Політологічна енциклопедія Книга VІІI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Українська республіканська партія

УКРАЇНСЬКА РЕСПУБЛІКАНСЬКА ПАРТІЯ — українська політична партія. Була заснована 30 квітня 1990 р. на основі Української Гельсінської спілки і зареєстрована в тому ж році 15 листопада. Перша і одна з чотирьох опозиційних до КПРС націонал-демократичних партій, зареєстрованих до проголошення незалежності в Україні.

У 1960 - 1980-х рр. спрямованість векторів національного і демократичного протесту у рамках українського дисидентського руху збігалася. Ця одновекторність виявилася принципово важливою напередодні формування політичних партій в Україні і першому етапі розвитку багатопартійності. Завдяки їй розбудова багатопартійної системи в Україні розпочалася зі створення партій націонал-демократичного і націонал-патріотичного спрямування. Важливу роль у цьому процесі відігравала Українська Гельсінська спілка .

Наприкінці 1989 - початку 1990 рр. на основі «неформальних» демократичних організацій і Руху почали утворюватися політичні партії, опозиційні до КПРС. У березні 1990 р. III З'їзд народних депутатів СРСР скасував 6 статтю Конституції СРСР, в якій і шлося про «керівну і спрямовуючу» роль КПРС у суспільстві, що скасувало монополію партії комуністів на владу і відкрило шлях до створення багатопартійної системи. Коли почалася кампанія по виборах до Верховної Ради УРСР, за ініціативою Української Гельсінської спілки, Народного руху України, «Меморіалу», Товариства української мови імені Тараса Шевченка, асоціації «Зелений Світ» та інших організацій для координації дій було створено виборчий Демократичний блок України.

Вітання до установчого з'їзду УРП у самвидавчій газеті «Центральна Рада» № 4 (15 - 30 квітня 1990 р.)

У листопаді 1989 р. у керівництві УГС відбулася гостра дискусія щодо реорганізації її у політичну партію. Однак реалізувати цей задум вдалося лише після виборів до Верховної Ради УРСР у березні 1990 р. 29 - 30 квітня 1990 р. у Києві відбувся з'їзд Української гельсінської спілки, який ухвалив рішення про перетворення її в Українську республіканську партію (УРП). Новостворена партія засудила комуністичну ідеологію, висловилася за націоналізацію власності КПРС в Україні. Головною програмною метою нової партії проголошувалося створення Української незалежної соборної держави. Слід зазначити, що на той час в умовах невизначеності щодо подальшого перебування України у складі СРСР більшість політичних партій, які утворювалися, уникали відповіді на питання про майбутній державний устрій. Першим головою УРП став дисидент часів СРСР Левко Григорович Лук'яненко. До складу УРП перейшли не всі члени Української Гельсінської спілки: на установчому з'їзді В'ячеслав Чорновіл та ще одинадцять делегатів підписали заяву, якою відмежувалися від новоствореної партії, звинувачуючи її в тому, що вона базована на авторитарних засадах.

Після довгих зволікань з боку ще радянських органів реєстрації, 15 листопада 1990 р. УРП першою в Україні була зареєстрована Міністерство юстиції УРСР як політична партія.

Українська республіканська партія стала найбільш наближеною до ідеології неоконсерватизму серед партій демократичної спрямованості незалежної України. Згідно з заявами її ідеологів вона позиціонувалася як партія правого центру, носій традиційних консервативно-ліберальних і християнських цінностей. Зразком для себе партія вважає сучасний американський неоконсерватизм, який характеризується курсом на відстоювання таких цінностей, як широкі індивід альні права і свободи та лібералізація економіки, ідейний плюралізм. Лідер партії Левко Лук'яненко виступав як категоричний противник федеративного устрою України і двомовності в окремих її районах. Він вважав, що українцям потрібен період національної консолідації, а національні меншини мають право на культурно-національну автономію.

Ставлення до українсько-російських відносин і майбутнього державного устрою України УРП знайшло відображення в ухвалі, прийнятій на громадсько-політичній конференції «Українсько-російські взаємини в суверенній Україні» у Львові 4 січня 1991 р. Учасники конференції вважали, що у незалежній Україні інтереси російської громади забезпечить національно-культурна автономія, яка базуватиметься на засадах самоврядування за сприяння держави та вільного розвитку зв'язків з історичною Батьківщиною — Росією. Стосовно Криму вважалося доцільною формою забезпечення інтересів усіх національних громад територіально-адміністративну автономію у складі України. Рівноправна участь росіян у політичному, державному, господарському і культурному житті слугувала б «згуртуванню усіх творчих сил народу, для виведення із кризи і подальшого розвитку нашої спільної Вітчизни — України». Визначальним фактором вважалося «почуття солідарності громадян України незалежно від походження і соціального становища».

