Політологічна енциклопедія Книга ІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Дарендорф Ральф (1 травня 1929 - 17 червня 2009 рр.)

Німецько-британський соціолог, політолог, політичний діяч, прихильник теорії ліберального суспільства і держави, відомий як автор теорії соціального конфлікту, лорд. Професор Берлінського наукового центру соціальних досліджень (WZB). Він був головою Німецького соціологічного товариства, депутатом бундестагу, парламентським статс-секретарем при міністрі закордонних справ ФРН, членом Єврокомісії, директором Лондонської школи економіки і політичних наук. У 1993 р. барон Дарендорф став членом палати лордів британського парламенту. Помер після важкої хвороби у Кельні.

Вивчав філософію і класичну філологію у Гамбургському університеті, соціальні науки у Лондонській школі економіки. У 1954 р. захистив дисертацію по темі «Некваліфікована праця у британській промисловості». Перші книги Дарендорфа — публікації його дисертацій з соціальної філософії, присвячених критиці Маркса і марксистській теорії суспільства. Серед них — «Маркс в перспективі. Ідея справедливості у мисленні Карла Маркса» (1953) і «Соціальні класи і класовий конфлікт в індустріальному суспільстві» (1957). Дарендорф працював викладачем і дослідником на кафедрах соціології у Гамбурзі (з 1958), Тюбінгені (з 1960) і Констанці (з 1966), співробітником американського Центру вищих досліджень в області наук про поведінку (1957 - 1958 рр.), запрошеним професором Фонду Рассела Сейджа (1986 - 1987 рр.).

У 1970—1974 рр. він — комісар Європейського економічного співтовариства, у 1974 - 1984 рр. директор Лондонської школи економіки, з 1988 р. ректор Сент-Ентоні-коледжу Оксфордського університету.

Незважаючи на те, що Дарендорф після війни спочатку був членом СДПН, а також короткочасно членом Соціалістичного союзу німецьких студентів, який очолював Гельмут Шмідт, Дарендорф відомий у своїй політичній діяльності перш за все як генератор ідей лібералізму. Після того як він одного разу вже виставляв свою кандидатуру у регіональних списках Вільної демократичної партії, його остаточно вибрали у 1967 р. у ВДП. Разом з тодішнім секретарем Карлом-Херманном Флах він займався у значній мірі програмною переорієнтацією партії у кінці 1960-х - 1970-х. рр. Відомим він став також завдяки суспільним дискусіям (на які рідко наважувалися подібні йому) з адептами руху 1968 р., наприклад, з Руді Дучке.

У 1968 р. Дарендорф став депутатом від лібералів до ландтагу землі Баден-Вюртемберг, але 28 жовтня 1969 р. він відмовився від свого мандата, коли вступив у Бундестаг, який він вже 25 серпня 1970 р. знову покинув. Деякий час він працював при першому уряді Віллі Брандта в якості парламентського державного секретаря у міністерстві закордонних справ, до тих пір поки у 1970 р. не виїхав до Брюсселя як комісар Європейського економічного співтовариства (при голові Мальфатті) із зовнішніх відносин і зовнішньої торгівлі. При голові комісії Ортолі він був відповідальним за дослідження, науку і освіту аж до своєї відставки у 1974 р.

У 1974 р. Дарендорф повернувся у науку і керував прославленою Лондонською школою економіки (до 1984 р.). З 1984 - 1986 рр. працював в Університеті Констанци, а у 1986 - 1987 рр. — у Нью-Йорку, запрошеним професором Фонду Рассела Сейджа. З 1987 - 1997 рр. він був ректором Сент-Ентоні-коледжу Оксфордського університету, з 1991 - 1997 рр. на додаток до цього — проректором цього університету.

У 1982 р. він був проведений королевою Єлизаветою II у кавалери Ордену Британської імперії, з яким для британських громадян пов'язаний дворянський титул «Сер».

У 1988 р. Дарендорф прийняв британське громадянство, у 1993 р. він був проведений у довічні пери і отримав титул барона Клер Маркет у столичному окрузі Вестмінстер. Клер Маркет — це ринок при Лондонській школі економіки, який служив також місцем стоянки автомашин. Поблизу раніше стояв замок Джон Ерла Клера, який жив там до 1617 р. Дарендорф вибрав титул, як зазвичай, сам і цим показав своє ставлення до Лондонській школі економіки.

З 1982 - 1987 рр. Дарендорф був головою правління близького до ВДП Фонду Фрідріха Науманна. З тих пір як він став британським громадянином, він вступив в Ліберально-демократичну партію і з 1993 р. був членом палати лордів. У Німеччині він був Радником баденською газети. Дарендорф отримав у 1989 р. премію Зигмунда Фрейда за наукову прозу. Він був послом ініціативної нової соціальної ринкової економіки. У 1997 р. йому вручили нагороду Теодора Хойса за його політичну і гуманітарну діяльність на протязі всього життя. У 2002 р. він був відзначений як перший носій нагород Університету Франкфурта, міста Франкфурта і Дрезденського Банку.

ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОГО КОНФЛІКТУ:

Конфлікт є природним результатом будь-якої системи управління. Суть соціального конфлікту полягає у відмінності соціальних позицій і ролей в суспільстві: у одних є влада і право управляти, у інших таких привілеїв немає. В результаті загострення протиріч всередині суспільства може бути обумовлено рядом причин: диспропорція в розподілі влади і відсутність вільних каналів перерозподілу влади.

Однак конфлікти у суспільстві можна регулювати і керувати ними. Для цього існують соціальні інститути, які виробляють правила поведінки для конфліктуючих сторін. Подолання конфлікту поділяється на кілька етапів: усвідомлення своїх інтересів протилежними групами, об'єднання і перерозподіл влади. Підсумком будь-якої конфліктної ситуації стають соціальні зміни у суспільстві.

У книзі «Суспільство і демократія в Німеччині» (1969 р.) Дарендорф описує політичний спектр Німеччини кінця XIX - початку XX ст .

ДЖЕРЕЛА:

Дарендорф Р. Гражданская ответственность интеллектуалов: против нового страха перед просвещением // Полис (Политические исследования). — 1997. — № 6.; Современный социальный конфликт. Очерк политики свободы. — М., 2002.; Дарендорф Р. Тропы из утопии. — М., 2003.; Дарендорф Р.ы теории социального конфликта // Социологические исследования. — 1994. — № 5. — С. 142 - 147.