Політологічна енциклопедія Книга ІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Гуляницький Григорій (р. н. невід. — 1679 рр.)

Український військовий і державний діяч Гетьманщини. Шляхтич з роду Гуляницьких гербу Остоя, представник козацької старшини. Учасник Хмельниччини (1648 - 1657 рр.), українсько-російської війни, міжусобних воєн часів Руїни. Полковник ніжинський (1656 - 1659 рр.), наказний гетьман Сіверський (1658 - 1659 рр.), полковник корсунський (1662 - 1664 рр.), староста носовський (? - 1679 рр.).

Народився у м. Корсунь, нині м. Корсунь-Шевченківський Черкаської області. Походив з шляхетської родини. У 1653 р. Гуляницький спричинився до відновлення Корсунського Свято-Онуфріївського монастиря.

Під час Визвольної Війни Гуляницький у 1649 р. та у серпні 1654 р. (разом з Марком Левоновичем і Іваном Дяченком) за дорученням Богдана Хмельницького очолював українське посольство до Москви.

Після Переяславської Ради Гуляницький був полковником корсунським (1662 - 1664 рр.) та ніжинським (1655 - 1659 рр.). Його також було назначено гетьманом Сіверським (1658 - 1659 рр.), а також старостою носовським (? - 1679 рр.).

Григорій Гуляницький був активним прихильником гетьмана Івана Виговського та його незалежницької політики. Під час Руїни брав участь у придушенні антигетьманського заколоту під керівництвом Якова Барабаша і Мартина Пушкаря 1657 - 1658 рр. Гуляницький зокрема намагався умовити у листі до Івана Безпалого 1 (10) липня 1659 р. не зраджувати Виговського:

«Дивуємося тому не помалу, що ваша милість, уродився з нами разом вольним народом і скормився заразом у Малій Русі, вітчизні нашій, та проливаючи чималу кров свою за вольність всього війська запорізького, тепер самі добровільно у неволю піддаєтеся і з нами, братією своєю, з якими разом хліб їли і проти всякого ворога стояли, війну ведете і на своїх же кровних ближніх наступаєте. Розсудіть, чи є те добро чините? А на милість Божу просимо і нагадуємо, щоб ви опам'яталась і до нас, всього війська запорізького, приступили, щоб душевною і тілесною ворог не тішився, а ми сумнінням нашим зобов'язуємося і на душу беремо, обіцяємося, що волосина з голови жодному не спаде, і вічно все, що ви чинили, буде забуто, і по панові гетьманові нашому теж обіцяємо, що не тільки мститися не буде, але і всякому, до нас, що всьому війську запорізькому звернувся, ласку особливу покаже».

Активний учасник російсько-української війни (1658 - 1659 рр.). У 1659 р. під час війни з Москвою, загін Гуляницького захопив Лубни, потім Гадяч, Конотоп. Чіткою, принциповою була позиція наказного гетьмана Гуляницького і у переговорах з московськими послами Булгаковим і Байбаковим на початку 1659 р. Гуляницький дорікав їм, що цар Олексій «безперервно війська свої на нас посилає і многі міста випалили і висікли; краще бути у турка, ніж у москалів...».

Ці слова записали самі посли у своєму звіті. Він також закликав царським послам довести, що вони хочуть миру та вивести московські війська з України.

У Конотопі Гуляницький і його загін протягом трьох місяців боронив Конотопську фортецю від московських військ під командуванням князя Олексія Трубецького і таким чином допоміг гетманові Івану Виговському залучити підтримку союзників і розгромити війська Трубецького під Конотопом. Однак після зречення Івана Виговського його було усунено з полковництва.

У 1659 р. Гуляницький перейшов на бік гетьмана Ю. Хмельницького. Разом з С.Богдановичем-Зарудним і Г.Лісницьким став ініціатором укладення Слободищенського трактату у 1660 р.

За гетьманування Павла Тетері кілька разів їздив з посольством до Варшави. Заттятий ворог Москви Гуляницький у Варшаві переконував сенат і короля у необхідності здійснити похід коронного війська на чолі з королем у Лівобережну Україну, щоб схилити темтешнє козацтво на бік Речі Посполитої. У 1663 - 1664 рр. Гуляницький брав участь у поході польсько-української армії під командуванням Яна II Казимира і Павла Тетері на Лівобережну Україну.

За звинуваченням у 1664 р. польського коронного гетьмана Стефана Чарнецького — Гуляницький заарештований і без суду ув'язнений разом з митрополитом київським Йосипом Тукальським і Юрієм Хмельницьким у фортеці Мальборк (Пруссія).

У 1667 р. — Гуляницький був звільнений і приєднався до гетьмана Петра Дорошенка. З 1675 р. Гуляницький перебуває на службі у польського короля. У 1679 р. його звинувачено у зраді і розстріляно поляками.

ДЖЕРЕЛА:

Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. — Т. 1. - 3. — К., 1990 - 1993р.; Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. — Київ, 2006.; Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XVI до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. — Київ, 2008.; Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. Розділ V. Козацька ера. § 1. Козацька революція 1648 - 1657 рр. // — Київ, 1997.; Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. Розділ V. Козацька ера. § 2. Руїна (1658 - 1686) // — Київ, 1997. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. — Розділ V. Козацька ера. § 3. Мазепа і мазепинці // — Київ, 1997.