Однак, Республіканська партія будувалася на традиціоналістських аспектах західного консерватизму, які стосуються швидше культури та моралі. Економічна платформа УРП була далекою від на ідейно-політичних правого консерватизму (з точки зору консерватизму, економічні проблеми окремої людини — це її власні проблеми, а не проблеми держави).

Левко Лук'яненко — перший голова Української республіканської партії

II з'їзд УРП, який відбувся 1 - 2 лютого 1991 р., вніс зміни та доповнення до Статуту і Програми і сформував Раду партії. УРП брала участь у президентських виборах 1 грудня 1991 р. Кандидат від УРП Левко Лук'яненко посів третє місце після Леоніда Кравчука й В'ячеслава Чорновола, набравши 4,49 % голосів.

На III з'їзді Республіканської партії у травні 1992 р. відбувся розкол між прихильниками поміркованої лінії і радикалами. Група на чолі з Степаном Хмарою, що відкололася, утворила Українську консервативну республіканську партію(УКРП). Тим часом, у зв'язку з призначенням Левка Лук'яненка Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді головою УРП було обрано Михайла Гориня. Лук'яненко при цьому залишився почесним головою партії.

Республіканська партія і Демократична партія України стали ініціаторами створення 2 серпня 1992 р. політичного блоку Конгрес національно-демократичних сил (КНДС), до складу якого увійшло 18 політичних партій і громадських організацій. У лютому1993 р. УРП і КНДС стали ініціаторами створення Антикомуністичного антиімперського фронту України (ААФ).

У 1994 р. напередодні парламентських виборів УРП взяла активну участь у створенні демократичного об'єднання «Україна». Партія висунула 137 кандидатів у народні депутати, ставши четвертою після КПУ, СПУ і НРУ за кількістю висунутих кандидатів. На парламентських виборах 1994 р. здобула 11 мандатів. Депутами від УРП стали Микола Горбаль, Євген Пронюк, Левко Горохівський, Микола Поровський, Михайло Павловський, Олександр Шандрюк, Юрій Оробець, Богдан Ярошинський, Роман Безсмертний, Левко Лук'яненко, Богдан Горинь. Однак партійний лідер Михайло Горинь програв на виборах Степану Хмарі. У Верховній Раді депутати від УРП стали ядром депутатської фракції «Державність», яку очолив академік Юхновський. Після перемоги на президентських виборах 1994 р. Леоніда Кучми партія стала в опозицію до президентського курсу — V з'їзд партії, який відбувся 10 вересня 1994 р., проголосив про перехід в опозицію.

На VI з'їзді УРП, що пройшов 21 - 22 жовтня 1995 р., відбулася певна корекція політичного курсу партії, зміна орієнтирів та керівництва: головою партії було обрано Богдана Ярошинського, що призвело до значної радикалізації політичного курсу республіканців. У наслідок цього частина депутатів — членів УРП залишила фракцію «Державність».

14 - 15 грудня 1996 відбувся черговий з'їзд УРП, який засвідчив значні розходження щодо курсу партії серед її керівництва: Лук'яненко і Ярошинський виступали за перехід у жорстку опозицію до всіх гілок існуючої влади, радикалізацію діяльності партії. Михайло і Богдан Горині, а також Микола Поровський відстоювали більш поміркований курс, вибіркову співпрацю з діючою владою, блокування з правоцентристськими організаціями, проведення просвітницької діяльності, необхідність консолідації української нації. З мінімальною перевагою на посаду голови партії було переобрано Б. Ярошинського. Після з'їзду боротьба двох ліній в УРП набрала рис непримиренності. Група Поровського і братів Горинів настоювала на проведенні позачергового з'їзду партії і зміни керівництва. Керівництво УРП на чолі з Левком Лук'яненком і Богданом Ярошинським звинуватило Горинів, Поровського, Горбаля у розкольницькій діяльності і на Раді УРП у березні 1997 р. вони були виключені з партії (згодом утворили Республіканську християнську партію.

Блокуючись перед березневими виборами 1998 р. з іншими націоналістичними організаціями, УРП спільно з Конгресом українських націоналістів утворили виборчий блок партій «Національний фронт», куди, крім цих партій, увійшли і такі радикальні організації як Українська консервативна республіканська партія і об'єднання «Державна самостійність України». Ти не менше, на виборах 1998 р. «Національний фронт» отримав 2,7% голосів виборців і не здобув представництва у Верховній Раді України. В тому ж році головою УРП обрано Олександра Шандрюка. У 2000 р головою партії знову став Левко Лук'яненко.

