Політологічна енциклопедія Книга VІІI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Ульбріхт Вальтер (30 червня 1893 - 1 серпня 1973 рр.)

Керівник НДР. В якості Першого секретаря ЦК Соціалістичної єдиної партії Німеччини у 1950 - 1971 рр. відіграв значну роль у становленні НДР, в її відділенні та ізоляції від ФРН та Західної Європи; був ініціатором будівництва Берлінської стіни.

Народився в Лейпцигу в сім'ї столяра і там же працював столяром з 1907 р. У 1912 р. вступив в Соціал-Демократичну партію Німеччини. У 1915 р. мобілізований. З 1918 р. — член «Союзу Спартака». Під час Листопадової революції 1918 р. — член корпусної ради солдатських депутатів, потім Ради робітничих і солдатських депутатів Лейпціга.

Один із засновників лейпцігської організації Комуністичної партії Німеччини (КПН). У 1919 р. — член окружного комітету КПН в Середній Німеччині, редактор газети «Классенкампф». У 1921 - 1923 рр. політичний секретар окружної організації КПН у Тюрінгії. У 1923 р. вперше обраний до ЦК, членом якого безперервно обирався з 1927 р. У 1926 - 1928 рр. депутат ландтагу Саксонії, у 1928 - 1933 рр. — рейхстагу, в у 1928 - 1929 рр. — представник КПН при Виконкомі Комінтерну.

Після приходу до влади Гітлера працював у підпіллі, у кінці 1933 р. емігрував і незабаром переїхав до Москви. З 1935 р. член Політбюро, з 1938 р. знову займає пост представника КПН при Виконкомі Комінтерну. Одночасно працює у німецькій редакції московського радіо. З початком Великої Вітчизняної війни займається агітацією серед військовополонених, під час Сталінградської битви через гучномовці агітує солдатів до здачі, у 1943 р. бере участь у створенні серед військовополонених «національного комітету Вільна Німеччина».

У 1945 р. повертається до Німеччини. У 1946 - 1949 рр. — заступник голови Соціалістичної Єдиної Партії Німеччини, з 1949 р. член Політбюро ЦК СЄПН, у 1949 - 1955 рр. — заступник прем'єр-міністра НДР, з 1950 - 1973 рр. голова СЕПГ (назва посади — спочатку генеральний секретар, з 1953 р. — перший секретар ЦК). Одночасно був заступником прем'єр-міністра (до 1955 р.), у 1955 - 1960 рр. першим заступником голови Ради Міністрів, у 1960 - 1971 рр. голова Національної ради оборони, з 1960 р. — Голова Державної ради НДР.

Був відомий як сталініст, проголошений ним у 1952 р. курс на «планомірне будівництво соціалізму» за радянським зразком викликав загальне невдоволення у країні і став причиною повстання у червні 1953 р., у ході якого Ульбріхт був змушений втекти під захист радянських військ в резиденцію радянської окупаційної адміністрації Карлсхорст.

Повстання, придушене радянськими військами, зміцнило становище Ульбріхта, так як дозволило йому розправитися з внутріпартійної опозицією і змусило Москву відмовитися від думки змістити його, що виглядало б як прояв слабкості.

Влітку 1961 р. під час Берлінського кризи і наростаючої хвилі біженців з НДР у ФРН, приготування східно-німецької влади до закриття єдиного, що залишився незакритим, ділянки германо-німецького кордону в Берліні стали очевидні. Однак 15 червня 1961 р., на пряме запитання кореспондентки Анне-Марі Дохер «Чи означає по-вашому, що у Потсдамских воріт буде зведено державний кордон?» — Ульбріхт публічно заявив: «Я ваше запитання зрозумів так, що у Західній Німеччині є люди, охочі щоб ми мобілізували будівельників, щоб звести стіну. Мені невідомо про подібні наміри. Будівельники нашої столиці зайняті зведенням житла ... Ніхто не збирається зводити стіну!»

Через неповних два місяці, по його наказу, без офіційного попередження, вночі 13 серпня 1961 р. прикордонні війська НДР почали спішне будівництво ізолюючої стіни і прикордонних укріплень навколо Західного Берліна. Таким чином, Вальтер Ульбріхт виявився державним діячем, чий публічний обман увійшов в аннали історії.

У 1971 р. подав у відставку з усіх посад «за станом здоров'я», заяву було написано під тиском Брежнєва. Після цього до керівництва прийшов Еріх Хонеккер. До своєї смерті займав номінальний почесний пост голови СЄПН.

У народі його називали «Шпіцбарт» («Остробородов») і «Ну-ну» (характерно — саксонське вираження згоди). Часто передражнювали його манеру говорити, включаючи специфічний лейпцігський діалект і паразитну частку «JA» (так / адже), яку він постійно вставляв між словами.

Зустріч в аеропорту Внуково з Л.І.Брежневим і М.В.Підгорним делегації ГДР на чолі з В.Ульбріхтом. 3 червня 1969 р

Нагороди Вальтера Ульбріхта — Герой праці ГДР (1953, 1958, 1963); Орден Карла Маркса (1953); Герой Радянського Союзу (1963); Орден Леніна; Орден Жовтневої Революції; Орден Вітчизняної війни 1го ступеня; Орден Вітчизняної війни 2-го ступеня; Орден Дружби народів.

ДЖЕРЕЛА:

Енциклопедія політичної думки / Пер. з англ. за ред. Н. Лисюк. — К., 2000; Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2014. — 860 с.; Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К., 2000.