Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Аддикція влади

АДДИКЦІЯ ВЛАДИ (англ. addict — наркоман; звичка, схильність до чогось) — сукупність проявів аддикативної поведінки (що модифікує емоції індивіда сприятливим для нього способом), котра характеризується метафоричними висловами «комплекс влади», «жадоба влади», «сп'яніння владою» й означає наркотичне прагнення до постійного владарювання. Саме з цим політичним феноменом тісно пов'язана проблема обмеження влади.

Аддикція — відчування людиною нав'язливої потреби у певній діяльності. Може бути як фізичної (наркоманія, алкоголізм), так і психічної чи політичної, наприклад, фанатизм будь-якого роду (приклади з Гітлером, Путіним, Сталіном). Адиктивна поведінка — одна з форм деструктивної поведінки, прагнення піти від реальності шляхом зміни свого психічного стану прийомом деяких речовин або постійною фіксацією уваги на певних предметах, явищах або активностях, що супроводжуються розвитком інтенсивних емоцій.

«Влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно» — І. Кант

І. Кант висловлював думку, що нероздільне панування неминуче спотворює судження розуму, а тому владу не можна зосереджувати у руках однієї особи, ким би вона не була («влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно»).

На думку західних психологів і соціологів, влада в умовах монополії тяжіє до того, щоб стати хворобливою звичкою, яка згубно впливає на тих, хто нею володіє, і на тих, хто перебуває під впливом такої влади. Для певної категорії людей влада має найвищу особистістну значущість і цінність, супроводжується інтенсивними емоційними переживаннями, пов'язаними з її здійсненням. Так, Е. Каннет звернув увагу на те, що А. Гітлер був не так політиком, як біопсихічним типом можновладця. За оцінками деяких дослідників (В. Миневич, С. Рожков), аддикція влади змінює всю структуру цінностей. Прагнення влади спочатку, як правило, підпорядковується мотивам благодіяння інших людей (поліпшення матеріального становища, сприяння утвердженню певних ідеалів, соціальні перетворення тощо), але у процесі здійснення влади остання набуває самодостатнього значення.

У жертву владі поступово приносять колишні ідеали, прихильність до конкретних людей та їх інтересів, міжособистісні стосунки затискуються у тісні рамки соціальної ієрархії. Разом з тим адцикативний характер «комплексу влади» не заперечує прагнення задовольняти інтереси інших людей (найчастіше лише до моменту виникнення загрози владі самого адцикта). У позбавленні влади адцикт вбачає крах, фрустрацію, що супроводжується різноманітними складними особистісними реакціями (відхід від політики, позбавлення ідентичності, самодостатності, девіантність тощо). З іншого боку, наявне настійливе прагнення аддикта до відновлення влади, здійснення її в інших формах.

У людських спільнотах усталеність відносин панування — підпорядкування сприяє засвоєнню і збереженню соціального досвіду, стабільності політичної системи.

Боротьба за владу, постійна зміна лідерів поряд з усуненням небезпеки аддукцію влади призводить, як правило, до внутрішньої нестабільності, почасти стагнації політичної системи. У будь-якому разі означені процеси тісно пов'язані з політичним феноменом адикції влади., що становить серйозну небезпеку як для тих, хто прагне влади, так і для суспільства загалом.

ДЖЕРЕЛА:

Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К., 1997. ; Иммануил Кант. Лекции по этике. — М.: Республика, 2000. — 431 с.