Політологічна енциклопедія Книга ІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Гайдеггер Мартін (1889 - 1976)

«Жодна істота, крім людини, не знає про свою кінечність, смертність, і тільки тому вона розуміє час, а з ним і саме буття».

Видатний німецький філософ Мартін Гайдеггер народився у Мескірхі поблизу Шварцвальда у сім'ї ремісника, що сповідувала католицьку віру, ідеї порядку і справедливості. Декілька років Мартін навчався в ієзуїтському коледжі, пізніше — у католицькій гімназії м. Фрайбург. Тут же він поступає до університету. Молодий і допитливий юнак захоплюється філософією і одночасно відвідує лекції з математики, історії, природознавства. Biн знайомиться з найновішими досягненнями фізики, зокрема, з теорією відносності А. Ейнштейна.

Життєвий шлях філософа визначають такі віхи: захист дисертації; доцентура у Е. Гуссерля; посада професора у Марбурзі, пізніше — у Фрайбурзі; заборона викладацької діяльності в роки Другої світової війни; утвердження у якості мислителя, за роздумами якого вибудовують світогляд післявоєнна Європа і практично весь цивілізований світ.

Світогляд М. Гайдеггера формувався під впливом філософії Фіхте і Гегеля, Ріккерта і Дільтея, Гуссерля і Шеллера. Майбутній великий філософ захоплювався працями античних мислителів, особливо Платона, віддавав належне Канту. Серед головних праць М. Гайдеггера слід назвати: «Буття і час», «Основні проблеми феноменології», «Що таке метафізика?», «Про сутність істини», «Ніцше», «Лист про гуманізм», «З досвіду мислення», «Гегель і греки», «Сутність мови» та ін.

Головне питання філософії М. Гайдеггер визначав як питання про «сенс буття». Цій темі філософ присвячує свій основний твір «Буття і час». Осмислення й розуміння буття, на думку філософа, можливе лише через проникнення у «час», який, у свою чергу, осмислюється через призму кінцевої, екзистенційночасової, індивідуально-особистісної історичності. Означеною історичністю постає людина, для буття у світі постає не дурна не скінченність однакових моментів «тепер», а засаднича щодо часу екзистенційна самоцентрованість людського існування , або тут-тепер-буття (ось-буття — Dasein).

У працях «Буття і час», «Основні проблеми феноменології», «Кант і проблема метафізики», «Про сутність людської свободи», «Буття й істина» та ін. М. Гайдеггер відмежовується від традиційного розуміння історії, що, на думку вченого, ґрунтувалося на пріоритетах категорій «суб'єкт і об'єкт», «матерія», «дух», «пізнання», «практика», водночас пропонуючи новий підхід до розгляду історичного процесу — аналіз його як «інституювання людини» у царині свободи, як безпосереднього існування людства, його істинного буття.

Життєвий і творчий шлях М. Гайдеггера тісно пов'язаний з історичними подіями, що випали на долю його покоління. Філософ наполегливо вивчав природничі науки та філософію, математику і теологію. Він захоплювався працями Г. Гегеля і Ф. Ніцше. Полемізував з В. Дільтеєм і Ф. Достоєвським; захистив докторат під керівництвом Г. Ріккерта; очолив кафедру філософії Фрейбурзького університету після Е. Гуссерля; був ректором цього ж університету. Під час «масового призову» 1944 p. М. Гайдеггер будував укріплення для захисту Рейху, а з приходом французьких окупаційних військ зазнав гонінь й заборони викладацької діяльності. Усе це, безумовно, відбилося на його філософських поглядах: філософія історії М. Гайдеггера — пошук істинного буття і свободи. Саме цей пошук робить її надзвичайно цінною і конструктивною у наш час.

Світова історія, за М. Гайдеггером, є історією, суб'єктом якої є не клас, не нація, не соціальна група, а народ. Диференціація народу на соціальні групи і конфронтаційне протистояння між цими групами (наприклад, класове чи національне, етнічне чи релігійне) руйнує цілісність суб'єкта, а разом з цим започатковує занепад його історії.

