Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Політика відкритих дверей

ПОЛІТИКА ВІДКРИТИХ ДВЕРЕЙ — це політика, що проводиться США у Китаї з 1899 до 1949 рр., початок і основу якої поклала доктрина Державного секретаря Дж. Хея. Суть такого політичного курсу полягала у тому, що у Китаї повинна проводитися вільна торгівля і вільне проникнення капіталів.

Китай до «опіумних війн» (кінець XIX ст.) був закритою для зовнішнього світу країною. Вся торгівля здійснювалася через провінцію Гуанчжоу, розташовану на півдні Китаю. Однак, у деякі частини іноземним державам вдалося проникнути: у XVI ст. португальці закріпилися у місті Аоминь (Макао), у XVII ст. голландці захопили Тайвань. У XIX ст. Китай починає втрачати свою впливовість. Причиною цього стали «опіумні війни». За підсумками трьох воєн Китай надавав пільги англійським купцям, віддавав в оренду Британії порт Коулун дозволяв вільне переміщення всім іноземним купцям і дозволяв торгівлю опіумом. Деякі дослідники порівнюють становище Китаю у той час з напівколонією.

Після проваленого «боксерського повстання» було вирішено поділити Китай на сфери впливу між Британією, Францією, Німеччиною, Росією і Японією. США не увійшли у число держав, які отримали «ласий шматочок» Китаю. Це і стало головним приводом для доктрини «відкритих дверей». Варто відзначити, що США вже у той час входили у число найбільших економік світу, тому виключення Америки з сфер впливу Китаю викликало невдоволення американського уряду.

Головний сенс доктрини полягає у наданні рівних можливостей для європейських держав і США у торговельній політиці у Китаї. США запропонували великим державам у своїх сферах впливу або на «орендованій» території не перешкоджати інтересам інших держав і застосовувати китайський договірний митний тариф на всі товари, незалежно від того, де вони були зроблені. Пропонувалося також стягувати однакові збори за транспортні перевезення. Цими заходами забезпечувалися сприятливі умови для проникнення на китайський ринок американських монополій, а режим сприяння у торгівлі європейському капіталу зводився до мінімуму. У цілому, американці намагалися здатися благодійниками, так як європейські держави принесли багато лиха і розорення Китаю (опіумні війни), американці не брали участь у них, але хотіли отримати економічну вигоду у Китаї теж. Тому В. Хей запропонував доктрину «відкритих дверей», яка відкривала доступ американському бізнесу у Китаї.

Пізніше Вудро Вільсон практикував місіонерську дипломатію у Китаї. Так, найвпливовішими місіонерами були Чарльз Скотт і Вудбрідж. Місіонерські вчення у Китаї проповідували проти хабарництва, поборів, у загальному, всіх вад, притаманних китайської бюрократії. Місіонери вірили, що Китай можна врятувати, проповідуючи Євангеліє. Місіонери переконали Вільсона, що кредити потрібно давати фізичним особам у Китаї і фірмам, а не китайському уряду. Також Вудро Вільсон сформував тепле ставлення американців до зусиль китайців по досягненню свободи і самоврядування з ідеями про те, що потрібно допомагати Китаю поширювати християнську мораль і допомогу. Місіонери сподівалися, що через таку політику Китай піде за американською чесноти. У той же час місіонерська діяльність — це була деяка «доріжка» для американського капіталу.

ДЖЕРЕЛА:

Американские президенті: 41 исторический портрет от Джорджа вашингтона до Билла Клинтона. Ростор-на-Дону: издательство «Феникс», 1997. — 640 с.; Політологічний енциклопедичний словник: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Генеза, 1997. — 400 с.