Політологічна енциклопедія Книга VІІI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Федько Іван Федорович (24 червня 1897 - 26 лютий 1939 рр.)

Радянський воєначальник, командарм 1-го рангу (1938 р.), учасник Громадянської війни. Член ЦВК СРСР, депутат Верховної ради СРСР першого скликання, член Військової ради при наркомі оборони СРСР. Розстріляний у 1939 р. за звинуваченням в участі у військово-фашистській змові. У 1956 р. посмертно реабілітований.

Іван Федорович Федько народився у селі Хмельова Полтавської губернії (нині Роменський район Сумської області на Україні. Син селянина. У 1904 - 1916 рр. жив у Кишиневі, де після закінчення ремісничого училища на Ізмайлівській вулиці у 1915 р. працював на місцевій меблевій фабриці. Склавши іспити на звання однорічника, у грудні 1915 р. зарахований на військову службу. С квітня 1916 р. служив у 1-му запасному кулеметному полку у м. Ораниенбаумі. У липні 1916 р. у діючій армії, направлений у 420-й Сердобський полк Південно-Західного фронту. У одному з боїв був поранений. У кінці 1916 р. направлений на навчання у 4-у Київську школу прапорщиків, з якої у червні 1917 р. випущений офіцером. Подальшу службу проходив у 35-му запасному піхотному полку у м. Феодосії на посаді командира взводу. У червні того ж року вступив у РКП (б) з серпня - листопад 1917 рр. — виборний командир батальйону. Тоді ж організував у Феодосії революційний комітет і загін Червоної гвардії, розгорнутий пізніше у Перший Чорноморський революційний полк.

Ще на стадії формування полк Федько (тоді — 1-й Чорноморський загін) здійснив рейд по Північній Таврії та Миколаївщині і взяв участь у Миколаївському повстанні 20 - 23 березня 1918 р. Після поразки повстання полк Федько до 1 травня бився проти німців у Північній Таврії та Криму.

Під час Громадянської війни воював на Північному Кавказі. З травня по жовтень 1918 р. командував третьою і першою колонами військ Північного Кавказу. З 27 жовтня по листопад 1918 р. призначений виконуючим обов'язки головнокомандувача революційними військами Північного Кавказу. У листопаді 1918 - лютому 1919 рр. був помічником командувача 11-ю армією. У 1919 р. Федько став членом РВС Кримської Радянської Соціалістичної Республіки і заступником командувача Кримської армією підпорядкованої 14-й армії до 21 липня 1919 р., перетвореної в Кримську стрілецьку дивізію. 21 - 27 липня 1919 р. — начальник Кримської стрілецької дивізії 14-ї армії, 22 липня - 11 листопада 1919 р. — начальник 58-ї стрілецької дивізії, яка у серпні 1919 р. у складі військ 12-ї армії протягом місяця вела бої проти Збройних сил Півдня Росії, прикриваючи зі сходу війська групи при їх просуванні на північ, до Києву. За бойові відзнаки дивізія була нагороджена Почесною революційною Червоним прапором, а начдив Іван Федько був удостоєний ордена Червоного Прапора. У 1920 р. командував групою військ 13-й армії і 46-ю стрілецькою дивізією. За керівництво дивізією в боях на Нікопольському плацдармі, виявлену хоробрість і мужність був нагороджений другим орденом Червоного Прапора.

У 1921 р. брав участь у придушенні Кронштадтського повстання як командувача 187-й курсантської стрілецької бригадою, за що був нагороджений третім орденом Червоного Прапора. Після цього Федько брав участь у придушенні селянського повстання в Тамбовській губернії і у травні 1921 р., будучи призначеним командиром 1-го бойового ділянки.

23 грудня 1922 р. закінчив Військову академію РККА з оцінкою «дуже задовільно». З 1922 р. — командир 18-ї Ярославської стрілецької дивізії. З квітня 1924 р. — командир 13-го стрілецького корпусу. Корпус брав участь у боротьбі з басмачеством на території Середньої Азії. З листопада 1925 р. — командир 2-го стрілецького корпусу.

З лютого 1927 р. — начальник штабу Північно-Кавказького військового округу. З жовтня 1928 р. — помічник командувача військами Ленінградського військового округу. З лютого 1931 р. — командувач Кавказької Червонопрапорної армією. З березня 1932 р. — командувач військами Приволзького військового округу.

17 жовтня 1933 р. призначений помічником командувача військами Особливою Червонопрапорної Далекосхідної армії В. К. Блюхера. 20 червня 1934 р. змінив В. К. Путну на посаді командувача Приморської групою військ ОКДВА.

З травня 1937 - січень 1938 рр. — командувач військами Київського військового округу. З січня 1938 р. — перший заступник Наркома оборони СРСР. Одночасно з березня 1938 р. був членом Головної військової ради РСЧА. У 1937 р. був обраний депутатом Верховної Ради СРСР 1-го скликання, а на його 1-й сесії у січні 1938 р. — членом Президії Верховної Ради СРСР.

Федько був заарештовано 7 липня 1938 р. Спочатку він відмовлявся визнати за собою яку-небудь провину, незважаючи на побиття і тортури. Проте врешті-решт слідчі домоглися свого: Федько дав свідчення про свою нібито участь у «військово-фашистській змові». 26 лютого 1939 р. він був засуджений до смертної кари і у той же день розстріляний. Після смерті Сталіна реабілітований (1956 р.).

Нагороди: Орден Леніна (22.02.1938); 4 ордена Червоного Прапора (1919, 1919, 1921, 1924); Орден Трудового Червоного Прапора Таджицької РСР (1930); Медаль «XX років Робітничо-Селянської Червоної Армії» (1938).

ДЖЕРЕЛА:

Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х.: Право, 2015.; Юридична енциклопедія: В 6 томах. / Редколегія: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та інші. — К.: «Українська енциклопедія», 1998; Бенетон Ф. Введение в политическую науку. — М.: Весь мир, 2002. — 368 с.; Гаджиев К. С. Политическая Наука. Ч. 1. — М.: Межд. Отн., 1994.; Глущенко В. В. Политология: системно-управленческий подход. — М.: ИП Глущенко В. В., 2008.