Цікавим і надзвичайно глибоким є твердження М. Гайдеггера про світову історію як історію буття народу у світі. Центральним поняттям є поняття світу — своєрідна система символів, цінностей, принципів, в якій розгортається людська життєдіяльність. Це феноменальна сфера смислів як можливих способів розуміння і тлумачення речей. Смисли зафіксовані в мові. Вони передаються від покоління до покоління через традиційні фундаментальні уявлення і звичаї, визначають спрямованість і стиль життя, зумовлюють його якісні характеристики. Первинну історичну основу буття народу у світі становить міф. Саме через залучення нових поколінь до розуміння міфу формується і забезпечується цілісність народу, зберігається історичність як буття у світі успадкованих новими поколіннями життєвих програм і проектів.

Вдумливе осягнення його підходу свідчить про глибоке розуміння вченим суті історизму як ідейно-моральної й духовно- світоглядної єдності поколінь, що через віки і соціальні перипетії несуть, захищаючи і втілюючи у предметно-практичні форми культури свою однаковість — ментальність, яка відрізняє їх від інших народів світу й забезпечує рівноправне співбуття з ними у лоні всесвітньої історії. Без визнання цього факту практично неможливо пояснити з наукової точки зору питання про те, чому й досі, у вік комп'ютерної революції і космічних перельотів, бабусі й дідусі продовжують розповідати онукам, здавалося б, примітивно-сюжетні казки й оповідання, чому шановні і серйозні видавці друкують народні казки, чому, врешті-решт, людина тягнеться до першоджерела своєї свідомості — до міфу, і чому він і досі не втратив конструктивно-інтегруючої функції.

Світ, за М. Гайдеггером, — це міфологічно обґрунтований спосіб життя, буття народу, що розгортається в систему повсякденно практичного ставлення до землі, неба, до батьків і богів, — тобто до того, що вчений називає внутрішньосвітовим сущим, без чого світ, як міфологічний проект буття, не існує. Сенс світової історії народу полягає у збереженні заданих первинним світоглядним полем свідомості фундаментальної єдності чотирьох начал (землі, неба, смертних і богів). Якщо якийсь з елементів першосвідомості випадає з орбіти мислення наступних поколінь, відбувається руйнація цілісності буття у світі. Перед народом постає проблема виживання: єдиний історичний суб'єкт перетворюється на безформну масу, на матеріал для здійснення проектів іншого народу. Руйнація світу символів і історичної пам'яті означає втрату народом своєї історичності.

Реалії сьогоднішньої історії підтверджують глибоку реалістичність історіософських роздумів М. Гайдеггера. Особливо рельєфно вони виявляються на терені українства, що прагне до відродження своєї історичності, суверенності, незалежності.

Досить своєрідно М. Гайдеггер визначає історичні межі буття народу у світі. Згадаймо Августина Блаженного: той чи інший народ, пройшовши стадії свого розвитку, невпинно рухається до занепаду. Цю ж думку поділяв і розвивав О. Шпенглер: історичні межі культури він визначав приблизно тисячоліттями. М. Гайдеггер міркує інакше. Кожен народ має свій кінець світу, буття у світі є водночас буттям до кінця, тобто буттям до смерті. Проте це зовсім не означає фатальної визначеності кінця. Адже завжди залишається можливість боротьби: рішучість у боротьбі за існування повертає народ до забутої або занедбаної духовної спадщини. Через ризиковане відродження перерваної традиції народ поновлює свій міфопоетичний світ (частково збережений великим мистецтвом) і знову набуває самостійності у стосунках з іншими народами. Саме тут проходить вісь історичного прагнення народу у світі.

ДЖЕРЕЛА:

Гайдеґер М. Будувати, проживати, мислити // Возняк Т. Тексти та переклади. — Х.: Фоліо, 1998. — С. 313 - 332.; Гайдеґер М. Буття в околі речей // Возняк Т. Тексти та переклади. — Х.: Фоліо, 1998. — С. 332 - 345.; Гайдеґер М. Гельдерлін та сутність поезії // Возняк Т. Тексти та переклади. — Х.: Фоліо, 1998. — С. 345 - 363.; Гайдеґер М. Вечірня розмова в таборі для військовополонених // Українські проблеми. — 1998. — № 1. — С. 106 - 121.; Гайдеґер М. Дорогою до мови. — Львів: Літопис, 2007. — 232 с.; Бичко І. В. Хайдеггер, Українська радянська енциклопедія: у 12 томах / за ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — .: Головна редакція УРЕ, 1974 - 1985., Том 12., К., 1985, стор. 82.