1975.; Трубецкой С.П. Материалы о жизни и революционной деятельности. Письма и дневники. — Иркутск, 1987.; Лунин М.С. Сочинения, письма, документа. — Иркутск: Восточно-Сибирское книжное издательство, 1988.; Басаргин Н.В. Воспоминания, рассказы, статьи. — Иркутск: Восточно-Сибирское книжное издательство, 1988.; Декабристи в Україні: дослідження й матеріали / Наук. ред. проф. Г. Д. Казьмирчука. К., 2005. Т. 4. 202 с.; Декабристи в Україні: дослідження й матеріали / Упор. Г. Д. Казьмирчук, Ю. В. Латиш; наук. ред. проф. Г. Д. Казьмирчука. Т. 6. К., 2009. 204 с.; Латиш Ю.В. Декабристи в Україні. Історіографічні студії. Київ, 2014. — 237 с.