9 лютого 2001 р. створено Форум національного порятунку (ФНП), до складу якого входили партія «Батьківщина», Українська республіканська партія, Українська консервативна республіканська партія, Українська народна партія «Собор», Українська соціал-демократична партія, Українська християнсько-демократична партія і Патріотична партія. Пізніше, у листопаді 2001 р., на базі ФНП був створений «Блок Юлії Тимошенко».

21 квітня 2002 р. одночасно пройшли другий етап XII З'їзду УРП і другий етап III З'їзду Української народної партії «Собор» (УНП «С»), на яких було ухвалене рішення про злиття в одну партію за назвою. До об'єднання ввійшла також Українська християнсько-демократична партія. Головою партії був обраний Анатолій Матвієнко.

На парламентських виборах 2002 р. УРП «Собор» ішла у складі «Блоку Юлії Тимошенко» (БЮТ) і здобула сім мандатів. На президентських виборах 2004 р. УРП «С» підтримала кандидатуру Віктора Ющенко. Згодом Анатолій Матвієнко був призначений прем'єр-міністром Автономної Республіки Крим.

Після відставки уряду Юлії Тимошенко 8 вересня 2005 р. «Собор» розколовся на прихильників подальшого співробітництва з Юлією Тимошенко, яких очолював Левко Лук'яненко, і прихильників зближення з «Нашою Україною», очолюваних головою партії Анатолієм Матвієнко. Розкол відбувся 22 жовтня 2005 р., на XV позачерговому з'їзді.

У 2006 р. прихильники Лук'яненка у складі БЮТ на парламентських виборах отримали 11 мандатів і 28 травня з ініціативи Левка Лук'яненка у Києві провели Установчий з'їзд відродження УРП, на якому була створена Українська республіканська партія Лук'яненка (офіційно зареєстрована Міністерством юстиції 21.12.2006 р., свідоцтво № 139). її головою став Олесь Сергієнко. До партії також увійшли відомі політики Сегій Жижко, Володимир Шовкошитний.

Через декілька місяців група Сергієнка вийшла з партії, створивши Українську партію, а головою УРП(Л) став Сегій Жижко.

Сергій Джердж — діючий голова Української республіканської партії

У лютому 2007 р. головою партії обрано Ростислава Новоженця. На з'їзді УРП(Л) 27 вересня 2008 р. партія повернула собі первісну назву «Українська Республіканська партія». Міністерство юстиції визнало зміну назви партії лише через рік 10 серпня 2009 р. Головою УРП було обрано Володимира Гуменюка. Напередодні парламентських виборів 2012, у грудні 2011 р., республіканці повернули до керівництва партією Левка Лук'яненка, який до цього залишався почесним головою партії.

13 квітня 2013 р. у Києві відбулося засідання Центральної Ради Української республіканської партії. На засіданні обговорювалась заява Голови УРП Лук'яненка Левка Григоровича про складання з себе повноважень Голови партії та виходу з Центральної Ради. На посаду Голови було обрано Джерджа Сергія Федоровича.

З початків створення УРП базовою ідеологією незмінно залишається українська національна ідея, яка розуміється як відстоювання національних інтересів у всіх сферах життєдіяльності Української держави та здійснення права українців на збереження і модерний розвиток своєї неповторної культури у спільноті народів світу.

Республіканська партія в умовах становлення незалежності України, дотримуючись засад націоналістичної ідеології, підтримувала унітарний статус України. Водночас партійні структури республіканців своєю практичною діяльністю активно сприяли втіленню в життя ідеї соборної України.

У прийнятій у квітні 1990 р. Політичній програмі УРП чітко висловилася за створення Української незалежної соборної держави як неодмінної умови політичного, економічного й культурного відродження, консолідації та самопоступу народу України, піднесення його добробуту, утвердження демократичного ладу і розвитку громадянського суспільства, виведення з міжнародної ізоляції на гідне місце серед вільних народів світу.

У програмі Української республіканської партії, яка була затверджена на ІІІ з'їзді партії у травні 1992 р., зазначалося, що УРП виступає за неподільність Української держави, її територіальну цілісність та недоторканість державних кордонів. УРП вважає унітарну державу з широкими повноваженнями суб'єктів місцевого самоврядування за найбільш досконалу форму державного устрою України.

Намет УРП на Майдані Незалежності під час Революції Гідності, 2013

У 1992 р. Провід Республіканської партії активно реагував на всі замахи російського державного імперіалізму на суверенітет України. Представники партії у Верховній Раді виступали проти створення шовіністичною партократією територіальної автономії у Криму. Провід УРП виступав із принциповими заявами з приводу створення пострадянської Співдружності Незалежних Держав, щодо Чорноморського флоту, за вихід з СНД.

