Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Буржуазія

БУРЖУАЗІЯ (фр. Bourgeoisie, від давньо-фр. Burgeis — городяни, від burc, borg — місто) — соціальна верства або суспільний клас; частина суспільства, власники засобів виробництва. Відповідно до розміру підприємства або капіталу, саме власник чи безпосередньо зайняті підприємницькою діяльністю, буржуазію в суспільствознавстві традиційно поділяють на дрібну, середню та велику:

✵ дрібна буржуазія — підприємці, котрі використовують власну робочу силу, або невелику кількість найманих робітників, як то членів своєї сім'ї (селяни, фермери, міські кустарі, У тому числі самостійна інтелігенція);

✵ середня буржуазія — володарі дрібних підприємств, крупні представники вільних професій;

✵ велика буржуазія — власники з найманими безпосередніми керівниками підприємств котрі мають сотнями найманих працівників.

«Виїзд буржуа». Жан Беро, 1889.

Буржуазія, як початкова історична назва вільних городян (бюргери, буржуа) на противагу іншим панівним, або навпаки, підневільним суспільним станам феодального суспільства — селянству, дворянству і духовенству — виникає в Європі в епоху пізнього Середньовіччя. У письмових джерелах вперше згадується у 1565 р. В епоху індустріалізації, розвитку ринкових відносин та становлення капіталізму, буржуазія кількісно значно виростає за рахунок інших феодальних класів, та поступово перетворилася на ведучу (з точки зору марксизму «панівну») соціальну верству, котра володіє основними засобами виробництва. Французькі утопічні соціалісти і комуністи (зокрема, вже К. А. Сен-Сімон, який протиставляв буржуа робітникам) поширили поняття «буржуазія» на багатих представників середнього класу.

У марксизмі, який описував соціально-економічні процеси у Західній Європі середини ХІХ ст., а особливо у його східних версіях — у радянському марксизмі-ленінізмі (сталінізмі), а також у маоїзмі — сучасний історичний прогрес відбувається на тлі невгасаючою боротьби двох «протилежностей» — пролетаріата і буржуазії. Отже ця боротьба є головною рушійною силою історичного поступу. Політична перемога пролетаріату над іншими класами (у тому числі над буржуазією) зветься «соціалістичною революцією». А встановлення соціалістичної влади, або соціалістичного ладу у країні («диктатура пролетаріату») неодмінно веде до знищення буржуазії як класу. Самостійне селянство, за комуністами, також мусить бути як клас знищено. Креативна роль буржуазії як організатора та керівника процесу виробництва, що ризикує власним майном та добробутом; її керівна роль як фундатора економічного та технічного прогресу — марксизмом ігнорується.

Протягом ХХ ст., в епоху науково-технічного розвитку та інших аналогічних процесів, що призвели до ускладнення соціальної структури суспільства, соціальний конфліктміж буржуазією і пролетаріатом втрачає своє домінантне значення. Так звана «революція менеджерів» (не власників, а найманих службовців) у другій половині ХХ ст. також призвела до часткової втрати буржуазією монопольної влади організатора виробництва. Виникнення постіндустріального суспільства остаточно виявила сучасну обмеженість марксистської класової теорії — схеми суспільства та суспільного процесу, заснованних на дуалізмі «пролетаріат-буржуазія».

Перші представники буржуазії в Україні з'явилися ще у ХVІІ ст., коли почав зароджуватися ринок, зростали міста, виникали перші мануфактури.

Безпосереднє оформлення буржуазії відбулося у ХVІІ ст. з перемогою фабрично-заводського виробництва у пореформену добу, коли нестримно зростали підприємницькі верстви. За даними одноденного Всеросійського перепису 1897 р., в Україні налічувалося великої буржуазії 289,5 тисяч осіб (разом із сім'ями), дрібних заможних господарів — 413,6 тисяч, дрібних незаможних виробників — 910 тисяч. У групі населення, яке жило прибутками від капіталів і нерухомого майна, українців разом із сім'ями налічувалося 74,6 тисяч, або близько 28 % загальної чисельності цієї категорії населення.

Буржуазія справляла вплив не лише на економічне, а й на політичне та ідеологічне життя суспільства. Промислова буржуазія досить швидко створила перші представницькі організації:

- «Всеросійський з'їзд фабрикантів, заводчиків та осіб, зацікавлених вітчизняною промисловістю», 1870;

- «З'їзди гірничопромисловців Півдня Росії», 1874;

- «Всеросійське товариство цукрозаводчиків», 1897 р. тощо.

Через ці організації здійснювався тиск на уряд заради забезпечення власних інтересів. Свої перші партії вона створила у 1897 р. (Загальнодемократична партія) та у 1904 р. (Українська демократична та Українська радикальна партії). Найбільш повно ідеологію буржуазної демократії висловлювала загальноросійська партія кадетів, до якої входили і представники української буржуазії. В Україні близькою до неї була Українська демократично-радикальна партія (1905 - 1908 рр.), а пізніше — Товариство українських поступовців (1908 - 1917 рр.). Частина промислової буржуазії входила до російської партії октябристів. На відміну від країн Заходу, де буржуазія прийшла до влади, покінчивши з політичним пануванням феодалів, у Російській імперії та в Україні вона отримала політичне керівництво державою на короткий час — лише у 1917 р.

ДЖЕРЕЛА:

Вовків М. Я., Формування міської буржуазії в Росії XVII - XVIII вв.(століття), у збірці: Міста феодальної Росії, М., 1966; Гиндін І. Ф. Державний банк і економічна політика царського уряду (1861 - 1892 рр.), М., 1960; Гиндін І. Ф. Російська буржуазія у період капіталізму, її розвиток і особливості, «Історія СРСР», 1963 № 2 - 3; Гиндін І. Ф. Про деякі особливості економічної і соціальної структури російського капіталізму в нач. XX ст «Історія СРСР», 1966 №3; Волобуєв П. Ст, Пролетаріат і буржуазія Росії в 1917 р., М., 1964.; Малий словник історії України / відпов. ред. Валерій Смолій. — Київ: Либідь, 1997.; Буржуазия. Малая Советская энциклопедия, т.1. М.: 1929. —900 с.