У 1993 - 1994 рр. республіканці продовжували боротися з сепаратистськими тенденціями у Криму і Севастополі. Так, у липні 1993 р. Українська республіканська партія оприлюднила заяву, де засудила прийняття Верховною Радою РФ постанови про належність Севастополя Російській Федерації. На позачерговому з'їзді партії у квітні 1994 р. було прийнято ухвалу, яка задекларувала ставлення партії до подій антидержавного характеру в Криму.

У 1995 р. УРП подала у Конституційну комісію власний проект Конституції України, в якому насамперед проголошувалося, що Україна є державою, утвореною на основі самовизначення української нації, національного суверенітету, територіальної єдності, верховенства права, демократичної загальнолюдської моралі. Пропонувалося, що парламент (Національні Збори) мав бути двопалатним і складатися з Народної палати і Сенату. Місцеве самоврядування, за проектом Конституції УРП, мала представляти система органів місцевого самоврядування, яку складали б управ областей, повітів, сіл та мерій міст, а також представницькі органи — Ради областей, повітів, міст та сіл.

Основні програмні положення

Метою Української республіканської партії сьогодні проголошується розбудова самостійної, соборної, демократичної, правової, унітарної і заможної Української держави та розвиток самобутньої й модерної української нації, яка постає унікальною складовою світової спільноти націй завдяки українській мові, символіці, звичаям, традиційним цінностям і атрибутам державності.

Стратегічними завданнями УРП є: забезпечення гідних умов життя — можливості для праці та ведення бізнесу, належна освіта та медичне обслуговування, споживання екологічно чистих продуктів та робота із покращення екологічних умов для проживання людей, збереження земельних, водних та лісових ресурсів тощо. Збільшення частки ВВП на кожного жителя України на рівні розвинених країн світу;

розширення сфери вжитку української мови як єдиної державної мови, збереження української культурної спадщини та розвиток сучасних форм української культури;

забезпечення дієвої недоторканності й неподільності території України, її унітарності. Скасування Кримської автономії;

формування в Україні громадянського суспільства на основі вільного розвитку громадських та професійних об'єднань,

самоврядних сільських та інших громад й інституцій, зростання громадської активності громадян тощо;

інформаційна незалежність держави, можливість рівного доступу до засобів масової інформації всіх верств населення та отримання правдивої інформації щодо розвитку держави й умов проживання громадян;

формування у підростаючого покоління патріотизму, відчуття гордості за свою країну в усіх жителів України.

Республіканці вважають, що інші, аніж республіканські, форми розвитку держав не дозволяють повною мірою враховувати інтереси всіх громадян. На нинішньому етапі розвитку світового політичного життя, попри певну розмитість поняття «республіка», у світі чітко проглядається відродження інтересу до республіканства. В УРП вважають, що цей інтерес виправданий для України, оскільки за роки незалежності так і не сформувалася зорієнтована на розвиток країни політична еліта, зареєстровано десятки «кишенькових» чи кон'юнктурних партій, а у суспільстві зростає апатія та безініціативність. Політична діяльність більшості громадян, по суті, зведена до голосування на виборах. Перетворення жителів-споживачів в активних громадян, які вирішують спільну справу, під силу лише партії з міцною і перевіреною століттями ідеологією.

Організаційна структура

Вищим органом Української республіканської партії є Центральний провід. Організації партії утворюються відповідно до адміністративно-територіального устрою України. їхня діяльність поширюється на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць. До складу організацій партії входять крайові, місцеві та первинні організації. Місцевими організаціями УРП є партійна організація міст (крім Києва); районів; району у містах. Первинними організаціями є партійні осередки сіл, селищ, первинні організації у районах міст тощо.

Першою емблемою Української республіканської партії була ластівка — один з українських народних символів, що символізувало собою прихід нової доби, відродження України. У лютому 2007 р. партія змінила символіку з миролюбної ластівки на атакуючого сокола.

Відомі члени партії: Лук'яненко Левко Григорович; Джердж Сергій Федорович; Новоженець Ростислав Павлович; Козак Тарас Мирославович;

ДЖЕРЕЛА:

Гдичинський Б. П. Державний устрій України: політико-історичний аспект. — Чернівці: Рута, 2007 — 167 с.; Гарань О. В. Убити дракона (З історії Руху та нових партій України). — К.: Либідь, 1993. — 200 с.; Право вибору: політичні партії та виборчі блоки / Упоряд. Томенко М., Проценко О. — К.: Заповіт, 1998. — 128 с.